Вишивка як оберіг: кременчуківці Ірина та Дмитро Матюшенки створюють шеврони для військових

У майстерні — звуки швейних машин, нитки різних кольорів, ескізи на столах. Тут працюють Ірина та Дмитро Матюшенки — подружжя, яке вже третій рік вишиває для тих, хто на передовій. Але не сорочки, не рушники — шеврони, погони, обереги. Адже сьогодні вишивка — не лише про традицію, а й про підтримку, ідентичність та зв’язок із домом.

Вишивка змінюється разом із часом

Коли у лютому 2022 року все перевернулося, разом із життям змінилася й потреба у самій вишивці.

Перші шеврони були радше емоційною реакцією: ті самі «російський воєнний корабель…», «Вірю в ЗСУ». Потім замовлення почали зростати — приходили нові підрозділи, з’явилася потреба в ідентифікації. Дмитро залишив свою попередню роботу та повністю приєднався до Ірини. Так майстерня трансформувалася — з побутової у справжній тиловий штаб.

У кожному стіжку — частина душі й молитва

Серед замовлень — і стандартні шеврони, і дуже особисті.

Особливе місце займають шеврони з елементами традиційної полтавської вишивки. Один із них — за мотивами миргородської вишивки, популярної ще у ХІХ столітті.

Ірина впевнена: навіть машинна вишивка може бути живою.

Прапори вдячності

У майстерні Дмитра та Ірини є особливе місце — стіна із підписаними прапорами. Це дяка від військових, які повертаються з фронту і приносять свої бойові прапори з автографами підрозділів. Є також і гільзи з передової.

Найрідніший для подружжя — шеврон Кременчука. Його Дмитро розробив його сам.

Вишивка, що залишається

За ці роки подружжя зробило вже понад 10 тисяч шевронів. Частину передали до військово-історичного музею при ВПУ № 7, де ці вироби стали частиною експозиції. Їхня робота — тиха, без лишнього пафосу, але глибока. І дуже людяна.

У День вишиванки Ірина та Дмитро Матюшенки, ймовірно, знову працюватимуть. Бо сьогодні вишивка — це не лише свято. Це про силу, пам’ять, зв’язок. І про віру, яку можна тримати у руках.