Чистим місце довго не буває. Особливості національного відпочинку на природі

Першим у нашому  списку було озеро Скеля на території колишніх артскладів. Сподіваючись на зустріч з природою, незайманість якої роками охороняли військові, ми під’їхали до центральних воріт з вулиці Шевченка. Але пройти через парадний вхід нам не вдалося. Асоціація “Союзрембуд”, якій міська влада доручила охороняти це місце, червоним по білому написала: “Територія охороняється воєнізованою охороною з собаками!'          
Доки ми вчитувалися у ці рядки, кілька юнаків пляжного вигляду, оминувши ворота і  огорожу, протиснулися між кущами та опинилися на території відпочинку. Охоронці, які сиділи у пропускному пункті, спокійно провели очима спритніших, ніж ми, відпочиваючих. Але на прохання пропустити нас до озера “офіційно”, тобто дозволити увійти через ворота, відповіли категоричною відмовою. Коли ми повідомили про свою приналежність до преси та бажання зробити репортаж про озеро, охоронець зателефонував старшому, після чого знову відмовив “Телеграфу”. Категорично.
Тоді ми вирішили діяти за планом №2 – заїхали з боку від офісу товариства “Меркатор”. Там, одразу за парканом, біля залізничної колії відпочиваючі вже проклали стежку, позначивши її пляшками з-під пива, горілки, джин-тоніку та шкарубкими обгортками від сухариків.

Десять хвилин пішки – і ми на березі Скелі. Біля краю води – пісок, далі - трава. Босоніж  ходити доволі небезпечно –  багато битого скла. Вздовж берега чимало чорних плям, що залишилися після вогнищ. На сонечку вигріваються кілька десятків відпочиваючих, переважна більшість – діти та підлітки. Наші чоловіки, зморені спекою, яка стояла до дощів, скупалися в озері, один навіть пірнув. “Вода вже тепла. Але озеро з приколами: тут тобі по плечі, крок у бік – дна не дістанеш,” – сказав він, віддираючи від ноги промоклу етикетку “Медофф”. – “Бачиш, що  приклеїлося! Такого добра у воді забагато”.

Але ні скло, ні обгорілі колоди, що плавають на поверхні колись цнотливо чистого озера, не заважають підліткам плигати зі скелі у воду, пірнати і купатися. Для них кожний такий стрибок – маленька пригода, а кожна  спорожнена кинута пляшка - ознака їх свободи від умовностей світу. На озері Скеля лише друге літо пляжний сезон, а чистого місця, щоб розстелити простирадло, не знайдеш. Це фактично. А формально вхід на територію колишніх артскладів суворо заборонено. Можливо, у цьому і причина скаженої популярності озера серед підлітків, які його так старанно засмічують: того, що не можна, дуже хочеться.

Не знайшовши чистого місця на березі Скелі, ми вирушили до Дніпра, на околицю Кременчука, у затоку за морською школою. І хоча відпочиваючих на цьому зазвичай людному місці було небагато (в основному рибалки), сміття там вистачало. Щоправда, пляшки та пакети не були розкидані по всьому березі. Шанувальники цього місця відпочинку стихійно створили кілька міні-сміттєзвалищ. Варто згадати, що під’їзди до пляжу у багатьох місцях затоплені. Ми побродили трохи у Дніпрі (вода і до дощів була доволі прохолодною) і поїхали далі.

Нам хотілося скупатися у мілкому водоймищі, де вода швидко прогрівається, тому вирушили до озера, що на Третьому занасипу. Для тієї кількості відпочиваючих, що знаходилися на пляжі, вихід до водоймища виявився завузьким. Берег озера затягнуло очеретом. Цікавий момент. Місцеві відпочиваючі смітять не на пляжі, а у кущах. Тож з першого погляду біля озера достатньо чисто. Але купання нам задоволення не принесло. За пару метрів від берега – мулисте дно, як у болоті. В очереті скрегочуть жаби. На мілині плавають пуголовки.

Таким чином наш відпочинок перетворився на своєрідний рейд. Ми вирішили не зупинятися і вирушили на берег Сухого Кагамлика, на місце, популярне серед мешканців району пивзаводу та вул. Радянська Армія. “Поїхали на Ковальова”, - так кажуть кременчужани. На цьому трав’янистому пляжі людей, а тому і наслідків їх перебування, було небагато. Берег річки заріс очеретом. Місця під сонцем біля води замало. Змужнілі дерева створюють тінь і сприяють розмноженню комарів. Купатися ми не стали.

На центральному пляжі міста не купаються, а засмагають. Пісок відносно чистий: пляшки не валяються, просто бите скло, пробки та дрібні папірці перемішалися з камінчиками. Вода трохи прохолодна. Гілля верб, під якими у спеку так зручно було відпочивати, значно прорідили. Майже біля кожного спуску до пляжу стоять урни. Фонтанчики для миття ніг не працюють, лавочки біля них розламані.
Ми так і не знайшли чистого місця для відпочинку. Наступного разу поїдемо до Блакитного озера, про яке нам розповів Сергій, який відпочивав на озері Скеля. Просто хочеться походити босоніж і не боятися натрапити на розбиту пляшку.

До Сухого Кагамлика кременчужани припадають ще в одному місці – в районі вул. Героїв Сталінграда. Сусідство пляжу та каналізаційного колектора людей бентежить, але не зупиняє. Візуально вода здається відносно чистою, чого не скажеш про пляж. Ми стали свідками того, як один чоловік привів купатися свого сина. “Бруднувато тут!”, - сказав батько, кинувши цигарку у пісок.

Так прокоментував “Телеграфу” проблему засміченості місць для відпочинку психолог Федір Піддубний:
- Ми – тимчасовики. Мені сьогодні тут добре, а завтра мене не буде. Після мене, хоч потоп! Як не дивно, опинившись знову на тому ж місці відпочинку, ми обурюємося “слідами”, які самі ж і залишили. Щоб позбутися цього, нам треба підвищувати загальну культуру. Розпочинати з міста, в якому живемо. Ви помічали, коли людина, навіть не дуже культурна, потрапляє у чисте місце, їй ніяково кинути обгортку від морозива додолу. У Кременчуці такого немає. Тому маленький папірець, який недонесли до урни, на нашу думку, на ситуацію в цілому не впливає. Але саме з маленького папірця все і починається. Треба пропагувати культуру чистих вулиць, тоді і на пляжах смітити будуть менше.