Відома кременчуцька журналістка Галина Гарбуз святкує 90-річний ювілей

У неділю, 8 лютого, кременчуцька журналістка й редакторка Галина Гарбуз відсвяткувала поважний ювілей — 90 років з дня народження. За її плечима непростий, але наповнений яскравими подіями життєвий шлях

Інтелектуалка, поліглот, вона і сьогодні є цікавою співрозмовницею. І хоча здоров’я часто підводить, Галина Вікторівна не втрачає оптимізму.

Ми разом із членами Творчої спілки журналістів Кременчуччини В.Шевченко та Т.Булат відвідали ювілярку у день її народження, привітали зі святом й поспілкувалися про її професійний шлях.

Галина Гарбуз народилася у 1936 року у м. Сухумі (Грузія). У 1944-му з батьками переїхала на Кременчуччину. Після школи вступила на романо-германське відділення філологічного факультету Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. Працювала коректоркою районної газети м. Гадяч, літпрацівник районної газети «Перемога», кореспондентом газет «Кременчуцька Зоря» та «Вісник Кременчука», редактором газети «Студент ІЕНТУ», літературним редактором інформаційно-аналітичної, художньо-публіцистичної газети «Журналіст Кременчуччини».

Вона володіє українською, англійською, іспанською мовами. Перекладає з польської, болгарської. Має безліч грамот, медалей. Є авторкою численних творів, нарисів, збірок. Але головною в її житті завжди була журналістика.

«За збігом обставин»

 Коротко підсумовує: сім газет, 12 редакторів, дві створені і редаговані студентські газети у приватних вишах, 53 роки професійного стажу — на пенсію пішла майже у 73 роки.

У редакції, де панував культ ортодоксального редактора І. Несвіта, часом світлішало від усмішок і жартів викладача культурно-освітнього училища Петра Голуба, згадує жінка. Газета друкувала його вірші, а один став вальсом і на довгі роки музичним епіграфом обласного радіо: «Над полтавським краєм білі голуби, як же все, що маєм, серцем не любить».

Наступні 17 років пані Галина працювала у багатотиражці кременчуцького виробничого обʼєднання «Шляхмащина». З 1968 року є діючою членкинею Національної спілки журналістів України.

 Потім була «Кременчуцька Зоря», «Вісник Кременчука», студентські видання.

Знання англійської мови дало жінці змогу поспілкуватися з послами Великої Британії і США. Стівену Пайферу на прес-конференції для міських ЗМІ наважилась задати ущипливі запитання на адресу президента, і пан посол пообіцяв передати їх Білу Клінтону.

Серед дійових осіб її газетних публікацій були хірург Михайло Парнета, чиїми зусиллями постав у Кременчуці памʼятник Кобзарю; відомий не лише в Україні світлий і натхненний співак і бандурист Микола Козак; борець за демократичні цінності в Україні Тамара Просяник, головний редактор всеукраїнської газети «Інформаційний бюлетень» — газета, яку читалив усіх посольствах і консульствах Києва…

Пані Галина згадує своїх близьких друзів: Ольгу Пилипчук, чиї вірші і проза знані на теренах України, у Канаді, Італії, Австралії; єдину на Полтавщині жінку доктора історичних наук Ганну Капустян — вона першою ініціювала встановлення памʼятника жертвам Голодомору в рідному селі Зарудді і присвятила 25 років свого життя дослідженню цієї болючої теми.

Згадує Ангеліну Власову, завідувачку кафедри економіки, декана факультету довузівської підготовки Кременчуцького університету економіки, інформаційних технологій і управління та бізнес-леді, адвокатку Тамару Атамась, яка створювала Музей народної памʼяті «про палаюче сьогодення і страдне минуле»…

Ми своєю чергою вітаємо пані Галину з ювілеєм й зичимо міцного здоров’я й обов’язково зустріти свій віковий ювілей.