Життєвий шлях: Сергій Коломієць із Козельщини прагне до нових вершин

Адже на цей вік особистість багато чого уміє, багато що знає. Немов ще не осінь, але вже й не літо.

— Як ти, пане Сергію, оцінюєш для себе попередні шість десятків років? — запитав я його в недавній розмові (через давнє знайомство ми домовилися звертатися один до одного на «ти»).

Інколи почувався на швидкій воді у невеликому човнику. Заспокоювало й утішало те, що в руках моїх було весло.

Як усе починалося в житті

З перших класів Потоцької школи почав малювати. Ближче до завершення школи мене почала полонити поезія. А далі, після закінчення школи і за порадою батьків та земляків, життєва стежина привела до сусіднього містечка Комсомольськ (нині — Горішні Плавні), до гірничо-збагачувального технікуму.

Там і набув першого досвіду, практики. Як у тому фільмі, життя видавалося покроковим. Далі — дворічна служба в пісках Каракумів, біля бурхливих потоків Амудар'ї.

Почав дорослішати, почав розуміти — потрібна вища освіта. Отож закінчив Полтавський сільськогосподарський інститут за спеціальністю зооінженер. І за цим фахом працював у господарстві.

Не давала спокою, нуртувала творча натура. У цей час організовував персональні художні виставки у Кобеляках та Полтаві.

…А пісня його звучала і в Канаді

Я не помилюсь, коли скажу, що особисте життя Сергія Коломійця тісно перекликалося з творчою працею, глибоким захопленням театральними студіями, працею над прозовими творами. Саме тоді з’явилися слова поезії «Євшан-зілля», котру у власному музичному супроводі подав на широкий загал гітарист Андрій Федоренко з міста Кобеляки. Ця пісня прозвучала і за кордоном, зокрема в Канаді.

Чим були позначені в творчому сенсі 90-ті роки? У другій половині 90-х років почав писати поему-феєрію «Білозірка», а також здійснив низку постановок як оператор і режисера у заснованому театрі «Оратанія» на сцені міста Кобеляки.
Пізніше знову навчався в сільськогосподарській академії Полтави на факультеті «Менеджмент організацій».

 Не давала спокою творча справа.

У Полтаві став одним із засновників аматорського театру «ПарМіКо». У ньому було поставлено дві моїх вистави — «Храм Прозріння» і «Гримаси часу». Потім була робота в культосвітніх дошкільних закладах міста Кобеляки.

В часописі «Слово Просвіти» було опубліковано його статтю «Репортаж на печищі». Періодично друкувався у центральній та місцевій пресі.

Мені тричі приємно згадати, як газетяру-журналісту такий факт. Тоді при обласній газеті «Зоря Полтавщини» діяв журналістський факультатив від Київського держуніверситету. Керував ним голова обласної Спілки журналістів Іван Буряк.

Цей факультатив успішно освоїв і Сергій Коломієць. Ці знання знадобилися йому в подальшій творчій праці.

У 2006 році у Полтаві відбулася персональна виставка картин пана Сергія.

Через кілька років написав та ілюстрував історичну драму-феєрію «Переволочна». У 2011 році отримав за неї Міжнародну літературну премію у «Мамаєвій слободі» в Києві. У цьому ж році видав розширений варіант книги «Переволочна», включивши до неї два розділи: «Коломак» і «Галак».

 Альманах Полтавського державного педагогічного університету «Рідний край» опублікував оповідання Сергія Коломійця «Свято новоліття». На його вірш «Намалюй мені степ»  вийшов авторський диск пісень Олени Байрак.

У 2014 році побачила світ поема-феєрія «Білозірка» з ілюстраціями полтавки Алли Голик.

У цьому році в уже згадуваному альманасі  вийшла рецензія Віри Мелешко на книгу «Білозірка». У збірці «Дивосвіт» виходить степова бувальщина «Совість землі» з ілюстраціями художниці Марії Панченко.
У Харкові вийшов власноруч ілюстрований цикл віршів «Княжі лови».

Час невпинно плине, та найцінніше зберігається в наших душах

Є місця у кожного з нас, що додають нам гармонії, снаги. Є таке місце і в Сергія Коломійця. Щойно зійдеш з електрички на козельщинській  платформі, не зможеш не помітити колодязь, дерев’яний зруб і лелеку, що позирає навкруги.

Сергій обов’язково тут зупиниться на хвильку, підійде ближче до птаха. І немов живим він йому здається. А гляне трішки вище — і зблиснуть серед споруд та дерев позолотою куполи Козельщинського  собору.

Так, того собору, який Олесь Гончар ще в 60-х роках змалював в одноіменному романі. І намітиться вгору дорога, на кількасот метрів до храму, і захочеться Сергію нею пройти. Цією ж дорогою до храму сотні, тисячі мирян до Козельщинської чудотворної ікони Божої Матері йшли.

 Немає сумніву, що цією соборною вулицею крокували не раз  і письменник Олесь Гончар, і вчений Михайло Остроградський, і лікар Віктор Протопопов, і художник-академік Іван Дряпаченко.

І далі за океан — в Аргентину, до Бразилії

На творчій стезі зупинок немає. І це добре розуміє Сергій Коломієць.

Працюючи в Козельщинському будинку дитячої та юнацької творчості, він разом із вихованцями художнього гуртка розробив наукову роботу «Діамантове кільце Козельщинського краю» з прописаним туристичним маршрутом. Ця праця про особистості розуму і духу нашого припсільського краю.

Зовсім недавно пан Сергій разом із Берегинею у Мануйлівці архіву геніального українського письменника, лауреата Шевченківської премії Григора Тютюнника створили любительський художньо-документальний фільм.

Надзвичайно цікавим залишається і літературний проєкт «Зустріч одного оповідання». Вже підготовлено близько 20 випусків. Познайомитися з ними можна  на YouTube-каналі Центральної бібліотеки Козельщини.

А почніть, можливо, з «Холодної м’яти», що за Григором Тютюнником.

І твориться нова книга. З-під пера мого героя з’являються живі художні образи, цікаві філософські роздуми, полемічні нотатки про наше сьогодення.

Як стають особистостями?

Мене надзвичайно цікавить це питання. Багато хто скаже, що такою людиною треба народитися. І це, мабуть, теж буде правильно.

Але без потужної праці, без сміливого пошуку і ризику чи багато хто з нас у 50 літ бажав здобути освіту?  А наш герой здобув ступінь магістра зі спеціальності «Образотворче мистецтво» у Полтавському педуніверситеті. Або ось вражаючий факт біографії: зібравши кошти, він полетів до Південної Америки, зокрема до Аргентини.

А потім відчув подих 30-мільйонного Буенос-Айреса, знайомився з українською діаспорою. Він міг там залишитись, і надовго. Та додому покликало євшан-зілля.

Ненька Україна покликала.

У кожній людині є те, чого немає в мене. Завжди знайдеться те, чому можна повчитися.

Спробую догнати і щось пройти з того, що Сергій читав. А ще перегляну його улюблені фільми. Пройдусь тими стежками, що він ходив.

Але, на жаль, не дожену. І за віком не встигну. І ще в нього є те, чого немає в мене — зростають два сини. І, певно, вони підуть далі й досягнуть чогось значно більшого.