Топ новина, Топ відео, Інтерв'ю, Відео, Волонтерське

Волонтерська група «Кременчук»: у ЗСУ та волонтерів вихідних не буває

5.11.2025, 11:01 Переглядів: 985

У невеликій кімнаті пахне тканиною та чаєм. Під звуки розмов волонтери плетуть чергову маскувальну сітку. Вони — волонтерська група «Кременчук», яка допомагає українському війську з 2015 року. Кожен вузол на сітці — частинка тепла, яку вони передають нашим захисникам. І так — день за днем, уже одинадцятий рік поспіль

У 2015 році, коли на сході України вирувала війна, кременчужанка Тетяна Сапко разом із кількома подругами вирішила не залишатися осторонь.

— У знайомої на фронт пішов батько, вона дуже переживала, весь час плакала. Я сказала їй: давай зробимо щось корисне для армії. Тож ми сплели першу сітку, потім другу — й справа пішла. Ми працювали прямо на ринку, на вулиці, — згадує Тетяна.

Саме там їх примітив полковник Володимир Поляков, який щойно повернувся з фронту. Він допоміг знайти приміщення для постійної роботи.

Спочатку все трималося на ентузіазмі кількох жінок, які вчилися плести через інтернет. Поради отримували від харків’янки Олени Плотнікової, що вже тоді мала досвід виготовлення сіток.

Так з’явилася команда, до якої входили Тетяна Петрова, Олена Ніколаєнко, Світлана Іноятова — ті, хто став першим ядром групи.

Матеріали — залишки зі швейного виробництва, передавала жінка, з якою знайомі були лише онлайн. Уже після вторгнення познайомились особисто. Виявилося, що вона також волонтерка. Це Ольга Дудніченко, кременчуцька підприємниця.

Коли почалося повномасштабне вторгнення, люди самі потягнулися до волонтерів.

— Я написала пост: «У нас не страшно. Приходьте, поможемо воїнам». І прийшли десятки людей. У перші дні — 44, потім — 58. В більшості це були переселенці, але й місцевих багато. Було багато жінок, чиї чоловіки пішли на фронт. Тут кожна знайшла своє місце.

Тоді у волонтерів була лише одна єдина рамка, але доволі швидко на ходу зробили нові. Маленьке приміщення теж розширилося: волонтери зайняли всі порожні кабінети.

Все, що відбувалося, нагадувало справжній мурашник, де всі працювали, без втоми.

За місяць команда виплітає щонайменше 600 квадратних метрів сіток — три рулони основи. Їх надсилають на різні напрямки: Донеччину, Запоріжжя, Київщину, Сумщину.

Окрім маскувальних сіток, жінки плетуть теплі шкарпетки та пояси для воїнів.

— У нас є дві сестри, які плетуть по 160 пар шкарпеток. Хтось каже, що вони непотрібні, але на фронті, під час відпочинку, їх розбирають найперше. Ще один важливий напрямок — маленькі подушечки для воїнів. Вони зручні, особливо при релокації бійців, тому теж популярні, — розповідає Тетяна.

Нині в групі залишається близько двадцяти постійних учасників, переважно місцевих, але є й переселенці з Херсона та Харкова.

— Я втратив житло, втратив майно. В мене велика злість на росіян, я дуже хочу допомогти ЗСУ, щоб наблизити перемогу. Приходжу кожен день на три-чотири години. Вірю, що війна скінчиться, і я знову повернуся до малювання. Я — художник, але зараз закинув це заняття. Всі сили вкладаю в сітки, — розповів харків’янин Олександр.

У волонтерському центрі давно панує родинна атмосфера. Усі знають одне одного, дітей, бабусь.

— Ми навіть дітей бачили, як вони росли. Під час вторгнення приходили матусі з малюками, бо садочки не працювали. Тепер ті діти вже школярі, — згадує Тетяна.

Разом вони святкують дні народження, хоч і скромно — поставили чай, розібрали торт і знову до роботи. Дуже запам’яталося Різдво, коли волонтерки прийшли у святковому вбранні, у вишиванках, співали колядки, смаколиками пригощалися й зі ще більшим азартом після цього працювали.

Серед багатьох моментів пані Тетяна особливо запам’ятала зустріч із воїном Юрієм, чия мама плела в них сітки:

— Ми всі чекали, коли він приїде. Він вийшов із машини, а собака, яку він врятував на Донеччині, кинувся до нього, по-справжньому плакав від радості. Це було так щемко, що ми всі не стримали сліз.

Коли питаєш, чи не шкода часу, жінка лише сміється:

«З 2015 року ми працюємо щодня. Навіть коли ми втомлені, що розмовляти немає сил, отримуєш повідомлення, що потрібна сітка, і втома минає».

І справді, цей труд — не просто волонтерство. Це тихий фронт, де любов до країни, повага до ЗСУ переплітається зі стрічками сіток, що рятують життя.

— У нас одна на всіх мрія — перемога. Не просто кінець війни, бо ціна надто висока. Ми хочемо перемоги, — підкреслює жінка й запрошує доєднуватися до волонтерів.

Робочих рук уесь час бракує. Через те, що замовлень не зменшується, волонтери працюють без вихідних.

— Навіть пару годин після роботи попрацювати — це все величезний внесок у спільну справу. Покажемо, розкажемо, навчимо, чаю ароматного дамо, приходьте! — запрошує пані Тетяна.

На закупівлю основи для сіток завжди потрібні кошти.

5457 0825 2539 2333

Автор: Мирослава Українська

Читайте telegraf.in.ua в Google News

Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Інформація

Користувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до даної публікації.
Будь-ласка, ЗАРЕЄСТРУЙТЕСЬ.
Ознайомтесь із правилами коментування.