star archive bad ca calendar cat coms dislike down down2 fav fb gp info left like login love mail od pass rel reply right search set share sort_down sort_up top tw up views vk votes cross phone loc ya

«З ліжка мене підіймає тільки пам'ять, яку я маю нести», — мати загиблого на війні Олександра Наумова

6.08.2025, 10:34 Переглядів: 3 779

 «Щоб зберегти пам’ять про сина, готова привозити дітей за тисячу кілометрів»

Пані Марина, мати загиблого на війні Олександра «Умки» Наумова, який служив у 117-й окремій важкій механізованій бригаді, приїхала у Кременчук із Хмельниччини. Саме звідти родом воїн, пам’ять про якого зберігається на нашій землі.

Через те, що хлопець служив у бригаді, яка формувалася у Кременчуці, частина експозиції військово-історичного музею ВПУ № 7 присвячена Олександру, лейтенанту, командиру 2 самоходної артилерійської батареї самохідного артилерійського дивізіону.

— Сьогодні з ліжка мене піднімає тільки пам’ять, яку я маю нести. Я швидко зрозуміла, що в людей, які перебувають в тилу, пам’ять дуже коротка. Тому поставила собі за мету щодня, щохвилини нагадувати суспільству, кожному його представнику як в Україні, так і за кордоном, якою страшною ціною дається нам свобода рідної землі.

Дорослий не по роках

— Це була дуже активна дитина. В рік і три місяці вже розмовляв реченнями. У нього була феноменальна пам’ять. Йому достатньо було щось почути чи прочитати і він вже пам’ятав. Дуже добрий був. Мав велике серце, — розповіла «Кременчуцькому Телеграфу» мама воїна, пані Марина на відкритті експозиції.

 Попри юний вік, її син мав якесь особливе ставлення до дітей, дуже переживав за них й завжди намагався чимось допомогти. Коли волонтери привозили військовим смаколики, збирав їх в окремий ящик, писав записку «від Умки» і відвозив у прифронтові села для дітей.

— Він мав лідерські якості з дитинства. Я це відчуваю донині. Друзі, однокласники й через два роки після його загибелі, підтримують мене. Приходять у гості, провідують, відвідують різні заходи, присвячені Саші. Вони постійно присутні в моєму житті. Тож син залишив слід після себе.

 Побратими відмічали, що Олександр був не по рокам розумний. Коли молодий офіцер прийняв посаду, в його підпорядкуванні було понад 60 солдатів, віком 40 +. Але на злагоджені всі чоловіки зрозуміли, що цей 21-річний хлопець слів на вітер не кидає.

— Він швидко заробив авторитет в побратимів, в командування. І це його велика заслуга, — каже мати.

Вона згадує, що Олександр завжди вірив в Україну, був справжнім патріотом.

— Коли почалася війна, він написав мені SMS: «Мама, я все розумію, всі твої переживання, твій страх, але інакшого вибору у нас немає. На нас напали. Ми маємо захищатися. За нашими спинами — діти, жінки, цивільне населення. Я давав присягу і я її не зраджу».

 Пані Марина підкреслює, що син після закінчення воєнної академії мав можливість залишитися курсовим офіцером, але він свідомо обрав артилерію, бо мав математичний склад ума, вмів швидко в умі робити складні розрахунки й з точністю визначати координати.

— Він був природженим артилеристом. І коли я відмовляла його, він мені сказав: «Мама, нам треба оборонятися. Треба захищати свою країну». З часом я зрозуміла, що йому неприємно чути такі слова, і я перестала його відмовляти.

Мати воїна каже, що син завжди був позитивним, вірив в те, що все буде добре, вірив в світле майбутнє й хотів його створювати власними руками, власною участю.

«Мене вбили разом з ним. Тільки не поховали»

Про трагедію, яка сталася в родині, пані Марині повідомив чоловік. З тієї миті життя втратило барви.

— Я досі не приймаю цю страшну правду. Для мене життя зупинилося 30 серпня 2023 року. Мене вбили разом з ним. Тільки не поховали. Напевно, Бог мене залишив на цьому світі, щоби я щось зробила для пам’яті, для історії.

