Історії українок, які рятувались від війни

Повномасштабне вторгнення росії в Україну 24 лютого стало шоком та несподіванкою для багатьох. Переїжджати в іншу країну ціною війни, а не за інших обставин, найважче. 

Про труднощі переїзду, життя за кордоном, пошук роботи та допомогу від чужих людей,  розповіли героїні для «Кременчуцькому телеграфу». Кожну з них об'єднує  виїзд в іншу країну, однак історія у кожної своя. 

У Польщі чужі люди до нас ставилися, ніби ми найближчі родичі  

Анна Лодигіна журналістка за професією. Працювала журналісткою на 5 каналі, випусковою редакторкою програми на Радіо Свобода, згодом шеф-редактором діджитал-версії журналу ELLE. Останній рік працювала піар-директором медіакомпанії Red Little Light.  

З перших тижнів  перебування за кордоном Анна почала працювати на суспільному мовнику Польщі – TVP3.

Спочатку робила інформаційну телепрограму для українських переселенців, де розповідала про те, які документи потрібно зробити після приїзду, як влаштувати дитину у польський садок, перевестися в іноземний ВНЗ тощо. А зараз робитиме програму про різні історичні події, культурні явища, постатей, які доводять, що Україна завжди була частиною Європи. Програма виходитиме англійською мовою.

До повномасштабного вторгнення росії в Україну Анна жила зі своєю сім'єю у Києві.

Після вибухів вони прокинулися, взяли ці валізи, продукти, зібрані на швидку руку, і виїхали з Києва до області. Усе розвивалося досить швидко, і стало зрозуміло, що потрібно рухатися у бік заходу. 

Чоловік Анни проклав безпечний маршрут, яким вдалося за день через села і без дорожніх корків добратися на Хмельниччину. Вони переночували у знайомих, і поїхали на захід України. Чоловік там залишився, а дружині та сину на початку березня сказав виїхати до Польщі заради безпеки.

Анна розповідає, що з житлом у Польщі їм надзвичайно пощастило. Спочатку чоловік звернувся до свого товариша, з яким напередодні війни познайомився у Польщі під час відрядження. Той звернувся до своїх друзів у Вроцлаві, а  ті до своїх друзів, і так знайшли житло, у якому живе Анна  з сином та її подруга. Згодом до них приєдналася  мама Анни, яка виїхала з окупованої Херсонщини. 

Вона приїхала в Польщу з однією валізою, без нічого. Один з найбільших страхів був – звідки брати гроші в Польщі без знання польської?  

Анна розповідає, що дуже вагомою допомогою були гуманітарні центри:

У кожній країні усе влаштовано за своїми правилами, які ти дізнаєшся з часом. 

Зокрема, з України, де триває війна, відправлення дійшло до Польщі за два дні. А Польщею воно йшло 1,5 місяці.  

А от запис до  до лікаря в Польщі  – квест. Вона місяць не може зареєструвати дитину на щеплення та візит. Хоча в Україні на сайті Helsi можна зареєструватись  і обрати вільну дату за 1 хвилину.

Картку у банку Анна отримувала 3 тижні, бо  відправляли її листом у поштову скриньку.

Анна відповіла про те, чого їй не вистачає у Польщі: 

Через війну двічі покидати домівку

Таїсія Гармаш є комерційною директоркою сайту міста Словянська 6262.com.ua. 

Історія виїзду почалась ще в 2014 році, коли почалась війна. Спочатку це була Харківська область. Тоді Таїсія разом з чоловіком займались бізнесом, не пов'язаним з медіа. На фоні відсутності інформації в місті, яке визволили 5 липня 2014 році, у її чоловіка виникла ідея створити медіа.

У 2014 році Таїсія з чоловіком вже знали, як будуть діяти, коли буде ескалація на Сході України. А вже в 2021 році збагнули, що це буде повномасштабна війна та готувалися до неї.  

Таїсія виїхала з дітьми в березні 2022 року за кордон. Всі члени команди виїхали в квітні 2022 року в безпечне місце.

Грошових виплат ні в Україні, ні в Італії, ні в інших державах Таїсія поки не отримувала.

