Для того, щоб покататися верхи серед лісу, кременчуківцям не обов’язково їхати далеко за місто. На Третьому Занасипі в кінному клубі утримують кілька десятків коней та організовують кінні прогулянки.
Журналісти «Кременчуцького Телеграфу» перевірили на собі, як відбувається така прогулянка і що потрібно знати новачку.
Спочатку – запис, потім – прогулянка
Просто приїхати й одразу сісти на коня не вийде. Спочатку потрібно зателефонувати та домовитися про конкретний час, так, щоб були вільні і коні, і інструктор.
Під час запису у вас запитають про вагу. Це важливо, бо коня підбирають з урахуванням комплекції вершника та фізичних можливостей самої тварини.
Після оформлення запису у Viber надходить повідомлення з номером замовлення. Його потрібно назвати при в’їзді на територію.
Навіть якщо ви ніколи не сиділи верхи, це не означає, що від прогулянки потрібно відмовлятися. Поруч з вами будуть професіонали ,які все розкажуть і допоможуть при необхідності.
Перед виїздом інструкторка пояснює правила безпеки: як поводитися біля коня, як правильно сидіти в сідлі, тримати повід та керувати твариною.
Дуже важливо пам’ятати, що кінь – це велика й сильна жива істота зі своїм характером, звичками та настроєм. Тому на прогулянку варто приїздити в гарному настрої.
Після інструктажу виводять коня, знайомлять із ним.
Мені досталася коричнева красуня Жасмін. Спершу мені запропонували конячку погладити, поспілкуватися з нею.
Потрібен час, щоб кінь вас прийняв й трошки звик. Лише після цього можна сідати у сідло і їхати на прогулянку.
Знизу кінь здається великим. Але коли вперше опиняєшся в сідлі, він здається ще вищим. Перші хвилини думаєш зовсім не про красиві фотографії верхи. Треба зрозуміти, як правильно сидіти, куди подіти ноги, як тримати повід і що робити, якщо кінь раптом вирішить піти не туди. А потім поступово звикаєш до його кроку.
Перед початком прогулянки учасникам завжди пропонують вибір, їхати полем чи лісом.
Ми обрали ліс.
Прогулянка триває приблизно 40 хвилин. Увесь цей час поруч перебуває інструкторка. Вона стежить за безпекою, підказує, як керувати конем, і водночас розповідає про тварин, які живуть у стайні. Тому це виявляється не просто катанням, а своєрідною екскурсією.
Коні, яких війна змусила залишити дім
Інструкторка розповіла, що в конюшні утримуються власні й приватні конячки. Також є тварини, які приїхали у Кременчук із зони бойових дій, де вони переживали вибухи та обстріли.
Війна залишає слід не лише на людях. Коні також переживають сильний стрес. Після гучних звуків, вибухів, небезпеки, евакуації та зміни звичного середовища поведінка тварини може змінитися. У спокійному місці, де є постійний догляд і немає вибухів, вони поступово заспокоюються та звикають до нового життя.
Так відбулося і з релокованими тваринками. Наразі всі вони знаходяться у відносній безпеці, проте на вибухи дуже гостро реагують.
Інструкторка розповіла, що мерини і кобилки утримуються окремо, що вагітну кобилу продати складніше. Адже для нового власника це означає, що невдовзі доведеться утримувати вже не одну тварину, а ще й жереб’я.
При цьому під час продажу власники не завжди повідомляють покупцеві про вагітність кобили. Тож інколи новий господар дізнається про майбутнє поповнення вже після купівлі. А це зовсім інші витрати, догляд та відповідальність.
Взагалі утримання коня – задоволення не з дешевих. Окрім щоденного годування та догляду, власнику потрібно оплачувати сіно, підстилку, ветеринарні послуги та догляд за копитами.
Повний постій одного коня може коштувати приблизно від 10 до 25 тисяч гривень на місяць, залежно від умов та переліку послуг.
Одна з найбільших постійних статей витрат – корм. У стайні, яку ми відвідали, сіно для коней закуповують.
У теплу пору, коли тварини мають доступ до свіжої трави, його потрібно менше. А взимку сіно особливо важливе: коні їдять грубий корм протягом значної частини доби, а процес його перетравлення допомагає організму виробляти тепло.
Дуже вразила фраза інструкторки про те, що коні дуже тонко відчувають людину. Можна говорити, що тобі зовсім не страшно, але якщо ти напружений, тварина це відчуває.
Коні реагують на рухи, голос, жести та стан вершника. Тому під час прогулянки мимоволі починаєш стежити не тільки за конем, а й за собою, і поступово підлаштовуєшся під ритм тварини.
40 хвилин у лісі несподівано добре перемикають увагу, розслабляють. Думати про роботу та повсякденні проблеми взагалі не хочеться.
Я весь час думала про те, як нелегко сидіти у сідлі. Й згадувала, як раніше гінці долали сотні кілометрів на конях. В будь-яку погоду скакали до мети, щоб привезти важливі сповіщення. Після того як за 40 хвилин стала на землю, то відчувала спину, ноги, адже їзда верхи для нетренованої людини непросте заняття.
Повернення з лісу – це ще не кінець прогулянки. Після катання журналістів чекала екскурсія територією.
Нам показали манеж, де проходять заняття, інших коней та розповіли про них. Дали можливість погодувати тварин з руки.
Коні люблять свіжу моркву, яблука й цукор рафінад – це для них справжній смаколик.
Чи варто їхати, якщо ніколи не сиділи на коні
Особистий досвід показав: боятися першої прогулянки не варто.
Якщо ви теж захочете вперше сісти верхи, варто пам’ятати кілька простих речей:
- записуватися на прогулянку потрібно заздалегідь;
- під час запису варто назвати свою вагу — це потрібно для правильного підбору коня;
- обов’язково повідомте інструктору, якщо ніколи раніше не їздили верхи;
- обирайте зручний одяг, який не сковує рухів;
- взуття повинно добре триматися на нозі;
- не підходьте до незнайомого коня ззаду;
- не кричіть і не робіть біля тварин різких рухів;
- не годуйте коня без дозволу;
- якщо під час прогулянки вам страшно або некомфортно — одразу скажіть про це інструктору.
І найважливіше — слухайте людину, яка супроводжує вас.
Вартість прогулянки – 1000 грн з людини.
