Переселенка з Харкова Юлія Плоп: «Я — волонтер, але перш за все я — жінка, мати, звичайна людина»

10.11.2024, 10:20 Переглядів: 1 708

Коли ти волонтер, твоє життя, немов під мікроскопом

До Кременчука 34-річна харків’янка Юлія Плоп приїхала у березні 2022 року з двома дітьми, собакою та кішкою. Вони виїхали з Харкова, де залишатися під обстрілами було небезпечно. У нашому місті жінка почала нове життя. Вона займається волонтерством, відкрила інтернет-магазин та навчається на автомеханікиню.

Довоєнне життя було спокійним. З дітьми, матусею, молодшим братом та домашніми тваринками жили на Салтівці у власній квартирі. Але війна все змінила. Майже три тижні перебували під обстрілами, і лише 13 березня вирішили виїжджати.  День від'їзду співпав із днем ​​народження молодшої доньки. Восьмирічна дівчинка мужньо сиділа у холодній будівлі вокзалу і навіть не мріяла про свято. Але волонтери, які підтримували та коригували дії людей на вокзалі, дали дитині «кіндер».

— Я досі пам’ятаю ту щиру посмішку на обличчі донечки. Вона тримала цей «кіндер» у руці й казала: «Мені «кіндер» подарували, отже, у мене справжній день народження». Саме цей випадок пізніше надихнув мене на проєкт «Подаруй дитині свято», який я проводила у Кременчуці, — розповідає Юлія.

Кременчук зустрів повітряною тривогою та потужною допомогою

Волонтери з вокзалу спрямували сім’ю у бік Кременчука — тут живе Юлин батько, тому й вибір був очевидним.

Жінка згадує перші дні у Кременчуці й називає їх дивними.

— Тут не було вибухів, у місті багато людей, працюють магазини, аптеки. Коли я вперше учула повітряну тривогу, дуже здивувалася, бо у Харкові про те, що існує сигнал тривоги, ми навіть не здогадувалися. Порівняно з Харковом, у Кременчуці було життя! Ми нарешті купили все, що було потрібно, і перше — синові взуття, бо старе від морозів розлізлося.

Поки шукали, де орендувати житло, тіснилися у батька двома сім’ями у маленькій двокімнатній квартирі. Коли, нарешті, знайшли потрібний варіант, зраділи можливості переїхати.

— Зараз ми живемо на Лашках, біля приватного будинку, приглядаємо за дідусем, за оренду не платимо. Думаю, що нам дуже пощастило, — каже Юлія.

Вона розповідає, що від початку їх підтримували волонтери — у Кременчуці була потужна допомога для переселенців. Це були харчові продукти, одяг, предмети гігієни, постіль, кухонні прилади, ліки тощо.

Отримуючи таку потрібну допомогу від чужих людей, Юлія відчула, що сама теж хоче займатися волонтерством. Випадок, який стався на очах жінки, додавши впевненості — всі сумніви щодо майбутньої діяльності відпали.

— Ми живемо біля залізниці, де часто перечіпляються поїзди. Поруч живе батьківщина з Маріуполя, де є шестирічний хлопчик Іван. Якось я побачила його на вулиці, покликала і пригостила смаколиками, і в ту саму мить почали перечіпляти вагони. Дитина, почувши гучні звуки, дуже злякалася, кинула ті смаколики, сама впала на землю, почала кричати, плакати, битися у нападі. Саме тоді прийшло розуміння, що я винна допомагати« , — згадує Юлія.

29 травня 2022 року жінка офіційно стала волонтеркою, представницею Всеукраїнського Благодійного Фонду «Вільні люди — Вільна країна», яким керує Діна Ткаченко.

Діти просили іграшки, світ та прапор 93 ОМБр

— Кожного тижня ми щось отримували, фасували, роздавали. Але думка про дітей не залишала, — розповідає волонтерка.

У рамках проєкту діти писали листи до Миколайчика та розповідали про свої мрії. Чого там тільки не було: хтось хотів отримати нову машинку на радіоуправлінні чи ляльку, хтось — залізницю з потягом чи велосипед, але більшість писали про повернення до своїх рідних міст, до своїх домівок, до друзів. Мріяли про мир, про Перемогу.

— Дитячі листи розповсюджували у соцмережах. У перший рік бажаючих здійснити мрію було багато. Кременчужани долучалися, купували подарунки та приносили їх під нашу благодійну ялинку. Ті листи й досі зберігаються в мене … — розповідає Юлія.

Особливо їй запам’ятався листок підлітка, який мріяв мати прапор 93 ОМБр. Жінка зв’язалася з бригадою, розповіла про бажання дитини. Військові, що були у штабі, розписалися на прапорі та відправили його до Кременчука. Але так сталося, що до складу «Нової пошти», де знаходився вантаж, потрапила російська ракета, і все, зокрема прапор, згоріло.  Волонтерка звернулася до бригади раптом — для неї було важливо здійснити бажання хлопця — і він отримав довгоочікуваний подарунок.

