#Яскучила! «Він врятував мене з колодязя, витягне й з цієї прірви», — кременчужанка Наталія Прус вірить в диво й чекає повернення коханого

2.07.2025, 11:33 Переглядів: 2 936

Наталію Прус Nedelesco у творчому середовищі Кременчука знають, як художницю, письменницю, дружину військовослужбовця. Пів року тому жінка отримала новий статус — стала дружиною військовослужбовця, який зник безвісти

Відтоді щодня, щохвилини вона шукає не тільки коханого, але й сили жити. Не здатися допомагає творчість й віра у диво.

— Я сирота,  тож все моє життя пов’язано з дивом. Я вірю, що й зараз це диво станеться, і я знайду Тараса.

Фізично вони познайомилися під час війни. Але насправді це сталося набагато раніше.

— Це неймовірна історія. Ми познайомились уві снах ще у 2012 році. Під час операції в мене була зупинка серця. Замість тунелю я впала в глибокий  колодязь. Три дні коми й боротьба за життя. Коли не мала сил вибратися з того колодязя, з’явилося сонячне обличчя хлопця, який подав мені руку.

Жінка каже, що не пам’ятає обличчя, але в пам’яті залишилася широка яскрава посмішка. Й коли у 2020 вона зареєструвала свій перший акаунт в Інстаграм, який мав філософський напрямок, перша людина, яка потрапила в рекомендації, був Тарас Прус.

—  Спочатку не зрозуміла взагалі, звідки я знаю цю посмішку, а коли зрозуміла, в мене аж мурахи пішли. Це була людина, яка врятувала мене з колодязя. Ми подружились і спілкувались понад два роки. А потім війна звела нас фізично.

Пані Наталія у 2022 році повернулася з Чехії в Україну, волонтерила, кілька разів їздила на кордон, де служив чоловік. А потім 24 грудня, в її день народження, Тарас зробив пропозицію.

 

— Я навіть не здогадувалася про це. Пам’ятаю, він дуже нервував і просив не заходити в кімнату. А коли запросив, перше, що я побачила — величезний букет квітів — червоних троянд, купа кульок навколо, надпис з Днем народження. І тут він став на коліно і зробив пропозицію. Ми розплакалися. І він, і я, і навіть собака, з якою я ніколи не розлучалася.Побралися й знов роз’їхалися. Він — боронити рідну землю, вона — у Кременчук, творити.

Художниця Наталія Неділя мріє намалювати «щастя нашої Перемоги»

Наталія і раніше малювала й писала вірші, а появленням у своєму житті такого яскравого кохання, стала творити з новою силою. З’явилося багато нових напрямків. Вона почала розмальовувати трофеї, які передавав чоловік, й перетворювати біль та згадки про війну, в те, що несе красу й лікує душу.

Зниклий безвісти

Їх історія кохання — це або поїздки в машині, або короткі зустрічі вдалі від дома.

— Ти цінуєш кожен дзвінок, кожне повідомлення. Ти весь час чекаєш і поважаєш цю людину ще більше. Намагаєшся думати, що він відчуває, намагаєшся його підтримувати. Таке життя вчить цінувати кожну хвилину…

Офіційно Тарас і Наталія одружилися 29 травня 2024 року. А у грудні чоловік зник під Покровськом.

— Майже 30 діб він не виходив на зв’язок — був на позиції. Це був важкий період. Я час від часу писала командирам, щоб дізнатись, чи він в порядку, намагалась не панікувати. І потім він вийшов й зателефонував. Я зраділа, а він плакав і повторював: «Я вижив, я вижив, я живий».

Цілу добу Тарас був на зв’язку. Повідомив, що відправить подарунок. Жінка сподівалася, на день народження.

 

— Я не знала, що там. Посилку отримала, коли він вже був не на зв’язку. Це були його брудні речі з виходу. Він відправив, щоб я їх попрала. Також були трофеї — магазини з АК, які я розмалювала й тепер вони стали частиною виставки.

«Вірю в диво!»

У грудні 2024 року Наталія чула чоловіка в останнє. За ці місяці вона пережила багато стресів. Її запрошували на впізнання тіла. Жінка їздила у супроводі кременчуцьких волонтерів та парамедиків.

— Мені показали обгорілий шмат тіла, в якому неможливо було впізнати когось. Але посмішка….то була не його посмішка! Я просила провести процедуру ДНК — мені відмовили. Просила зробити перевірку зубів, бо він за два місяці до того був у стоматолога. З моргу зробили запит й прийшла довідка, що зуби не співпали. Я відчула радість в серці, бо зрозуміла, що сталася помилка… Це був не Тарас!

Ще одне випробування — відсутність підтримки з боку рідних чоловіка. Наталія не розуміє, що сталося й чому трапився розлад, але наразі вони не спілкуються.

Рідні хочуть поховати тіло, яке надали, Наталія за допомогою адвокату продовжує шукати правду й свого чоловіка. Вона все ще вірить в диво:

— Мені наснився сон. Він стояв на галявині в літньому костюмі тілесного кольору. Я напроти в сорочці й з босими ногами. Він біг назустріч і кричав: «Наталя, не ховай мене. Я повернусь». Як в це не вірити? Я вірю. Все моє життя завжди було трохи не таким, як у інших, я сирота і для мене момент дива завжди був присутній. Я вірю, що я це диво побачу у вигляді посмішки свого чоловіка.

