#Безтебе… «Хочу, щоб люди знали, що поліцейські теж воюють і гинуть за Україну», — дружина загиблого Валерія Багрінцева просить підтримати петицію

Жінка розповіла «Кременчуцькому Телеграфу», яким був її чоловік, а також попросила долучитися до підписання петиції на присвоєння звання Героя України.

Катерина й Валерій — переселенці з Луганщини. До початку повномасштабного вторгнення жили й працювали в місті Рубіжне.

Вони познайомились у 2013-му році, в АТБ, де жінка працювала касиркою, а чоловік — охоронцем. Через два роки одружилися, народили доньку.

На той час подружжя чекало другу дитину. Катерина була на восьмому місяці вагітності, проте ще два тижні вони не виїжджали з Рубіжного — Валерій продовжував ходити на роботу. Тим часом поліцейських евакуювали в Дніпро, і 5 березня 2022 року Багрінцеви теж виїхали з рідного міста.

 Валерій продовжував працювати в поліції. Його залучали до чергування на блокпостах, він постійно був у роз’їздах, допоки Луганське управління поліції не розформували. Тоді разом із колегами чоловік влаштувався працювати в ізолятор тимчасового утримання у місто Горішні Плавні.

 Син Богдан народився 17 квітня 2022 року в Дніпрі. Катерині було непросто самій з дітьми — Валерій знайшов квартиру й перевіз родину на Кременчуччину.

Кременчук Багрінцевим подобався, проте Валерій мріяв повернутися додому, в Рубіжне. Катерина каже, що чоловік весь час вірив в те, що Луганщина буде деокупована й вони знов будуть жити та ростити дітей у своєму рідному місті.

Саме там 2 липня 2025 року чоловік загинув. Він пішов на бойове завдання, з якого не повернувся. Валерій з побратимами потрапив під мінометний обстріл, отримав смертельне поранення. Його ховали, як справжнього героя.

У Полтаві та Кременчуці попрощалися з поліцейським Валерієм Багрінцевим

Після поховання Катерина створила петицію, щоб її чоловіку надали почесне звання Героя.

  Також портрет чоловіка вона передала на меморіал загиблих героїв, який розташований в Києві на Майдані незалежності.

«Він був для мене кам’яною стіною, а тепер все рухнуло. Я залишилась без опори»

Катерині важко справлятися з горем:

Проте вона щиро вдячна всім, хто її підтримує: мамі, волонтерам, знайомим, побратимам, колегам по роботі.

 Донька, яка завжди була прив’язана до батька, дуже переживає. У свої 10 років дівчинка не може прийняти правду й продовжує писати батькові на телефон повідомлення.

Зараз для жінки дуже важливо, щоб петиція набрала потрібну кількість голосів. Тому вона просить підтримки у всіх небайдужих. Підписати петицію можна ТУТ.

Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” та Amediastiftelsen в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів