«Без вільної України не буде свободи в Білорусі», — історія білоруської активістки

Після початку повномасштабного вторгнення Росії Олена Жаркевіч не втекла, а залишилася в країні, яка стала для неї другим домом. Сьогодні ця жінка координує волонтерську організацію «Сустреча», що допомагає українській армії, підтримує білоруських добровольців, які воюють за Україну, та дітей, які осиротіли через війну. Історія Олени — це історія про те, як спільна боротьба українців та білорусів за свободу творить майбутнє обох країн.

Коли мовчати стало неможливо

До 2020 року Олена жила звичайним життям: мала музичну освіту, економічний диплом, власний бізнес і типовий сімейний сценарій — дитина, робота. Її життя не було пов’язане з політикою.

Переломний момент настав напередодні президентських виборів.

Однак реальність білоруської системи була жорсткою: спостерігачів не допустили на дільниці, активістів затримували.

9 серпня 2020 року Білорусь опинилась на межі змін. Білоруси масово голосували, очікуючи справжніх результатів. Коли ввечері оголосили традиційні 80% на користь Лукашенка, люди вийшли на вулиці. Місто наповнилось розповідями про масові фальсифікації.

О 18.00 зник інтернет. ОМОН оточив Мінськ, створюючи атмосферу страху. Попри небезпеку, громадяни йшли до центру — мовчки, з білими браслетами протесту.

Наступного дня світ дізнався про жорстокість системи: ізолятор «Окрестина» за кілька днів прийняв близько 3000 затриманих при місткості 110 осіб. Спостерігаючи за придушенням протестів, Олена подумала про сина:

Ця думка стала поштовхом до боротьби.

«Зло треба зупиняти в зародку»

Участь у протестах мала для Олени серйозні наслідки: проти неї відкрили три кримінальні справи.

Перший арешт стався 24 листопада 2020 року.

Її звинуватили в блокуванні доріг і на три доби відправили до ізолятора. Як матір-одиначку відпустили зі штрафом у 500 доларів. 

9 лютого 2021 року її затримали вже співробітники КДБ.

26 квітня 2021 року стався третій арешт.

Попри відсутність акції, їй висунули звинувачення.

29 квітня настала критична точка.

25 травня їй вручили повістку.

Побоюючись за себе та сина, жінка приймає рішення покинути Білорусь.

Прихисток і підтримку в Україні їй надали білоруські активісти.

Для мене Україна — другий дім

24 лютого Олена не покинула Україну, хоча відправила сина до Польщі.

Олена чітко розрізняє поняття Білорусь і «белорусія».

Офіційний Мінськ став союзником Москви, дозволивши використовувати свою територію для вторгнення. Водночас сотні білорусів стали на захист України. У лавах ЗСУ воює полк імені Кастуся Калиновського — військове формування з білоруських добровольців. Багато хто вже віддав життя за свободу України, і їхні імена часто замовчують, аби вберегти рідних від репресій.

Донат часом і ділом

З 2020 року білоруси за кордоном створили потужну мережу підтримки — десятки організацій, які раніше допомагали співвітчизникам, а тепер підтримують Україну.

За вчинками стоять результати. За час роботи волонтерської мережі вдалося перегнати на потреби ЗСУ понад 200 автомобілів.

Спочатку Олена сама переганяла автівки, а потім залучила білорусів з України та Євросоюзу. Процес ускладнювала бюрократія — машини могли тижнями простоювати на кордоні. Волонтери шукали водіїв, здатних подолати ці перешкоди.

Окрім автомобілів, команда передала на фронт та в постраждалі регіони понад 7,5 тонн гуманітарної допомоги: одяг, засоби гігієни, медикаменти.

Географія допомоги охоплює найгарячіші точки України:

«Сустреча»: від волонтерства до системної роботи

Паралельно з волонтерством Олена та її команда зареєстрували громадську організацію «Сустреча» — білоруський волонтерський хаб для активістів, які залишились в Україні.

Організація розвиває три основні напрями діяльності. Перший і найважливіший — це допомога ЗСУ та білоруським добровольцям на передовій. Щотижня волонтери доставляють необхідне обладнання: від тепловізорів до засобів зв’язку. Особливу увагу приділяють полку імені Кастуся Калиновського, де служать сотні білорусів, багато з яких вже віддали життя за свободу України.

Другий напрямок — юридична підтримка білорусів в Україні. Команда допомагає співвітчизникам, які втекли від режиму Лукашенка, але опинилися в новій кризовій ситуації. Завдяки контактам у Польщі вдалося організувати прихисток для українських та білоруських біженців у Білостоку, де знайшли тимчасовий дім близько 300 осіб.

Третій напрямок — інтеграція білоруських дітей в український інформаційний простір та допомога дитячим будинкам.

Голос правди: білоруський спротив в інформаційній війні

Для мільйонів білорусів, які не мають доступу до незалежних медіа, голоси земляків в Україні стають важливим джерелом інформації. Соціальні мережі білоруських волонтерів допомагають долати інформаційну блокаду.

Вона переконана: доки державні ЗМІ Білорусі поширюють дезінформацію, багато громадян не матимуть об’єктивної картини подій. Дописи, відео та свідчення волонтерів про ситуацію в Україні допомагають розвіювати міфи пропаганди та показувати реальний стан речей.

Для Олени війна в Україні — це не просто воєнний конфлікт. Це боротьба за майбутнє та за право кожного народу на гідне життя.

Кожен перевезений для ЗСУ автомобіль та кожне правдиве слово стають внеском у побудову майбутньої свободи для обох країн.

На завершення розмови Олена ділиться своїм глибоким переконанням: