Свято-Троїцький храм є одним з відомих і впізнаваних православних храмів серед жителів Кременчука, зокрема, і через його розташування — будівля стоїть у центральній частині міста біля окружної прокуратури, неподалік Міського саду. Під час найбільших християнських свят сюди майже завжди стікалися натовпи вірян.
Ще 2 роки тому релігійна громада Троїцького храму підпорядковувалась Українській православній церкві (УПЦ). Втім вже у вересні 2024 року дві кременчуцькі громади, серед яких була і Троїцького храму, перереєстрували до Православної церкви України (ПЦУ). Духовенство УПЦ назвало такі зміни «незаконними» і з того часу розпочались судові баталії між двома Церквами.
Тиждень тому, 4 червня, релігійна громада ПЦУ після перемоги у Верховному суді вперше зайшла до храму. Тоді ж, під стінами святині зібрались представники ПЦУ й УПЦ — між ними виникали конфлікти, були й сутички. Втім знакова подія для міста завершилось молебню, що провело духовенство Православної церкви України — вперше у стінах храму молились за військових українською мовою.
Нині громада має таку назву: релігійна організація «Ставропігійна релігійна громада Свято-Троїцька парафія Української православної церкви (Православної церкви України) міста Кременчук. Її очолив Руслан Овчарук, настоятель ставропігійної парафії преподобного Серафима Саровського архімандрит Феодосій. Ставропігійна громада підпорядковується безпосередньо митрополиту Київському Епіфанію.
Сьогодні у храмі ведуться поточні ремонтні роботи, викидують старі речі, міняють атрибутику, пов’язану з російською церквою, розповідає архімандрит Феодосій — новообраний очільник громади храму.
Як змінилось життя Свято-Троїцького храму в Кременчуці після переходу до ПЦУ — у репортажі «Кременчуцького Телеграфа».
«Те, що у храмі були зламані замки — це повна брехня Московського патріархату». Як ПЦУ входило до Троїцької церкви
Представники Православної церкви України зайшли до храму десь о 5.00 4 червня. Архімандрит Феодосій розповів як це було:
— Ми під’їхали сюди, храм був закритий. Один із людей, які з нами прийшов, бере свої ключі, які зовсім не від цього храму, запихає її так жартома і каже: «Зараз я його відкрию». І коли засунули ключі, ми почули, що з тої сторони хтось є і двері клацнули. Ми кажемо: «Відкривайте двері». А у нас питають: «Хто це?» Ми кажемо: «Православна церква України». І в цей момент відкриваються двері. Як потім вже вийшло, це була жінка, яка в цьому храмі молилася. Вона ці ключі, вони в одному екземплярі були, нам залишила. Так що це — фейк, що у храмі були зламані замки. Це повна брехня Московського патріархату.
Священник показав нам рідний замок храму – без пошкоджень, але старий, іржавий і російського походження. Замки вже змінили, каже Феодосій.
«Перебудовується духовно». Люди облаштовують храм, викидують старі речі
Всередині церкви — брудно — і це не від ремонтних робіт. Де-не-де на стінах видно великі тріщини, стіни почорнілі, у кімнатах ще лишилось сміття, є пліснява, висить павутиння. Але будівлю вже приводять до ладу: люди прибирають, фарбують, реставрують стіни й стелі, вивозять сміття. Окремою купою лежить церковна література російською мовою. Феодосій каже, що її, скоріш за все, спалять.
Реставрувати і відновити храм після життя духовенства УПЦ допомагають волонтери, серед них — вірянка храму Серафима Саровського Наталя. Вона також волонтерить у Крюкові для військових п’ятий рік.
— Це дуже радісна звістка, що ми тут, що наші діти будуть ходити в православну українську церкву, але ж бачите, тут скільки треба докласти праці, любові, віри. Тому запрошуємо всіх вірян міста, допоможіть нам зробити його гарним храмом, нашою гордістю міста і щоб коли наступить велика перемога, коли прийдуть світлі часи і знову будуть приїжджати до нас туристи, щоб вони приходили сюди в цей храм.
В одній з кімнат лежать продукти. Їх планують передати нужденним.
— Там писали, що ми їх забрали, ніхто нічого їх не забрав. Воно все тут і це вже розкладено в пакети. І все це готується, щоб роздати людям, які цього потребують, — розповідає Феодосій.
Окремо нас ведуть до колишнього, так званого, кабінету митрополита Кременчуцького і Лубенського Миколая. Приміщення відрізняється від інших кімнат: стіни обклеєні шпалерами з золотавими візерунками. Лишились ікони, картини. На столику помічаємо старі правила поведінки всередині святині: зокрема, дітям не дозволяли розмовляти, гратись і «ходить по храму» [цитата російською — ред.], а «подавати милостиню» — «не благословлялось».
— Вони кажуть, що вони були такі благодійники. Вони навіть на території храму не могли їм милості не подавати. Дітям не дозволяли в храмі приходити й себе вести по-дитячому. Діти, які виросли при храмі, вони зовсім інші. Може вони не розуміють, як правильно себе вести. Але діти, які виросли при храмі, в них уже закладається в душу чистота, повага, до батьків, любов закладається. Діти привикають до святині. Нащо писали оце во, і нащо тут було це розвішено. Залякували, — каже Феодосій.
У планах громади: облаштувати біля церкви дитячий майданчик та відкрити недільну школу.
