Паперові береги: як хвилі Кременчуцького водосховища змили більше ніж 100 мільйонів

Якби у світі існував символ боротьби людини з водою, це була б Венеція. Століттями місто стояло на палях, стримувало припливи й укріплювало набережні — аж поки повінь 1966 року не затопила його майже на два метри й не показала: старі методи більше не працюють.

Щоб зупинити наступ води, Італія запустила проєкт MOSE — 78 рухомих бар’єрів, які мали убезпечити лагуну від штормових припливів. Планували витратити 1,7 мільярда євро й завершити роботи до 2011-го. На практиці ж ця амбітна інженерна ініціатива швидко перетворилася на приклад того, як великі інфраструктурні проєкти стають легкою здобиччю для корупції.

У червні 2014 року мера Венеції Джорджо Орсоні заарештували разом із трьома десятками посадовців. Розслідування показало: десятки мільйонів євро осіли в офшорах, підрядники платили «за прискорення» отримання фінансування, а бюджет зріс у 3,5 раза — до 6,2 мільярдів. Замість 2011-го система запрацювала лише у 2020 році — і вже тоді була частково застарілою через кліматичні зміни.

Проблема полягала не в масштабі, а в принципі: десятиліття паперових планів, роздутих кошторисів і нескінченних коригувань. У цієї історії є українська версія  — на березі Кременчуцького водосховища, біля гори Пивиха. Тільки замість мільярдів євро — мільйони гривень. Замість бар’єрів — бетон, проєкти та технічні «уточнення», які множаться швидше, ніж наступає вода.

Спадщина радянського гідроплану

Кременчуцьке  водосховище — не природне «море», а результат радянської перебудови Дніпра. Початок для створення водойми поклало рішення 1954 року про будівництво Кременчуцької ГЕС, а саму чашу заповнювали в 1959-1961 роках. Так з’явилося найбільше водосховище України.

Ціна цього проєкту була колосальною: під воду пішли 212 населених пунктів трьох областей, а 133 тисячі людей змушені були переселитися. Частину сіл перенесли, інші назавжди зникли з карти. Разом із ними Полтавщина втратила десятки родючих заплав, сінокосів і сільськогосподарських угідь.

Після заповнення чаші берег почав руйнуватися: хвилі, вітрові нагони та різкі коливання рівня води поступово «з’їдали» прибережні схили. Це швидко стало хронічною проблемою: зі 156,2 км берегової лінії у межах Полтавщини 43,5 км офіційно потребують укріплення.

 За десятиліття влада вклала в берегоукріплення мільйони гривень, але захищено лише 13,6 км — менше третини від офіційно визнаних проблемних ділянок. Техногенне походження водосховища зробило берег нестабільним, а спроби його укріпити — постійними та дорогими.

Коли все це почалося, які роботи виконувалися і куди зникали гроші — ми досліджуємо далі.

Ілюзія контролю

Щорічні доповіді про стан довкілля Полтавщини справляють враження документа, у якому час зупинився. Формулювання щодо Кременчуцького водосховища майже не змінюються десятиліттями — ні цифри, ні перелік проблем, ні «загрозливі ділянки».

У звітах за 2013-2024 роки водна абразія стабільно фігурує серед головних екологічних загроз. Протяжність небезпечних берегів — ті самі 44-47 км, інтенсивність розмиву — 3-7 м на рік, місцями до 10-15 м. Без змін у зоні ризику залишаються Пронозівка, Мозоліївка, Градизьк, Максимівка.

Із року в рік повторюється цифра про втрату близько 800 гектарів прибережних земель — без пояснення, чи процес зупинився. Понад десятиліття звучить і формулювання про загрозу двом кладовищам у Пронозівці та Мозоліївці — без публічних підтверджень, що її усунули.

У звітах також фіксують 785–824 зсуви на площі до 66 км², водночас визнаючи: повноцінні геологічні обстеження давно не проводять через нестачу коштів. Дані застарілі, але саме вони роками лягають в основу нових програм.

Після 2020 року до цієї риторики додали ще й розширену історичну довідку — без жодної оцінки ефективності виконаних робіт. У підсумку Департамент екології та природних ресурсів Полтавської ОВА констатує руйнацію берегів і втрату земель, але оперує тими самими цифрами, що й десять років тому.

Логічним продовженням цієї риторики стала програма «Довкілля — 2027». За її розробку у 2021 році ТОВ «Нова Екологія» отримало 798 тис. грн. У блоці про берегоукріплення — знову ті самі формулювання: абразія, загроза селам, «необхідність коригувань». На Пронозівку, Градизьк і Мозоліївку заклали понад 169 млн грн на 2022-2027 роки.

На папері берег рятують щороку. У реальності — він продовжує сповзати.

