Митець Геннадій Корнієнко: в його руках оживає метал, а дерево продовжує дихати

Вперше про Геннадія Корнієнка я почула від кременчужанки Оксани Кравченко, яка була на виставці робіт митця й, в повному сенсі, закохалася в «золоті руки» пана Геннадія.

«Я бачила багато різних робіт, але його творчість відрізняється від інших. Тому краще один раз побачити…», — сказала пані Оксана й запропонувала відвідати чоловіка та познайомитися особисто.

Так ми потрапили до святе святих — майстерню Геннадія Корнієнка. Саме тут виникають ідеї та народжуються сотні виробів, від яких важко відірвати погляд.

Від реставратора до творця унікальних скульптур

Геннадій Корнієнко — уродженець Луганська. Народився 5 травня 1955 року. Там закінчив машинобудівний інститут, згодом поступив до Харківського художньо-промислового інституту, де опанував спеціальність дизайнера інтер'єрів та обладнання. Більшу частину творчого життя провів у Харкові, але з початку повномасштабного вторгнення разом із дружиною, художницею Мариною Руденко мешкає у Світловодську.

Він неохоче розповідає про себе, більш філософствує й показує власні вироби, які хоч і зроблені з дерева та металу, проте здаються живими. Мабуть тому, що в кожній — частинка душі митця.

Згодом дитяче захоплення переросло в серйозне мистецтво. Отримана освіта: технічна й творча, подальша робота реставратором в національному науково-дослідницькому центрі, художником-реставратором по металу, фотографом ще більше розкрили талант пана Геннадія й розширили горизонти творчості.

 Він успішно поєднує різні види металу та дерева, створюючи власний світ чудових та разючих образів.

Скульптури Геннадія Корнієнка — це фантастичні тварини та птахи, що зачаровують складністю свого виконання. Експонати включають механізми з безліччю рухомих деталей, що робить роботи по-справжньому інтерактивними. В них рухаються окремі частини, вони змінюють форму.

Майже всі деталі виготовлені вручну. Це вимагає володіння безліччю інструментів, починаючи від ювелірного і до так званого «понеділка» — так любовно зветься шести кілограмова річ із ручкою.

   Серед шанувальників його творчості багато колекціонерів, відомих людей. Близько десяти виробів купив нині покійний Геннадій Кернес. Також роботи Корнієнка можна побачити у галереях Харкова та Києва. Чимало скульптур представлено у закордонних арт-холах. На рахунку художника за металом понад 300 унікальних металевих скульптур. Але після переїзду у Світловодськ, чоловік віддає перевагу роботі з деревом.

Тут кожен виріб має душу

Працює митець у двоповерховій будівлі, господарі якої люб’язно дозволили «оселитися» тут його творчості. На першому поверсі розташована майстерня та склад готових виробів. Пан Геннадій запрошує всередину та знайомить з витворами.

 Чоловік демонструє котячу й мишину сімейки різних розмірів й з рухливими тілами, ідеальної форми дерев’яні яйця зі шнуровкою або скобами, конусні ялинки, годинник в корпусі гітари, насіння соняшнику, яке має шкарлупку й ядро.

В колекції — діджеріди (традиційні духові музичні інструменти австралійських аборигенів) різних розмірів та форм. Це новий напрямок, який опанував митець, й продовжує удосконалювати якість їх звучання.

 Особливу увагу звертає на себе механічний прилад з шестернями — це розроблений паном Геннадієм календар, що відображає фази Місяця та інші астрономічні цикли за допомогою системи шестерень.

 Чоловік показує величезну черепаху. В неї рухаються всі кінцівки, голова й хвіст. Її робив кілька місяців й тепер «дерев’яна рептилія» чекає нового власника.

Ще одне захоплення — фотографія. Геннадій змастерив з дощок об'єктив, яким робить шикарні знімки.

В майстерні багато виробів. Майже всі притрушені пилом — тут постійно кипить робота.

 Ми виходили з майстерні, й здавалося, що залишали чарівний світ, де метал і дерево говорять мовою гармонії. Тут все говорить про те, що справжня краса народжується не лише з матеріалу, а з любові до життя, з уміння бачити диво у звичайному.

Для Геннадія Корнієнка творчість — це спосіб залишатися у постійному русі, діалозі з природою та світом. Метал у його руках оживає, а дерево продовжує дихати — бо майстер бачить в кожній речі не матеріал, а історію, яку треба почути.