«Без вільної України не буде свободи в Білорусі», — історія білоруської активістки

11.03.2025, 15:31 Переглядів: 1 578

 «Кожен удар по російській армії в Україні — це крок до звільнення Білорусі», — переконана Олена Жаркевіч, активістка білоруського демократичного руху, яка після жорстоких переслідувань режимом Лукашенка знайшла прихисток в Україні

Після початку повномасштабного вторгнення Росії Олена Жаркевіч не втекла, а залишилася в країні, яка стала для неї другим домом. Сьогодні ця жінка координує волонтерську організацію «Сустреча», що допомагає українській армії, підтримує білоруських добровольців, які воюють за Україну, та дітей, які осиротіли через війну. Історія Олени — це історія про те, як спільна боротьба українців та білорусів за свободу творить майбутнє обох країн.

Коли мовчати стало неможливо

До 2020 року Олена жила звичайним життям: мала музичну освіту, економічний диплом, власний бізнес і типовий сімейний сценарій — дитина, робота. Її життя не було пов’язане з політикою.

Переломний момент настав напередодні президентських виборів.

«Я замислилася, як можуть бути вибори без вибору, і хотіла стати незалежним спостерігачем», — згадує жінка.

Однак реальність білоруської системи була жорсткою: спостерігачів не допустили на дільниці, активістів затримували.

9 серпня 2020 року Білорусь опинилась на межі змін. Білоруси масово голосували, очікуючи справжніх результатів. Коли ввечері оголосили традиційні 80% на користь Лукашенка, люди вийшли на вулиці. Місто наповнилось розповідями про масові фальсифікації.

О 18.00 зник інтернет. ОМОН оточив Мінськ, створюючи атмосферу страху. Попри небезпеку, громадяни йшли до центру — мовчки, з білими браслетами протесту.

«Ми розуміли, що акція може закінчитися силовим розгоном», — згадує Олена.

Наступного дня світ дізнався про жорстокість системи: ізолятор «Окрестина» за кілька днів прийняв близько 3000 затриманих при місткості 110 осіб. Спостерігаючи за придушенням протестів, Олена подумала про сина:

«Через декілька років його можуть заарештувати лише за бажання бути вільним».

Ця думка стала поштовхом до боротьби.

«Зло треба зупиняти в зародку»

Участь у протестах мала для Олени серйозні наслідки: проти неї відкрили три кримінальні справи.

Перший арешт стався 24 листопада 2020 року.

«Я ночувала на Площі Змін разом з тисячами інших протестувальників», — згадує вона.

Її звинуватили в блокуванні доріг і на три доби відправили до ізолятора. Як матір-одиначку відпустили зі штрафом у 500 доларів. 

9 лютого 2021 року її затримали вже співробітники КДБ.

«На вулиці було мінус 20, а в камері — мінус 30. Не було ні матраців, ні подушок, ні теплого одягу, аби якось зігрітися, я тримала руки під холодною водою», — розповідає активістка.

26 квітня 2021 року стався третій арешт.

«Того дня ми вшановували пам’ять жертв Чорнобильської трагедії, — пояснює Олена. — Я їхала з роботи в чорній сукні, приїхала до церкви — але там нікого не було, лише ОМОН».

Попри відсутність акції, їй висунули звинувачення.

«Штраф склав тисячу євро», — гірко констатує вона.
За це заарештували
За це заарештували

29 квітня настала критична точка.

«Прямо у дворі мого будинку в мою машину сіли співробітники КДБ. Вони погрожували, палили мені волосся запальничкою», — згадує Олена.

25 травня їй вручили повістку.

«Адвокат сказав: "Олено, тобі загрожує 12 років ув’язнення"», — розповідає вона.

Побоюючись за себе та сина, жінка приймає рішення покинути Білорусь.

«Якби Європа жорсткіше реагувала на події 2020 року, повномасштабного вторгнення могло б не бути, — впевнена Олена. — Зло треба зупиняти в зародку».

Прихисток і підтримку в Україні їй надали білоруські активісти.

«Багато білорусів розуміють, як це — втратити дім за один день», — каже вона.

Для мене Україна — другий дім

24 лютого Олена не покинула Україну, хоча відправила сина до Польщі.

«Україна — мій другий дім, — каже вона. — Це країна, яка врятувала мене і мого сина. Я розумію, який це був ризик тоді й зараз».
У Києві
У Києві

Олена чітко розрізняє поняття Білорусь і «белорусія».

«Більшість білорусів підтримують Україну, — наголошує вона. — Але є й ті, хто обрав бік Лукашенка».

Офіційний Мінськ став союзником Москви, дозволивши використовувати свою територію для вторгнення. Водночас сотні білорусів стали на захист України. У лавах ЗСУ воює полк імені Кастуся Калиновського — військове формування з білоруських добровольців. Багато хто вже віддав життя за свободу України, і їхні імена часто замовчують, аби вберегти рідних від репресій.

Донат часом і ділом

З 2020 року білоруси за кордоном створили потужну мережу підтримки — десятки організацій, які раніше допомагали співвітчизникам, а тепер підтримують Україну.