Що змінилось у храмі, що планується зробити, що забрали й що лишили після себе духовенство УПЦ
— Як минув перший тиждень після переходу громади до ПЦУ?
— Цей тиждень пройшов у праці, послуху та молитві. Хочу подякувати жителям Кременчука за підтримку. Протягом усього тижня до храму приходили люди, яких я раніше не знав. Багато з них колись відвідували цей храм, але після початку повномасштабної війни перестали сюди ходити. Тепер вони повертаються.
Люди допомагають наводити лад: прибирають приміщення, миють вікна, стирають пил, розпочали ремонтні роботи. Ми хочемо завершити ремонт адміністративного корпусу, щоб тут було гарно й затишно.
Ми перебудовуємо цей храм в духовному розумінні. Ті люди, які сюди раніше які звідси пішли під час війни, вони вертаються сюди. І ця їхня святиня — це святиня всього Кременчука. І люди такі щасливі, люди раді. Щодня сюди приходять відвідувачі: хтось ставить свічки, хтось замовляє молитви, а хтось просить благословення на працю і допомагає громаді.
Найголовніше для мене — бачити підтримку людей.
— Які зміни очікують храм надалі?
— Змін буде багато. Уже зараз богослужіння звершуються українською мовою. Плануємо облаштувати дитячий майданчик, відновити недільну школу та створити комфортний простір для дітей і молоді.
Для мене дуже важливо працювати з дітьми. Я переконаний, що дитина, яка зростає в храмі, по-іншому ставиться до батьків, до людей і до світу загалом.
Ми хочемо, щоб храм був відкритим для всіх поколінь. Тут буде місце і для дітей, і для молоді, і для людей старшого віку. Поступово святиня стане світлішою, сучаснішою та доступнішою для громади. Сьогодні багато дітей переживають наслідки війни, живуть в умовах стресу та постійної напруги. Вони часто стикаються з агресивним контентом і негативним впливом середовища.
Храм може стати тим місцем, де дитина отримує духовну опору та правильні життєві орієнтири. Тому ми будемо розвивати недільну школу, створювати умови для родинного дозвілля та духовного виховання дітей.
— Що найбільше вразило вас у день, коли громада ПЦУ вперше зайшла до храму?
— Найбільше мене вразила реакція представників УПЦ. Ми діяли виключно в правовому полі, маючи всі необхідні рішення судів. Ми дали їм час підготуватися та завершити богослужіння на храмове свято.
Мене вразило те, що коли ми сюди прийшли до храму, ми від них почули тільки одну агресію і злість. І до цього часу, ви бачите, як йде розказують, що незаконно зайшли в храм. Як незаконно? Ми пройшли таке пекло: перша інстанція, друга інстанція, Верховний суд. Кажуть, що в Православній церкві України там допомагають в Верховному суді. Ніхто нічого не допомагає. Потрібно все було доказати, розказати. Ми не билися, позаяк вони казали, ми нічого не робили, ми прийшли до свого храму. Храм не є власність одної людини або священника. Храм є власність громади. Якщо не буде віри, не буде майбутнього. Майте тверду віру, тим паче тепер є і українська своя церква. Підтримуйте її. Вона сьогодні потребує допомоги.
— Чи зникли з храму якісь цінні речі?
— Наскільки мені відомо, все цінне було вивезено ще раніше, коли тривали судові процеси. Після передачі храму ми дозволили забрати особисті речі та ті предмети, які належали попереднім користувачам.
Під час екскурсії священник розповів, що з храму вивезли ікони — на стінах лишились лише цвяхи.
— Чи здивувало вас щось під час огляду храму після передачі?
У Свято-Троїцькому храмі у Кременчуці знайшли календарі з російським патріархом Кирилом
— Ні. Я раніше служив у цьому храмі, тому добре знав його стан. Для мене не було несподіванок. Богослужбова література залишалася переважно російською мовою, суттєвих змін у внутрішньому облаштуванні також не відбулося.
— Чи очікуєте ви подальших спроб повернути храм з боку УПЦ?
— Думаю, що зараз для Української православної церкви дуже стоїть велике питання це. Я сподіваюся, що з часом емоції вщухнуть і почнеться діалог. Маю надію, що колись православні в Україні зможуть об’єднатися. Православна церква України відкрита для всіх. Ми нікого не відштовхуємо і не забороняємо людям приходити до храму. Священнослужителі, які служили тут в храмі, можуть прийти сюди, прийти служити. Люди, які тут були, можуть прийти до Православної церкви України.
Сьогодні дедалі більше громад обирають ПЦУ. На мою думку, це свідчить про суспільний запит на українську церкву та українську духовну традицію.
— Яке майбутнє Ви бачите для Свято-Троїцького храму?
— Бачу його живим, наповненим людьми, дітьми та молоддю. Це має бути не лише місце для богослужінь, а й простір, де люди можуть знайти підтримку, поспілкуватися, допомогти одне одному та відчути себе частиною громади.
Ми хочемо, щоб храм став справжнім духовним центром міста. Вірю, що з Божою допомогою нам це вдасться.
— Що є найважливішим результатом усієї цієї історії?
— Найбільше, що вдалося мені зробити, ми склеїли те, що не склеюється, з’єднали те, що не з’єднується. І далі будемо йти вперед. Це відчують кожен і кожен це побачить.