Перші спроби 

Регіональний офіс водних ресурсів у Полтавській області (далі — РОВР) повідомив, що у 2009–2010 роках у Градизьку за кошти державного бюджету було укріплено 365 метрів берега. Ще 835 метрів у межах заповідника гори Пивиха залишилися без захисту. Для подальшої роботи РОВР передбачив 669 тис. грн на коригування проєкту.

Паралельно у 2009 році була розроблена проєктно-кошторисна документація для об’єкта берегоукріплення в селі Мозоліївка. Робочий проєкт передбачав захист 2 км берегової лінії загальною вартістю 16,29 млн грн, а також ліквідацію однієї з найбільш небезпечних ділянок — 0,5 км у районі старого кладовища — за 5,16 млн грн (у цінах 2011 року).

Практична реалізація першої черги стартувала у 2011 році. У 2011–2013 роках за кошти державного бюджету в обсязі 2,33 млн грн у районі обрушення старого кладовища виконувалися берегоукріплювальні роботи. Підрядником виступало ПрАТ ПМК-55. Компанія відсипала під’їзну дорогу, влаштувала з’їзд № 1 та закріпила 0,2 км берегової лінії.

Будівництво залишилося незавершеним. Кошти державного бюджету, передбачені на завершення будівництва, так і не освоїли. РОВР ініціював їх перерозподіл на інший об’єкт, однак Держводагентство не підтримало це рішення через реорганізацію міністерств.

Загалом у 2011–2020 роках у межах цього об’єкта в Мозоліївці було закріплено та введено в експлуатацію 0,5 км берегової лінії. Сума фактично освоєних коштів за цей період склала 15,39 млн грн.

Окрім цього державна аудиторська служба у звіті за період з 01.01.2014 по 30.09.2017 роки зафіксувала, що у 2016 році з вільного залишку бюджету Градизька селищна рада спрямувала майже 67 тис. грн на «капітальний ремонт зони берегоукріплення» та ще понад 25 тис. грн — на виготовлення робочого проєкту. Інформація про закупівлі за цими витратами відсутня в електронній системі Prozorro, що редакція встановила під час перевірки відкритих даних. У самому аудиті не зазначено ані виконавців, ані конкретних ділянок робіт. 

Нове століття — новий вимір

Після 2020 року берегоукріплення в Мозоліївці пройшло через трьох ключових підрядників.

У 2020 році тендер на 12,34 млн грн з укріплення 300 метрів берега виграло ТОВ «Купол Транс» — попри те, що його пропозиція була майже на 40% дорожчою за найдешевші заявки. Один з учасників оскаржив результати, вказавши на нестачу персоналу, відсутність техпаспортів на частину техніки тощо. Але у вересні 2020 року Регіональний офіс водних ресурсів у Полтавській області все ж таки уклав договір з компанією.

У 2023 році основний будівельний підряд на 50,88 млн грн передали державній компанії ДАТ «Укрбуд».У 2024 році договір з підрядником розірвали через необхідність внесення змін до проєкту, про що повідомив РОВР. За цей час підрядник отримав 29,7 млн грн.

Завершувати роботи у 2024 році прийшло ТОВ «Будгазконсалтинг ЛТД».  На початку реалізації контракту його вартість становила 50,45 млн грн, після змін додатковими угодами — 49,2 млн грн.  Загальні витрати державного бюджету на будівельні роботи на цьому етапі сягнули 91,24 млн грн.

Кожна зміна підрядника тягнула за собою оновлення або коригування проєктно-кошторисної документації, нові експертизи та договори технагляду. Це розтягувало строки реалізації й додатково коштувало бюджету майже півтора мільйона  лише на супровідні роботи, не враховуючи вартості самого будівництва.

2025: місцевий бюджет вступає у гру

Із 2025 року до фінансування берегоукріплення долучився місцевий бюджет. У квітні виконком Піщанської громади замовив у РОВР топографо-геодезичні вишукування за 112,8 тис. грн, а в червні — розробку проєктної документації для ділянки від Максимівки у напрямку гори Пивиха за 1,3 млн грн було замовлено у ФОП Путник. Документацію після цього передали РОВР.

У жовтні 2025 року РОВР знову замовив коригування проєкту — цього разу для  захисту державної геологічної пам’ятки — гори Пивиха — ще на 430,18 тис. грн. Усі ці роботи виконував ФОП Олександр Путник, зареєстрований у 2024 році. За цей час він уклав 45 неконкурентних договорів на понад 7,7 млн грн.

Історія знову замикається у звичне коло: коригування, нові договори, нові кошти — без гарантії, що берег справді укріплять.

