Коло сказу: чи загрожує Полтавщині епідемія

Чи загрожує Полтавщині епідемія сказу

Про ускладнення ситуації з поширенням сказу на Полтавщині повідомив в. о. начальника обласного управління Держпродспоживслужби Іван Климась, пов’язуючи це зі зростанням популяції лисиць через заборону полювання.

Динаміка випадків сказу на Полтавщині

(За даними Полтавського обласного управління Держпродспоживслужби)

До війни спалахи сказу повторювалися відносно передбачувано — приблизно раз на 2–3 роки. Але війна цю закономірність порушила. У 2022-му, коли через бойові дії люди стали рідше бувати в диких місяцях, випадків різко поменшало. А вже у 2024-му їх стало майже вшестеро більше, ніж у 2022-му.

Така тенденція спостерігається в усій країні. За вісім місяців 2025 року лабораторно підтверджено 813 випадків сказу серед тварин. Найчастіше хворіють собаки — 294 випадки, коти — 289 і лисиці — 166.

Про що говорять цифри

У Полтавській області понад 2 млн гектарів мисливських угідь, розподілених між 67 господарствами. Двічі на рік єгері проводять облік тварин — узимку й улітку, підлаштовуючись під природні цикли міграції та розмноження.

Динаміка чисельності хижих тварин у Полтавській області (кількість особин)

(За даними Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства)

За три з половиною роки війни чисельність лисиць зросла майже втричі, єнотовидних собак — у півтора раза. Вовки й шакали, яких до 2020 року в регіоні практично не фіксували, тепер стабільно присутні.

Подібна динаміка спостерігається і в країні: з 2022 року кількість лисиць і вовків зросла майже вдвічі, шакалів — у п’ять разів.

Утім, тенденція до зростання чисельності лисиць почалася ще до війни. Науковці Полтавського державного аграрного університету фіксували її з 2014 року.

Війна перекроїла екосистеми: вибухи, пожежі, міграції тварин з прифронтових зон, менша присутність людей у диких місцях. А заборона полювання на час воєнного стану дала хижакам передишку — вікна тиші, як кажуть єгері.

Попри це певні заходи контролю проводяться. За даними Північно-Східного міжрегіонального управління, відсоток відстрілу хижаків за 2022–2025 роки залишається в межах або нижче їхнього природного річного приросту.

Добування хижих тварин у Полтавській області (кількість особин)

(За даними Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства)

Природа не терпить порожнечі — коли люди відійшли, свої позиції почали повертати ті, хто зник раніше.

Що має запобігти сказу

Формально держава має чіткий алгоритм боротьби зі сказом. На папері — усе впорядковано: є відповідальний орган, графіки імунізації, розподілені ролі між службами.

Відповідно до Закону України «Про ветеринарну медицину» № 1206-IX (статті 3, 6, 30), контроль за поширенням сказу серед диких тварин покладено на Держпродспоживслужбу. Саме це відомство повинне двічі на рік організовувати пероральну імунізацію диких м’ясоїдних тварин, розкидаючи вакцину-приманку на території мисливських угідь.

Участь у кампаніях беруть лісові й мисливські господарства, на які покладено облік тварин і безпосереднє розповсюдження приманок з вакциною на своїх територіях. Та все це — лише в теорії. На практиці система працює лише частково.
За словами Наталії Карпенко, начальниці відділу організації протиепізоотичної роботи Управління безпеки харчових продуктів і ветеринарної медицини, двічі на рік вакцинація на Полтавщині не проводилася з 2016 року.

У 2022-му кампанію взагалі зірвали через воєнний стан. І лише у 2024 році область уперше за вісім років повернулася до повноцінної дворазової імунізації.

Спроби отримати детальні пояснення щодо організації кампанії боротьби зі сказом від Головного управління Держпродспоживслужби Полтавської області виявилися безрезультатними.

Із чотирьох офіційних запитів, надісланих редакцією, два завершилися відмовою в доступі до публічної інформації. У відповідях відомство порадило звертатися до суду, якщо така позиція не влаштовує запитувача.

Зокрема, у запитах ішлося про причини скорочення кількості кампаній з двох до однієї на рік, оцінку їхньої ефективності й позицію служби щодо необхідності одночасного контролю чисельності тварин. Але навіть на ці базові запитання чиновники відповісти відмовилися.
Така закритість — ще одна ланка в замкненому колі. Коли відомство не готове пояснити власні рішення, громадський контроль стає неможливим — як і перевірка, куди насправді йдуть державні кошти.

Вакцинація: цифри й прогалини

Згідно з Методичними рекомендаціями з пероральної імунізації диких м’ясоїдних тварин проти сказу, під час однієї кампанії на кожен квадратний кілометр території має припадати щонайменше 20 доз вакцини-приманки.

За умови дворазового щеплення на рік це становить близько 40 доз на квадратний кілометр.

Площа мисливських угідь Полтавщини перевищує 20 тисяч квадратних кілометрів, тож річна потреба області — не менше 800 тисяч доз.

За останні 5 років (окрім 2022-го) Полтавщина регулярно отримувала партії вакцини для пероральної імунізації диких м’ясоїдних тварин.

Зокрема:

• у 2020 році — понад 518 тисяч доз,
  
• у 2021-му — понад 518 тисяч доз,
  
• у 2023-му — понад 388 тисяч доз,
  
• за дев’ять місяців 2025 року — понад 518 тисяч доз. 

