
Кременчужанка Ірина Зінченко з тих людей, хто здатний перетворити звичайний день на свято. Вона дарує людям частинку своєї душі, що вкладена в ароматні букети квітів, які жінка вирощує своїми руками.
Її знають у місті як «квіткову фею», а у Facebook як засновницю спільноти «Пані Півонія», де вже понад чотири роки гуртуються сотні квітникарів з усієї України.
Любов до квітів у Ірини — з дитинства. Вона з теплотою згадує літні канікули у бабусі у селі в Пирятинському районі, де садок був наповнений найрізноманітнішими барвами.
Саме там дівчинка вперше навчилася саджати, поливати, прополювати — відчула, що турбота про рослини — це не лише праця, а й справжня терапія для душі.
Згодом, коли родина переїхала до приватного будинку, Ірина почала висаджувати перші квіти власноруч. Це були весняні цибулині — тюльпані, гіацинти, нарциси, крокуси.
Попри основну роботу, Ірина весь вільний час присвячує квітам. Вона каже, що це не просто захоплення — це спосіб дихати, спосіб жити.
Поступово з невеликого квітника її хобі перетворилося на серйозну справу. Вона почала вирощувати квіти для продажу, брати участь у виставках, спілкуватися з однодумцями.
Справжньою пристрастю Ірини стали півонії. Наразі вона має понад 300 сортів цих розкішних квітів, а для вирощування придбала окрему ділянку на 20 соток.
Саме любов до цього квітка призвела до створення спільноти «Пані Півонія». Ірина разом із командою жінок із різних міст — юристкою, бухгалтеркою, лікаркою — не лише діляться порадами, а й допомагають іншим уникати шахраїв при купівлі саджанців.
Назва «Пані Півонія» навіть запатентована як торгова марка — на майбутнє, коли настане час перетворити хобі на бізнес.
Група у Facebook за чотири роки стала найбільшою професійною спільнотою півонієводів в Україні.
Спільнота «Пані Півонія» — це не лише про квіти, а й про дружбу. Учасниці організовують спільні поїздки до розсадників, відвідують виставки, обмінюються досвідом.
Разом із учасницями «Пані Півонії» жінка бере участь у волонтерських зборах, організовує благодійні флористичні акції. Часто вона створює букети за донати — замість оплати кошти йдуть на допомогу військовим або на потреби волонтерів.
Завдяки квітам, Ірина має багато друзів. Саме вони прозвали її «квітковою феєю» — за вміння дарувати людям радість.
Попри війну, пані Ірина не припинила своєї справи. Навпаки, вона вбачає у квітах спосіб підтримати людей емоційно. Ірина впевнена: головне у її справі — це не продаж квітів, а передача емоцій. Навіть невеликий букет весняних тюльпанів може змінити день людини.
Коли Ірина виходить торгувати квітами, її супроводжує подруга, яка просто насолоджується реакцією покупців.
Ірина закінчила курси флористики під час карантину, щоб удосконалити свої знання. Незважаючи на скепсис рідних, вона інвестувала у навчання, адже вважає: «краса вимагає не лише таланту, а й майстерності».
Тепер її букети вирізняються природністю, гармонією кольорів та душевністю. Вона не намагається наслідувати салонний стиль — її композиції мають власний почерк і живе тепло.
Ірина не розкриває всіх своїх планів, але визнає, що вони пов’язані саме з півоніями. Вона мріє створити квіткову алею у Кременчуці, щоб її красою могли милуватися всі городяни.
Її філософія проста: речі зношуються, а краса, створена власними руками, живе у серцях тих, хто її побачив.
Ірина каже, що флористика — це справжня наука:
Флористка ділиться секретами догляду за квітами, щоби вони довше радували око. Її три головні поради:
Інформація
Користувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до даної публікації.