Там на Хмельниччині, на родині Олександра, пані Марина з помічниками зробили документальний фільм «Шлях воїна». Його започаткували в управлінні освіти, як патріотичне виховання дітей і тепер показують в навчальних закладах.

— Я відвідую багато заходів, де демонструють фільм, й бачу реакцію дітей на нього. Їх очі наповнюються спочатку сльозами, а потім великою гордістю за свого земляка, який віддав життя за те, щоб вони жили у вільній країні. В їх очах читається розуміння, на кого вони повинні рівнятися. І знаєте, коли я бачу ці очі, розумію, що я на правильному шляху.

Але не всі розуміють важливість. Жінка зазначає, що відчуває справжній біль, стикаючись з байдужістю людей. Особливо, коли мова йде про посадовців й народних обранців.

Пані Марина розповідає, що побратими її  сина зробили подання на місцеву владу про перейменування вулиці в Нетішині на честь Олександра. Вона була присутня на сесії Нетішинської ради, коли приймалося рішення.

— Два депутати — Шелест і Красовський — перед голосуванням такого важливого питання покинули залу — демонстративно пройшли повз мене. Вони не мали мужності висловити свою думку. Навіть якби вони проголосували проти, я була б згодна, але така позиція — це ганьба. Якби наші хлопці уходили з позицій так, як це зробили вони…

Мати загиблого воїна, впевнена, що ці люди взагалі не розуміють, що коїться в Україні:

«Вони не розуміють трагедії, яка відбувається. Якби ці двоє прожили один мій вечір, може тоді б вони зрозуміли. Те, що для них нічого не значить, для мене — весь світ, сенс життя».

Жива пам’ять

Перша експозиція про Олександра Наумова з’явилася в нього вдома. Мати перетворила його кімнату на маленький музей.

— Я зробила вітрину, зібрала архів його, зошити з навчання, речі, які Саша дуже любив й цінував. Якось з Київщини він привіз малюнки від дітей з підписами — вони на самому видному місці лежать. Побратими подарували фотографії зі служби. Одну я передала в музей наш місцевий, а другу — в Кременчук, в військово-історичний музей ВПУ№ 7.

 Пані Марина вражена масштабами нашого музею й роботою, яку проводять Володимир Поляков, Микола Несен, Олена Миколаєнко й інші.

— Розумієте, тут кожна річ — це чиясь історія, чиясь судьба. Це чийсь чоловік, чийсь син. І це дуже важливо, що тут живе пам’ять про них!

За допомогою ветеранського простору Нетішина мати загиблого героя планує привозити на екскурсії до Кременчука хмельницьких дітей.

— Попри тисячу кілометрів відстані між нашими населеними пунктами, будемо спільно робити патріотичні заходи — я знаю, що дітям це цікаво й корисно. Важливо, щоб діти нашої громади знали історію й бачили, як її треба зберігати.

#Безтебе… — новий медіа-проєкт «Кременчуцького Телеграфа» про найдорожче, що залишилося у рідних після загибелі їх чоловіків, синів, братів. Він про спогади…

У коротких інтерв’ю рідні загиблих військових діляться своїм болем, тугою. Мами, дружини, діти, брати та сестри — кожен говоритиме про того, хто віддав життя за Україну. Про те, як живеться з пусткою, що вже ніколи не зникне.

Якщо хочете взяти участь у проєкті, телефонуйте +380981248490 або пишіть у тг.


Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” та Amediastiftelsen в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів
 


Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Інформація

Користувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до даної публікації.
Будь-ласка, ЗАРЕЄСТРУЙТЕСЬ.
Ознайомтесь із правилами коментування.
  • Kiaparts
  • НОВИНИ ПАРТНЕРІВ:


Свіжий випуск (№ 6 від 6 лютого 2025)

Для дому і сім'ї

Читати номер

Для дому і сім'ї - програма телепередач

Читати номер

Приватна газета

Читати номер
Попередні випуски
Вверх