У 2024 році область отримала понад 1036 тисяч доз — обсяг, що відповідає офіційно визначеній річній потребі. Саме тоді Полтавщина вперше за вісім років повернулася до повноцінної дворазової кампанії.

Попри це захворюваність на сказ продовжує зростати. Методичні рекомендації прямо попереджають: одноразові або нерегулярні кампанії не створюють стійкого імунного бар’єра. Щоб стримувати вірус, необхідна системна дворазова вакцинація — рік у рік, без збоїв.

Коли чисельність виходить з-під контролю

За даними Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства, щільність популяції лисиць на Полтавщині нині становить близько двох особин на тисячу гектарів — удвічі або навіть утричі більше за норматив, який передбачає 0,5–1.

Голова Полтавської обласної організації Українського товариства мисливців і рибалок Костянтин Боровик підтверджує: у деяких господарствах показники ще вищі — п’ять, а подекуди навіть вісім лисиць на тисячу гектарів.

Мисливці вважають, що відсутність регуляції популяції через заборону полювання під час воєнного стану стала одним з ключових чинників спалаху сказу.

Без відстрілу хижаків популяція зростає — а разом з нею і ризик поширення вірусу.

Цифри й масштаби

Попри збої у вакцинації та відсутність контролю чисельності диких тварин держава щороку спрямовує мільйони гривень на закупівлю антирабічних вакцин.

За останні п’ять років Україна придбала десятки мільйонів доз препарату для профілактики сказу серед диких тварин:

• у 2020 році — 8,9 мільйона доз,
• у 2021-му — понад 10,8 мільйона доз,
• у 2023 році — 3,4 мільйона доз,
• у 2024-му — 9,6 мільйона доз,
• за дев’ять місяців 2025 року — понад 9,1 мільйона доз.

У жовтні цього року Держпродспоживслужба провела ще один тендер — на 826 375 доз вакцини загальною вартістю 39 мільйонів гривень. Закупівлю здійснили в межах грантового проєкту «Підвищення спроможності України здійснювати активний і пасивний нагляд за пташиним грипом, африканською чумою свиней та проводити кампанії з імунізації тварин проти сказу».

Загалом лише за останні п’ять років на антирабічну вакцину держава витратила понад 1,6 мільярда гривень. Та попри ці рекордні суми загроза сказу не зменшується.

Малий бізнес із великими державними контрактами

За останні роки всі державні тендери на закупівлю вакцин проти сказу виграє одна компанія — ТОВ «Укрветпромпостач».
Фактично це єдиний виробник антирабічних вакцин в Україні, що забезпечує йому майже монопольне становище на ринку, де щороку розподіляються сотні мільйонів бюджетних гривень.

Компанія зареєстрована в Броварах, на вулиці Гельсінської групи, 23-А — за цією адресою колись працювало й державне підприємство з такою самою назвою, підпорядковане Міністерству аграрної політики. У 2002–2006 роках ним керував Володимир Солодчук.

Після реорганізації 2006 року державне підприємство отримало нову назву — ДП «Центр по забезпеченню протиепізоотичної роботи», а приватна фірма «Укрветпромпостач» фактично успадкувала його функції та позиції.

Ба більше — у 2001–2003 роках державний «Укрветпромпостач» сам був співзасновником своєї майбутньої приватної копії, створивши компанію, яка згодом повністю зайняла його місце на ринку.

Так з державної структури поступово виросло приватне підприємство, що зберегло стару назву, адресу і сферу діяльності колишнього держпостачальника.

Серед нинішніх засновників — Віталій та Ольга Троянські, Світлана Залізняк, Степан Вишневський і Ганна Гончарук. Директор — Ярослав Шарай.

Після реорганізації ветеринарної служби у 2014 році, коли Держветфітослужбу реорганізували в Держпродспоживслужбу, схема закупівель не змінилася: «Укрветпромпостач» продовжує без конкуренції отримувати державні замовлення, а коло осіб, пов’язаних із процесом ухвалення рішень, залишається тим самим.

Попри скромний статутний капітал — 147,5 тисячі гривень, станом на жовтень 2025 року компанія вже виграла 13 державних тендерів на суму понад 583 мільйони гривень.

Редакція надіслала офіційний запит до ТОВ «Укрветпромпостач» із проханням прокоментувати ситуацію — зокрема, щодо ефективності поставлених вакцин, контролю якості, походження сировини й зростання кількості випадків сказу. На момент публікації відповіді не отримано.

Система, що мала б стримувати вірус, залишається непідзвітною. Відповіді на запити, пояснення й оцінка ефективності кампаній — усе це лишається поза публічним доступом.  На ринку — один постачальник, який роками контролює і ціни, і обсяги. Держава купує вакцину, але не має незалежних механізмів перевірити, чи вона справді працює.

Полтавщина — лише один епізод у старій схемі. Система боротьби зі сказом на папері є бездоганною: тендери є, постачальник — теж. І поки держава закуповує мільйони доз у того самого виробника, сказ повертається — разом з тими самими питаннями, які залишаються без відповідей.

Хто відповідає за ефективність кампаній? Хто перевіряє якість вакцин і прозорість тендерів? Чому ринок роками лишається закритим для конкуренції? Куди зникають мільйони гривень, якщо захворюваність лише зростає? І чи готова держава визнати, що справжньої імунізації потребує не лише дика фауна, а й система, яка мала б її захищати?

Це журналістське розслідування було проведене й опубліковане в рамках проєкту Інституту розвитку регіональної преси «Екстрена підтримка розслідувальної журналістики в України», що впроваджується за підтримки International Media Support (IMS).