«Білорусам надзвичайно ризиковано допомагати. Будь-який донат в Україну може коштувати шести років тюрми. Ми — теж біженці, не маємо великих грошей, то ж донатимо свій час. І це теж неабиякий вклад», — пояснює Олена.

За вчинками стоять результати. За час роботи волонтерської мережі вдалося перегнати на потреби ЗСУ понад 200 автомобілів.

«На війні автомобіль — такий же витратний матеріал, як і снаряди», — розповідає активістка.
Одна з автівок, яку переганяли
Одна з автівок, яку переганяли

Спочатку Олена сама переганяла автівки, а потім залучила білорусів з України та Євросоюзу. Процес ускладнювала бюрократія — машини могли тижнями простоювати на кордоні. Волонтери шукали водіїв, здатних подолати ці перешкоди.

Окрім автомобілів, команда передала на фронт та в постраждалі регіони понад 7,5 тонн гуманітарної допомоги: одяг, засоби гігієни, медикаменти.

«Ми все збираємо самі. Я кидаю клич серед білорусів: хто що може — долучайтеся. Машини з Польщі не їдуть порожні», — описує процес волонтерка.
Зворотний зв'язок від військових
Зворотний зв'язок від військових

Географія допомоги охоплює найгарячіші точки України:

«Якщо вантажу збирається багато, беремо бус і їдемо, наприклад, на Херсонщину або в Харків».

«Сустреча»: від волонтерства до системної роботи

Паралельно з волонтерством Олена та її команда зареєстрували громадську організацію «Сустреча» — білоруський волонтерський хаб для активістів, які залишились в Україні.

Організація розвиває три основні напрями діяльності. Перший і найважливіший — це допомога ЗСУ та білоруським добровольцям на передовій. Щотижня волонтери доставляють необхідне обладнання: від тепловізорів до засобів зв’язку. Особливу увагу приділяють полку імені Кастуся Калиновського, де служать сотні білорусів, багато з яких вже віддали життя за свободу України.

Другий напрямок — юридична підтримка білорусів в Україні. Команда допомагає співвітчизникам, які втекли від режиму Лукашенка, але опинилися в новій кризовій ситуації. Завдяки контактам у Польщі вдалося організувати прихисток для українських та білоруських біженців у Білостоку, де знайшли тимчасовий дім близько 300 осіб.

Прихисток у Белостоке
Прихисток у Белостоке

Третій напрямок — інтеграція білоруських дітей в український інформаційний простір та допомога дитячим будинкам.

«Ми продовжуємо традицію підтримки дитячих будинків, — пояснює Олена. — Але діти тут інші. В Білорусі це були діти, які втратили батьків в автокатастрофах або через позбавлення батьківських прав. В Україні — це діти, яких сиротами зробила росія».
«Зло тепер має обличчя. І якщо його не спинити, воно йтиме далі», — додає вона.
наметовий табір для дітей українців та белорусів у Польщі
Наметовий табір для дітей українців та білорусів у Польщі

Голос правди: білоруський спротив в інформаційній війні

Для мільйонів білорусів, які не мають доступу до незалежних медіа, голоси земляків в Україні стають важливим джерелом інформації. Соціальні мережі білоруських волонтерів допомагають долати інформаційну блокаду.

«Як донести правду до тих, хто отримує тільки офіційну версію подій?» — запитує Олена.

Вона переконана: доки державні ЗМІ Білорусі поширюють дезінформацію, багато громадян не матимуть об’єктивної картини подій. Дописи, відео та свідчення волонтерів про ситуацію в Україні допомагають розвіювати міфи пропаганди та показувати реальний стан речей.

«Я хочу додому, — каже Олена, — але не в той дім, який окупований страхом. Я хочу повернутися у вільну Білорусь».

Для Олени війна в Україні — це не просто воєнний конфлікт. Це боротьба за майбутнє та за право кожного народу на гідне життя.

«Кожна врятована дитина — це надія», — переконана активістка.

Кожен перевезений для ЗСУ автомобіль та кожне правдиве слово стають внеском у побудову майбутньої свободи для обох країн.

«Ракети, що летять з Білорусі, вбивають і мене, — її голос стає твердим. — І я несу за це відповідальність. Не лише за себе, а за всю країну».

На завершення розмови Олена ділиться своїм глибоким переконанням:

«Без вільної України не буде свободи в Білорусі. Тому кожен білорус, який допомагає Україні, працює і для майбутнього своєї країни».
Автор: Ольга Тарантіна Джерело фото: надані героїнею
Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Інформація

Користувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до даної публікації.
Будь-ласка, ЗАРЕЄСТРУЙТЕСЬ.
Ознайомтесь із правилами коментування.
  • Kiaparts
  • НОВИНИ ПАРТНЕРІВ:


Свіжий випуск (№ 6 від 6 лютого 2025)

Для дому і сім'ї

Читати номер

Для дому і сім'ї - програма телепередач

Читати номер

Приватна газета

Читати номер
Попередні випуски
Вверх