З кожної хати нитка — сироті свитка

Спільна риса усіх підрядників, які реально виконували берегоукріплення, — проблемний бекграунд, що з’являвся або до заходу на об’єкт, або вже після виконання робіт. Далі — по черзі.

ТОВ «Купол Транс», яке першим зайшло на берегоукріплення в Мозоліївці у 2020 році, згодом опинилося у кримінальному провадженні разом із посадовцями РОВР. Слідство встановило завищення обсягів і підміну матеріалів. Збитки державі, за версією слідства,склали 746,9 тис. грн.
Після «Купол Трансу» на об’єкт зайшов державний «Укрбуд» — компанія, за даними медіа,  ще задовго до Мозоліївки стала символом недобудов і мільярдних втрат інвесторів по всій країні. І вже у «мозоліївському» проєкті ця історія отримала кримінальне продовження: у 2025 році слідство повідомило про підозру, а нині в суді розглядається справа щодо колишнього керівництва «Укрбуду» — співзасновниці та інженера технічного нагляду з ТОВ «ІТН Центр» у справі про заволодіння бюджетними коштами. За версією слідства, йдеться про 1,508 млн грн, перерахованих безпідставно під час виконання робіт із берегоукріплення.

У вересні 2025 року справа отримала продовження: за зловживання службовим становищем підозру отримала відповідальна особа за авторський нагляд РОВР. За даними слідства, посадовець не повідомив про відхилення від проєктної документації, що дозволило перерахувати понад 10,4 млн грн бюджетних коштів за завищені обсяги та вартість робіт. Розслідування ведуть Спеціалізована екологічна прокуратура спільно з БЕБ, СБУ та УСР Полтавщини.

Після розірвання контракту з «Укрбудом» роботи на об’єкті підхопило ТОВ «Будгазконсалтинг ЛТД» — компанії зі статутним капіталом лише 10 тис. грн. Фірма зареєстрована у Полтаві, засновник — Олександр Васильченко, керівниця — Олена Саламахо.

На момент отримання підряду компанія вже перебувала у фокусі слідства через державні закупівлі: у січні 2023 року вона продала КП «Полтававодоканал» дизельний генератор, у вартості якого правоохоронці встановлюють ймовірну переплату бюджетних коштів.

Уже після отримання підряду на берегоукріплення, 9 липня 2024 року Північно-східний офіс Держаудитслужби в Полтавській області розпочав моніторинг контракту з цією компанією — після отримання інформації від органів влади про можливі порушення у сфері публічних закупівель.

Таким чином, берегоукріплення водосховища опинилося у ланцюжку компаній, де кримінальні провадження, аудит і репутаційні скандали стали не винятком, а фоном роботи.

У відповідь на офіційний запит редакції Регіональний офіс водних ресурсів у Полтавській області надав узагальнену інформацію про історію проєкту, виконані роботи та обсяги фінансування за окремі періоди. Водночас відомості щодо робіт і використання коштів у 2023–2025 роках замовник не розкрив, пославшись на проведення слідчих дій та обмеження, передбачені кримінальним процесуальним законодавством.

За таких умов отримана відповідь дозволяє відновити хронологію проєкту, однак не дає можливості повною мірою оцінити ефективність останнього етапу робіт і використання бюджетних коштів. У цій історії важливі не лише суми та метри укріпленого берега, а й те, що відповідальність за пояснення результату залишається розмитою між різними інституціями. Система продовжує говорити мовою довідок і обмежень — і саме це знову перетворює реальні береги на «паперові».

У 2025 році на завершення берегоукріплювальних робіт у Мозоліївці було передбачено 9,82 млн грн з державного бюджету. Однак у зв’язку з призупиненням розрахунково-касового обслуговування бюджетних призначень відповідно до розпорядження КМУ № 1023 реалізація цього етапу фактично була зупинена.

Післямова

Під завісу року РОВР готує чергові пропозиції до Плану заходів на 2026 рік. Утім, ситуація на Кременчуцькому водосховищі майже не зрушила з місця. Вже 15 років у пріоритетах залишаються ті самі об’єкти — недобудовані, відкориговані, перенесені на наступні бюджетні цикли.

І поки проєкти готують знову і знову, реальний берег продовжує зсуватися у воду, а Пивиха входить у новий рік із тими самими загрозами, що й усі попередні.

За ці роки важко навіть точно вирахувати реальну вартість цих рішень — курс давно не той, інфляція з’їла цифри на папері, а фізичне руйнування берега залишилось незмінним. Вода рухається швидше, ніж система, яка мала б її стримати.

Це журналістське розслідування було проведене й опубліковане в рамках проєкту Інституту розвитку регіональної преси «Екстрена підтримка розслідувальної журналістики в України», що впроваджується за підтримки International Media Support (IMS).