Сьогодні, 29 вересня, у Кременчуці в останню путь провели полеглого у бою за Україну військовослужбовця Руслана Синяка. Народився захисник 21 травня 2004 року у Кременчуці. Навчався у Кременчуцькій гімназії № 28, згодом освіту здобув у ВПУ № 7. А після випуску юнак вирішив пов’язати своє життя із військом і підписав контракт у Збройних силах України.
Попрощатися із Русланом прийшли багато людей — рідні та знайомі, друзі, викладачі, одногрупники. Ніхто не міг стримати сліз — усі схилили голови перед подвигом юнака, який поклав своє життя на російсько-українській війні.
Приїхали попрощатися із захисником і його побратими — вони не показують облич і не називають бригаду, зате щиро розповідають про поратима.
— Руслан був зі мною на завданнях, в тому числі й на тому, яке стало для нього останнім, — ділиться військовослужбовець із позивним «Перс». — І кожного разу він ішов у бій, як справжній, гідний слави воїн.
У Руслана був позивний «Орел», розповідає побратим. І додає: він сам обрав його для товариша.
— «Орел» — бо він завжди летів попереду всіх. І я йому завжди казав: ти як орел — усе бачиш і всіх чуєш. Тому після першого виходу я йому і дав такий позивний, — продовжує «Перс».
Військовослужбовець розповідає: Руслан перевівся до їхнього підрозділу 8 місяців тому, а до цього служив в іншій бригаді.
— Незважаючи на свій молодий вік, він ішов у бій як досвідчений воїн. Звісно, я йому десь підказував, щось допомагав. Але він завжди виконував завдання на всі 100. Це справжній воїн, справжній герой! — говорить «Перс».
Попрощатися із полеглим бійцем прийшов і колектив ВПУ № 7. Яким був Руслан під час навчання пригадує керівник училища Микола Несен.
— Цей хлопець за станом здоров’я не мав служити. Але він наполіг, що хоче захищати Україну — і його взяли на контрактну службу. Це дійсно мужній учинок. Він отримав в училищі дві професії — столяр-будівельник та монтажник гіпсокартонних конструкцій. Ми завжди пам’ятатимемо кожного з наших хлопців, які героїчно віддали свої життя за нас з вами — каже Несен.
Про Руслана у часи навчання в училищі родповідає і його майстер Дмитро Ковальчук.
— Це була безвідмовна, відповідальна, старанна дитина. Він після навчання не пішов працювати, а підписав контракт у Збройних силах. Йому важко було це у зв’язку зі здоров’ям, але все-таки добився того, щоб його взяли на службу. Правда, через рік його за станом здоров’я комісували, але потім, як я розумію, пішов далі.
На прощанні було багато молоді — однолітків Руслана. Дмитро Миколайович додає: юнак був дуже товариським, в училищі мав авторитет серед однолітків, з усіма міг знайти спільну мову. А ще завжди допомагав матері та дбав про молодших дітей у родині.
До лав Збройних сил України Руслан приєднався у вересня 2023 року, розповідає офіцер відділення ЦВС лейтенант Іванченко.
— Служив на посаді оператора групи спецпризначення. Загинув 18 вересня 2025 року під час виконання бойового завдання по захисту України на Сумщині. Світла пам’ять захисникові, — додає офіцер.
У полеглого захисника лишилися мати, вітчим та молодші брат і сестра. Після панахиди у Свято-Миколаївському соборі поховали військовослужбовця на Свіштовському кладовищі у меморіальному секторі почесних поховань захисників та захисниць України.
Редакція «Кременчуцького Телеграфа» висловлює щирі співчуття рідним та близьким загиблого військовослужбовця.
