«Доки жива мама — жива пам'ять»: мати загиблого захисника Азовсталі Ярослава Отрока розповіла, що дає сили жити

Оксана Онупа — мати загиблого захисника Ярослава Отрока, що мав позивний «Фірст». Вона розповіла «Кременчуцькому Телеграфу» про свого сина, який змалку ніс у собі відповідальність і любов до України.

У пані Оксани п’ятеро дітей. Ярослав був середнім, але ще змалку взяв на себе роль старшого. Сім’я жила скромно, батько пішов, коли хлопчику було дев’ять років, — відтоді він став маминим помічником, підтримкою та правою рукою.

Ярослав ріс надзвичайно допитливим: захоплювався історією, природними явищами, читав книжки.

«Азов» — не просто служба. Це — мрія

Ярослав з юності знав, куди хоче йти. Коли прийшов час строкової служби, він відмовився від Нацгвардії, яку йому пропонували.

 Він пройшов жорсткий відбір: з 500 охочих залишилося близько 200. І серед них був Ярослав Отрок. Пані Оксана каже, що хлопець дуже пишався тим, що потрапив до лав бригади — він хотів бути серед найкращих.

 Перед повномасштабним вторгненням Ярослав був у резерві й сильно нервував через те, що ніяк не міг потрапити на передову.

Життя між обстрілами та «кружечками» з Telegram

З тої миті почалося зовсім інше спілкування. Весь час Ярослав перебував на «Азовсталі». Він повністю видалив соцмережі з міркувань безпеки. Спілкувався з мамою лише через Telegram.

Оксана з молодшими дітьми та бабусею, якій тоді було 85 років, виїхала до Швеції — вже з розумінням, що син десь там, у Маріуполі, з останніх сил тримає оборону. 

 17 травня 2022 року Ярослав написав мамі: «Ми виконали наказ. Виходимо. Нам гарантують безпеку». Матері важко згадувати ці слова. Адже далі був Оленівський табір — місце тортур, принижень і страху.

 Жінка перебувала у вихорі емоцій: була тривога, була віра, що їх обміняють.

Пошуки, що тривали місяцями

У липні 2022 року сталася трагедія в Оленівці, про що мати Ярослава дізналася з новин. У ту мить для пані Оксани світ зупинився.

Їй передавали суперечливі чутки: син у лікарні, серед поранених, серед тих, кого перевезли на окуповану сторону… Вона шукала, але сім військових, і Ярослав також, просто зникли — невідомо, куди ділися.

 Жінка робила неможливе — зверталася до знайомих у різних містах, шукала в соцмережах, передавала ДНК, писала у всі інстанції.

Вона дізналася, що частину поранених перевезли на територію «ДНР» й там лікують. Проте всі спроби дізнатися, чи є серед пацієнтів її син, закінчилися провалом. До оборонців «Азовсталі» на ворожій території нікого не підпускали.

Восени дівчина Ярослава, Олександра Мазур, повідомила пані Оксані сумну звістку: разом із обміном полонених відбулися репараційні заходи: привезли тіло Ярослава. Його побратими взнали по жетону.

Страшну новину жінка зустріла в стані важкої депресії. Вона відмовилася від їжі, не могла спати. Й лише підтримка молодших синів вивела її з заціпеніння.

Жінка також згадує допомогу патронатної служби «Азову», які не тільки підтримали, а й взяли на себе всю організаційну роботу по впізнанню й потім похованню.

Проте матір шукала хоч крихітку надії. І, коли їй сказали, що поки триває слідство, тіло не віддадуть, вона попросила зробити тест ДНК.

Але навесні жінка отримала остаточне підтвердження. Згадує, як на екрані телефону світилася надпис «патронатна служба», а вона не мала сил підняти слухавку.

17 липня Кременчук попрощається із захисником Маріуполя Ярославом Отроком

Прощання з Ярославом відбулося у Софії Київській. Прийшли побратими, котрі повернулися з полону, викладачі та студенти університету, де Ярослав вчився політології.

Його проводжали в останню путь, як героя. Він і був справжнім героєм.

Поховали хлопця у Кременчуці.

«Доки жива мама — жива пам’ять про сина»

Сьогодні пані Оксана живе і працює, бо вірить, що її сила — це продовження сили Ярослава.

Оголосили підозри можливим вбивцям воїна «Азова» з Кременчука Ярослава Отрока

У Кременчуці у спільноті родин загиблих воїнів пані Оксана — одна з активних діячок. Вони підтримують інші родини, а також ініціюють проекти, спрямовані на збереження пам’яті.

 Ще один проєкт, який мріє втілити пані Оксана — це алея на честь Ярослава.