«Сонячна дорога» директорки Кременчуцької міської художньої галереї Надії Купенко

Надія Купенко — директорка Кременчуцької художньої галереї. Історикиня, педагог, засновниця театралізованих екскурсій у Кременчуці. На зустрічі з кременчужанами, яка відбулася у лекційній залі кременчуцької бібліотеки, що на вулиці Соборній, жінка розповіла про свій творчий і професійний шлях.

 Пані Надія вчилася в одній з найстаріших шкіл Кременчука, 24-тій. У ній закінчувала 11 класів.

Роль бабусі виявилася надзвичайно помітною. Вона прищепила дівчинці любов до культури, мистецтва. Разом вони відвідували вистави, Спілку літераторів «Славутич». Бабуся займалася онукою, естетичним вихованням, а в пізніші роки прищеплювала смак до танцювальних ритмів. З дитинства вона орієнтувала дівчину на журналістський напрямок, написання віршів.

Сама бабуся була творчою особою. Багато хто вбачав у ній педагога, але насправді у неї була інша освіта і діяльність. Вона закінчила школу зі стрібною медаллю, а онуку Надію прагнула вивести на золоту.

Учениця Надія була слухняною дитиною. Це теж сприяло в кінцевому результаті успіхам у навчанні. А ще допомагала дисципліна і навички. Підтримувала також здатність домовлятися з собою.

А в останні шкільні роки дівчина сама відчувала, що, певно, це її стежина.

Після школи Надія вступила у декілька вишів, але прийняла рішення залишитися в Кременчуці й вчитися у педагогічному училищі. За молодшим бакалавратом отримала спеціальність учитель початкових класів, за повним бакалавратом стала спеціалістом вищої кваліфікації по НУШ.

У її доробку кілька наукових робіт. Вони стосуються історії та конструювання одягу — спочатку європейського, минулих століть, а зараз — навколо українського, барокового, аристократичного, того, що було знищене у нашій культурі.

Після школи Надія працювала в оздоровчих учнівських таборах. Першим був «Зоряний», потім — табір «Супутник», далі — «Ерудит». В таборах вона набиралася досвіду роботи з дітьми протягом п’яти років.

Інколи навантаження класного керівника значно більше, ніж звичайного вчителя, зізнається жінка. Тут питання не у коштах, що додаються педагогу:

На питання, чи встигає школа помітити здібності учня і їх реалізувати, пані Надія зазначає: «Якщо говорити про реалізацію програми Нової української школи, де в нормі у класі має бути 15 дітей, а не 30 і більше, то це зовсім інший підхід. Ти встигаєш хоча б з дітьми поговорити. Ти можеш запам’ятати успіхи кожної учня. Всі діти талановиті. Питання лише в тому, де і як дитина може проявитися. Результати досягаються спільною роботою: і школою, і батьків. Я як учитель можу когось надихати, навчити, запалити, підказати, закохати у чи іншу історію. Тут треба шукати певний баланс».

Після роботи в школі в практиці пані Купенко була робота з ринковими програмами, самоосвіта європейського зразка, досвід управлінської сфери. Вона дійшла до посади керівника художньої галереї.

Багато що із минулого в житті Надії Купенко забулося, але одна ніч, один ранок ніколи не забудуться. Це прощання зі школою.

За традицією випускники йшли до Дніпра зустрічати сонце. Надія з однокласниками пішли на Річковий вокзал. Було радісно і щемко. Але випускники не врахували, що вокзал знаходиться на заході, а не на сході. Ішли, поки хтось із присутніх не вигукнув: «О, нас супроводжує сонце!». Воно виявилось у молоді за спиною  — вони йшли сонячною дорогою.

Саме так Надія Купенко намагається йти по своєму життю.