Житло  держава не надавала до травня 2022 року. З лютого по травень волонтери взяли на себе відповідальність шукати та переселяти українців в пусті квартири італійців, або прямо в сім'ї. 

Таїсія розповіла, що на сьогодні безоплатно на рівні держави біженець може отримати житло, якщо воно є вільним в певній комуні. Як це відбувається: сім»я приходить до, наприклад, Карітасу і каже, що хоче віддати своє житло за певні гроші чи за комунальні послуги. Українці звертаються до Карітасу і проживають в цьому житлі безкоштовно. Ще можна  можна звернутися до Квестури (поліції) ісказати, що ти на вулиці. Тоді нададуть соціальне житло. Проте де воно буде і які умови проживання — це вже залишається невідомим, але в радіусі провінції.

Допомогу від Італії українським біженцям почали виплачувати в травні місяці. Її розмір — 300 євро на дорослого і 150 євро на дитину. Виплати будуть відбуватися протягом 3 місяців. Однак якщо надали житло в організаціях на кшталт Карітас — тобі нічого не передбачено. Платформа для реєстрації виплат запрацювала тільки в травні 2022 року. Безкоштовним в Італії для біженців з України є відвідування школи та медичні послуги дітям до кінця 2022 року, дорослим  до вересня 2022 року. 

Таїсія зауважує, що у нашій державі діджиталізація на найвищому рівні.  В Італії не вистачає діджиталізації, якою вона є України і цифрової грамотності людей. Тому там треба звикати до інших правил. Наприклад, щоб визвати таксі в Італії — треба дзвонити, щоб отримати допомогу, треба їхати в певний орган, який допомагає з тієї причини, що цифрова платформа не працює.

В Україні живе мама, сестра, племінник та зять, друзі, рідний коллектив. В Україну планує приїхати, коли буде чіткий механізм проїзду в Україну і назад. Поки його нема:

Таїсія ділиться, що в Італії не вистачає всього: 

Як журналістка стала круп'є у Албанії 

До повномасштабного вторгнення  росії в Україну Тамара Зінченко працювала журналісткою у «Кременчуцькому Телеграфі», а зараз вона круп'є в казино у місті Тірана. Це столиця Республіки Албанія.   

Раніше Тамара працювала круп'є в Україні та за кордоном, а під час пандемії  працювала журналісткою за основним фахом. 

4 березня їй вдалось записатися з мамою в чергу на автобус, який футбольний клуб «Кремінь» передав волонтерам. Вона виїхала з України 6 березня з допомогою волонтерів цим автобусом, що їхав довгих 18 годин. З собою взяли також собаку. 

Кордон з Польщею вона перетинала пішки на на пункті пропуску Шегині-Медика.

Наступного дня подруга забрала їх до свого помешкання у місті Ченстохово, де вони залишилися на наступні 5 днів. 

На кордоні з Чехією тамтешні волонтери запропонували їм теплі ковдри, адже було ще досить зимно, а також запропонували оформити документи на песика та зробити йому щеплення, якщо є така потреба. У нього щеплення були, але така пропозиція приємно вразила. 

Далі поїздом поїхали до Праги, і вже звідти літаком до Албанії. Зараз Тамара живе у чудових апартаментах у центрі столиці Албанії. Житло шукав роботодавець. Але тим, хто не має такого контракту, посольство надає інформацію та допомогу щодо пошуку житла. 

За словами Тамари, деякі ріелтори у Албанії не беруть комісію з українців - це їхня особиста ініціатива. Також деякі албанці готові прийняти постояльців безкоштовно.

Згодом компанія, де Тамара працює, запропонувала роботу її мамі. Зараз Албанія суттєво спростила процес працевлаштування для українців. Тому жодних проблем на кшталт нестачі якихось документів не виникло.

Проїзд для українців у Тірані не безкоштовний, адже тут зовсім небагато біженців у порівнянні з  іншими країнами ЄС. Проте громадський транспорт дешевший, ніж в Україні. Наприклад, автобусний квиток по місту  коштує приблизно 6 гривень. Медицина в Албанії безкоштовна для всіх. 