Цього року проєкт «Подаруй дитині мрію» відбудеться вже втретє.

Ще один великий проєкт пані Юлія здійснила влітку 2023 року. За підтримки фонду та чисельних спонсорів вона організувала та провела у Придніпровському парку великий свято до Дня захисту дітей. Було багато конкурсів, ігор, цікавих заходів, подарунків. Дітей розважали аніматори. Навіть було проведене справжнє фаєр-шоу.  

— Всі, хто прийшов на свято, отримали величезне задоволення — у нас було багато відгуків, — зазначає жінка.

«Я не лише волонтер, я передусім людина та мати»

Пані Юлія — щира та відкрита людина. Від неї майже віє теплом, але коли запитую, чи складно віддавати частину себе іншим людям, в очах жінки з’являється сум.

— Я — волонтер, але передусім я — людина, така ж, як і інші переселенці. В мене є родина, діти, які теж опинилися в скрутному становищі через війну. Хотілося, щоб мене почули й ставилися з повагою. Бо часто стикаюся з нерозумінням і висловлюваннями, на кшталт: «вона з дітьми на річку поїхала, замість того, щоб гуманітарку видавати». Мені завжди хочеться відповісти, що мої діти теж мають право на щастя, право бачити матусю, яка поруч, а не тільки віддає себе іншим. На жаль, багато хто вважає, що волонтер має працювати цілодобово, не маючи права на особисте життя, на чоловіка, дітей, власні справи.

Вона розповідає, що неодноразово стикалася з людською злобою, з наклепом — і це, мабуть, найнегативніша сторона діяльності.

— Коли ти — волонтер, за тобою пильно стежать: де ти був, чим займався, скільки машин під’їхало до твого дому. Потім вигадують, що ти щось не додаєш людям, а забираєш собі. Це дуже обурює й по-справжньому давить на психіку. Вже багато разів сама собі ставила питання, може досить, але згадую про таких діточок, як Іван, і продовжую робити справу, яку вважаю своїм покликом, — пані Юлія зазначає, що всім нам не вистачає доброти, співчуття один до одного й щирого ставлення.

Власна справа й навчання

— Я довго розмірковувала над тим, чим займатися, крім волонтерства, але рішення прийшло само. Якось я зустріла керівницю Дія.Бізнес у Кременчуці Ларису Богодист, і вона порадила заповнити форму на участь у програмі «Власне» на відкриття бізнесу. Я дослухалася, пройшла відбір, п’ятимісячне навчання й відкрила власний інтернет-магазин. Основний його напрямок — це харчові продукти та побутова хімія з Європи та України, — розповідає жінка.

Вона встигає навчатися: спочатку закінчила автошколу, зараз вчиться в ПТУ № 26 на автомеханіка. На це її спонукав син — знаючи, що мама мріє мати водійське посвідчення, зробив подарунок на день народження. За власно зароблені кошти оплатив частину навчання в автошколі. Отримавши права, Юлія вирішила, що треба глибше розбиратися в автомобілях, й вступила до училища.

Жінка постійно розвивається, рухається вперед, намагається бути корисною у Кременчуці, але й досі мріє повернутися до рідного Харкова. Вона сумує за великим містом, за рідними, друзями.

— Після Перемоги ми обов’язково повернемося. Й не лише ми, всі українці. Я хочу в це вірити! — каже Юлія.

— Що у вас намальовано на руці? — питаю про її тату.

— Це пума Лілу, вона символізує силу волі, підтримку. Вона була в моєму телефоні шість років і лише нещодавно я наважилася зробити тату на руці. Це була одна з моїх мрій — вони мають здійснюватись! Зараз мрію, щоб сльози на очах українців були не від болю, а від радості, щоб усі хлопці й дівчата, які боронять нашу землю, за одну мить почали посміхатися. Це буде справжнє щастя! — зізнається жінка.

Матеріал створено в межах проєкту «Підтримка професійної журналістики під час війни», що реалізується ГО «Інтерньюз-Україна».

Автор: Руслана Горгола Джерело фото: Юлія Плоп Відео: Руслана Горгола
Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Інформація

Користувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до даної публікації.
Будь-ласка, ЗАРЕЄСТРУЙТЕСЬ.
Ознайомтесь із правилами коментування.
Читайте також:
  • Kiaparts
  • НОВИНИ ПАРТНЕРІВ:


Свіжий випуск (№ 45 від 7 листопада 2024)

Для дому і сім'ї

Читати номер

Для дому і сім'ї - програма телепередач

Читати номер

Приватна газета

Читати номер
Попередні випуски
Вверх