«Сильною мене зробило розлучення, а щасливою — чоловік»: майстриня солодких букетів про захоплення, яке стало бізнесом

В редакцію «Кременчуцького Телеграфа» кременчужанка Світлана Ковтун прийшла з величезним букетом. Ніжно рожеві й бежеві півонії, троянди, хризантеми на вигляд мало чим відрізнялися від справжніх квітів. Проте вони були вироблені з зефіру.

Захоплення, яке переросло в малий бізнес, крім задоволення приносить ще й справжнє психологічне розвантаження.

Випробування як основа внутрішнього стрижня

Світлана народилася й виросла у Кременчуці. Проте з дитинства відчула на собі, що таке самотність і зрада найдорожчих людей.

У 13 років мати покинула доньку, вибравши нове життя без дитини. Дівчинку взяла до себе бабуся по батьковій лінії, але через складний характер підлітка передала її на виховання в інтернат.

Цей період став не лише випробуванням, а й початком формування внутрішнього стрижня. Після школи Світлана намагалася навчатися в інституті на психолога, але вже на другому курсі вийшла заміж і пішла в декрет.

Світлана залишилася одна, вагітна й з дитиною на руках. Батьків і неї не було, чоловік покинув, проте батьки чоловіка підтримали. Жінка переїхала до них в Олександрію, там народила й жила трохи більше як рік.

Від копірайтингу до власного цеху

Світлана згадує, як непросто було, але саме ця ситуація її загартувала, зробила сильною, навчила знаходити вихід зі складних ситуацій й самостійно долати труднощі, що стають на шляху.

Почавши з копірайтингу за мізерну плату, жінка перейшла до сумісних закупівель дитячого одягу, фотографувала ростовки та продавала речі через соцмережі.

 А потім жінка вирішила спробувати запустити власний бізнес. Навіщо купляти чужу продукцію, якщо я можу відкрити цех й самостійно виготовляти речі, подумала Світлана.

Вона купила машинки, найняла швачок, знайшла ринки збиту. Каже, навіть сама не очікувала такого успіху.

 Тоді в житті Світлани з’явився чоловік, який не тільки повірив в неї, підтримав, але й полюбив її та синів.

«Солодкий бізнес»

А потім почалося повномасштабне вторгнення. Багато ринків збиту стали недосяжні. Тканини з Туреччини подорожчали через закриті порти, собівартість зросла вдвічі. Обсяги впали. В Харкові під час обстрілу постраждали торгові точки, де реалізовувалася продукція. Світлана вимушена була скоротити виробництво.

Наразі вона підтримує бізнес, але часто працює «в нуль», щоб не залишити працівників без доходу.

Шукаючи нові шляхи, Світлана відкрила для себе кондитерське мистецтво. Вона почала готувати тортики й тістечка. Аж згодом сама не помітила, як захопилася.

 Вона робила кекси, печиво, торти, капкейки, кендібари. Одного разу спробувала зробити зефірні квіти.

Захопившись виготовленням зефірних букетів, почала проходити курси, вкладати гроші в обладнання, зокрема купила сушилку й потужний міксер.

 Зефірні квіти стали для неї не просто захопленням, а медитацією, способом перезавантажитися.

Світлана каже, що багато разів навіть вибухів не помічала — настільки захоплювалася.

Кондитерство — поки що не бізнес, але вже серйозне захоплення з потенціалом. Першими клієнтами стали її подруги та підписники в Instagram. Згодом завдяки «сарафанному радіо» продукцію стали купляти по всій Україні.

Кухня = волонтерський штаб

Ще один напрямок, якому жінка приділяє багато уваги, це волонтерство. Світлана Ковтун вважає, що під час війни кожен, хто знаходиться в тилу, має допомагати військовим.

На питання про кількість переданих виробив Світлана лише посміхається у відповідь. Каже, важко порахувати.

Наприклад, минулого разу привезла 100 десертів в склянках, багато боксів з порційними тортами, пончиками, льодяниками.

Світлана каже, що іноді пише в Інстаграмі, що буде готувати на ярмарку й люди теж скидають кошти на придбання продуктів для виготовлення десертів. І це працює. Хоча частіше все купляє за власний кошт.

Мої руки витягують мене з будь-якої прірви

Світлана Ковтун — не просто підприємниця й волонтерка. Вона приклад того, як з відчаю може вирости незалежність, бізнес і навіть щастя.

Вона не забуває, як важко було, але не дозволяє цьому її зупиняти.

Вірити у свої руки, у підтримку близьких, у ЗСУ і впевнено дивитися у майбутнє — це про неї.

 Вона весела, незламна оптимістка.

Вона щаслива жінка, мати, захоплена майстриня й представниця малого жіночого бізнесу, яким непросто займатися в будь-які часи, а коли йде війна — особливо. Але Світлана не боїться труднощів.