
Антон навчався в гімназії № 6, потім вступив до Полтавського університету на архітектора, працював за фахом. З великою відповідальністю ставився до роботи. Його поважали колеги й клієнти. Деякі навіть говорили, що таких фахівців дуже мало.
Але почалася війна…
Ходив до військомату, поки його не призвали. Антон закінчив курси парамедиків й виконував бойові завдання на Донбасі.
Улітку 2023 року під час артобстрілу Антон Левчук рятував побратима, проте сам зазнав важких поранень. З отриманими осколковими пораненнями потрапив до шпиталю, де після чисельних операцій, 17 серпня 2023 року пішов з життя.
У шпиталі Антону зробили понад 50 операцій. Його весь час тримали в медичній комі. Лише раз він вийшов з неї.
Пані Наталія зі сльозами згадує, що у сина було багато опіків, в тому числі внутрішніх, роздроблений череп.
Подальше життя для жінки перетворилося в пекло.
Щоб не збожеволіти, вона весь час займала себе допомогою іншим: подругам, сусідам, волонтерам. Але не допомагало.
А потім вони з чоловіком зважилися на крок, який давно планували — взяли дитину з дитячого будинку.
Пані Наталія каже, що наразі проходить третій етап, який дає сили жити далі.
Пані Наталя каже, що вони підтримують одна одну. У Оленки теж важка доля. Мама загинула в ДТП. Дівчинку виховувала бабуся. Після її смерті дитину оформили в дитячий будинок.
Пані Наталія весь час намагається стримувати сльози. Каже, що син колись сказав, що хоче, щоб матуся завжди посміхалася, за будь-яких обставин. Жінка намагається. Часто розповідає доньці, який веселим був Антон, як вмів жартувати, й навіть по-доброму тролив матусю.
Розповідає, хотіла його непомітно сфотографувати, коли у відпустку приходив, а він посміхався й казав, що все бачить… Але на цьому фото він саме такий, яким був за життя.
…Вірю, що душі всіх хлопців, які загинули, повернулися на землю. І земля ж, напевно, стане кращою. Тому що вони всі світлі, всі віддали життя для того, щоб інші жили тут і спали у своїх ліжках… — Наталія Жук.
#Безтебе… — новий медіа-проєкт «Кременчуцького Телеграфа» про найдорожче, що залишилося у рідних після загибелі їх чоловіків, синів, братів.
Він про спогади…
У коротких інтерв’ю рідні загиблих військових діляться своїм болем, тугою. Мами, дружини, діти, брати та сестри — кожен говоритиме про того, хто віддав життя за Україну. Про те, як живеться з пусткою, що вже ніколи не зникне.
Цей проєкт не лише про війну. Він про людські долі й голоси, які щодня повторюють: «Без тебе… сумую без тебе я».
Якщо хочете взяти участь у проєкті, телефонуйте +380981248490 або пишіть у тг.
Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” та Amediastiftelsen в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів
Інформація
Користувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до даної публікації.