Рятівна творчість

Кожен день сьогодні — це виживання, каже пані Наталія. І ментальне, і фізичне. Недавно вона поховала собаку, яка жила поруч сім років. Це стало ще одним стресом, який важко пережити.

Жінка наразі сильно хворіє. В неї серцева недостатність й фізично не вистачає кисню через нескінченний спазм органів дихання.

— Я не жаліюсь, я намагаюся боротись за свою рідну людину і розумію, що йому зараз більше потрібна моя підтримка, ніж мені самій.

 Найважче відчувати невизначеність, каже пані Наталія:

— Я зрозуміла, що ті місяці розлуки ніщо в порівнянні з тим болем, через який проходжу зараз. Я намагаюсь, але немає такої інструкції, такого рецепта, який допоможе.

Заспокоює творчість. Саме вона надихає щось робити далі для свого життя, спонукає рухатися вперед.

 

— Частинку кожної виставки я присвячую чоловіку, тому що саме завдяки йому я і займаюсь мистецтвом. Він мене надихав, він мене спонукав, він змушував не кидати. Я в минулому фінансовий аналітик і намагалась повернутися до цієї роботи. Він сказав: «Ні, Наталя, ти пройшла свою трансформацію, ось твоє, давай будемо розвивати».

В Кременчуці відкрилася виставка художниці Наталі Прус

 На виставці в краєзнавчому музеї м.Кременчука представлені спільні роботи, в тому числі проєкт «В єдності сила, правда і майбутнє», присвячений Дню захисника. Є персональна книга, присвячена Україні. Є вірші, які Тарас надсилав дружині в Ватсапі.

— Найцінніше — це «Кохання, народжене війною». Цю збірку я віршів і прози я присвятила своєму чоловікові в день його народження. Це книга роздумів, філософії. Це наша особиста переписка…

 Поруч — робота, написана в той період, коли чоловік не виходив на зв’язок протягом 30 днів.

— Мені було страшно, хотілось молитись. І цей образ — це є символічна молитва, де я намагалась його душу укутати своїм теплом, своєю турботою у. Ця картина написана від молитви. І маю надію, що вона передає ту енергетику, яку я вклала в неї.

Саме творчість допомагає справлятись і керувати своїм життям, створювати через біль свою особисту історію в вигляді мистецтва і письменництва.

— Колись він врятував мене з колодязя, витягне й з цієї прірви….- впевнена жінка.

Кураторка виставки Наталії Прус «Жити незважаючи на біль», науковий співробітник Кременчуцького краєзнавчого музею пані Оксана Лібідєва каже, що на виставці представлено понад 60 робіт Наталії —  картини, створені в різних техніках, книги, уламки зброї колишньої, перетворені на артоб'єкти.

— Перед відкриттям виставки я поцікавилась, як вирішувалась концепція болю і концепція життя з болем у філософських доктринах, тому що Наталя неодноразово наголошувала, що всі її роздуми засновані на філософському світогляді. І я вичитала одну таку фразу: «Ніколи не говори про те, що людина щаслива, поки вона жива, поки вона не позбавилась від болю». Споглядати істину достатньо важко, тому що істина — це і є біль, який ми бачимо навколо себе.

За словами кураторки, ця виставка показує багатогранний, світ, в якому є біль. За допомогою творчості Наталя намагається позбутися цього болю, вона не закриває очі, вона включає його в свій внутрішній світ, але на виході дає  мистецтво.

— Мистецтво, народжене війною, мистецтво, створене жінкою. Жінкою, яка стала активним виробником власної продукції, яка дає можливість їй виживати, триматися в цьому житті. І це дуже відрізняє її. Дуже чудово, що в нашому місті живуть такі інтелектуально розвинуті, духовно-емоційно зрілі жінки, які намагаються перетворити уламки війни уламки зброї в справжнє мистецтво.

 

#Яскучила! — новий медіа-проєкт «Кременчуцького Телеграфа». Він про почуття. Про жінок, які щодня чекають звістки. Про матерів, що моляться за синів. Про дітей, які засинають із татусевою світлиною в руках.

#Яскучила! — проєкт про те, як звучить любов, коли вона на відстані й з небезпекою для життя.

Ми розповідатимемо історії дружин, матерів, дітей, сестер й братів, які живуть в очікуванні повернення з війни найрідніших. Й постійно повторюють: «Я скучила… дуже».

Якщо ви хочете взяти участь у проєкті, телефонуйте +380981248490 або пишіть у тг.


Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Інформація

Користувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до даної публікації.
Будь-ласка, ЗАРЕЄСТРУЙТЕСЬ.
Ознайомтесь із правилами коментування.
  • Kiaparts
  • НОВИНИ ПАРТНЕРІВ:


Свіжий випуск (№ 6 від 6 лютого 2025)

Для дому і сім'ї

Читати номер

Для дому і сім'ї - програма телепередач

Читати номер

Приватна газета

Читати номер
Попередні випуски
Вверх