Тамара Зінченко розповіла, що Албанія дозволила українцям перебувати в країні протягом року в якості туристів, без оформлення статусу біженця або отримання тимчасового прихистку. Тому, якщо людина не планує тут працювати, не потрібно займатися зайвою бюрократією. Крім того, у Албанії  безкоштовна початкова і середня освіта в державних закладах. А місцевий лінгвістичний центр запропонував українцям безкоштовні курси албанської та англійської для дітей і дорослих.

Тамара каже, що грошей їй вистачає, адже ціни тут невисокі. 

Тамару здивувала відсутність адрес у звичному для нас форматі. Зокрема, тут немає номерів будинків, а часто навіть номерів квартир. 

В Україні у Тамари залишилася бабуся, якій 82 роки. Вона категорично відмовилася їхати. 

Тамара сумує за спокійним мирним життям. Після 24 лютого вона ще не поверталася в Україну. 

Вона запевнила, що обов'язково відсвяткує разом з рідними та друзями перемогу над загарбником на рідній землі. 

Евакуювалася до Німеччини з одним рюкзаком, де була їжа 

Катерина зараз з трьома дітьми живе в Німеччині. Евакуювалися з Кременчука з одним рюкзаком, де була лише їжа, бо розуміла, що найважливіше - не речі. Вона вирішила не називати своє прізвище,  однак погодилась поділитись своїм досвідом переїзду. 

Дорога була довгою до кордону.  Їжі,що  Катерина взяла з собою не вистачило на всю дорогу, але вже на кордоні волонтери надали продукти безкоштовно. 

Зараз Катерина з дітьми живе у будинку з сім'єю з Німеччини, однак  має свою окрему «територію» для проживання, адже є окремі входи.

Катерина розповіла, що  зараз оренду  за житло сплачує соціальна служба, оскільки зараз у неї тимчасово немає роботи. Після 1 червня Катерину перевели до «джоб центру» (центру зайнятості) . Туди раз в місяць її викликають, шукають і пропонують різну роботу. Якщо людина йде працювати, то далі пільги скасовуються  треба самостійно оплачувати оренду квартири та інше. 

Зараз Катерина та її діти посилено вчать німецьку мову. Вона сказала, що раніше не могла би подумати, що знову доведеться вчитися та ще й в іншій країні, аби отримати роботу. Катерина каже, що приїде в Україну, коли закінчиться війна. 

Життя в Німеччині після переїзду 

Марина Говорухіна жила і працювала в Києві експеркою зі стратегічних комунікацій. 

Виїжджала з України на другий день повномасштабного вторгнення. Виїхала спочатку до Польщі, а потім вже до Німеччини. Їхала туди, де були її друзі.  

Її знайомі користуються допомогою в Німеччині. Натомість Марина не користуюся тому, що в неї наразі ще є робота і вона сама може забезпечити своє існування. 

Робота залишається тому, що раніше працювала, як фрілансер і залишаються клієнти.  

Також Марина Говорухіна поділилася враженнями, що здивувало в Німеччині. 

Крім того, тут дещо гірше їздять потяги, ламаються, є несподівані зупинки. 

Пішки через кордон з двома дітьми до Польщі, а далі життя у Франції 

25 лютого до кордону лучанку Марію Венгрук з двома дітьми відвезли родичі. Вона цілу ніч вистояла разом з дітьми, з торбами, аби пішки перетнути кордон. Марія розповідає, що тоді черги були величезні… Діти постійно говорили, що хочуть їсти, пити, ніжки болять, хочуть спати,  в туалет... ну постійно щось хотіли... Тоді ще  і холодно було.  

Марія розповіла, що українсько-польський таки вдалось  перетнути пішки, бо якби машиною їхали, то стояли б 3 дні, якщо не 5. Черга з машин була ще більша, ніж з людей. Люди в паніці виїжджали. 

Марія Венгрук розповідає, що вже 27 лютого приїхали у Францію. Зараз вона живе у 5-кімнатній квартирі. Дві кімнати розраховані для неї з дітьми, є спільний зал, а решта території  для іншої сім'ї. 

Зараз вона отримує допомогу в розмірі 400 євро, бо житло надали соціальне.  Марія нічого не сплачує за житло. Також  їй дають безкоштовно продукти раз на тиждень. 

Марія насамкінець говорить, що сумує за батьками та іншими рідними людьми, які залишились в Україні.