Їдете до кордону – покладіть кеш на картку: поради та враження сумчанки, яка рятувалася з дітьми від обстрілів

11.03.2022, 07:45 Переглядів: 3 667

 

«Ми не біженці. Ми - мільйон голосів України, які понесуть правду у світ», - написала журналістка Анна Горпинич про вимушений виїзд з України разом з дітьми. У неї було «10 хвилин, щоб зібрати 32 роки життя у 3 рюкзака»...

Журналістка Анна Горпинич із Сум була змушена разом з дітьми покинути домівку, бо місто постійно бомбили. Вона перетнула польський кордон і пише про гостинність, з якою тамтешні волонтери приймають наших громадян. Анна дала корисну пораду українцям: покласти готівку на картки, інакше гроші неможливо буде використати за кордоном.

Ось допис Анни:

«Враження таке, що польські громадяни вирішили затрамбувати у моїх дітей всю їжу, всі іграшки, солодощі, що є в країні. Рівень сприйняття - вражає. Це знову викликає у мене сльози.

Якщо вам здасться, що на якомусь каналі ви побачите Горпинич, яка ридає від розпачу, вдячності й страху одночасно, знайте, вам не здалося. Коментувала ситуацію на Сумщині та в Україні для The Epoch Times , просто стоячи у черзі на автобус від кордону до Пшемишля. Коментувала й плакала, бо геть нічого не могла вдіяти.

Поки нас нянчуть як дітей малих. У нас є все. А витратили ми лише 5 злотих за воду, та й то з дуру, заблукавши у вокзальний ресторан. Реально все нам дали волонтери.

Якщо ви їдете до польського кордону, покладіть максимум кешу назад на картку. Обмінники не працюють майже, а українські картки цілком працюють у польських терміналах.

Мама каже, що далеко не всі поляки такі привітні до українців, як волонтери на кордоні. Каже, що я маю бути готова до цього і не психувать.

А я розучилася бути до чогось готовою. Я мислю маленькими планами: доїхати до Львова, перейти кордон, доїхати до Познаня.

Я 4й день не бачила душу, другий не чистила зуби. У мене болить усе і захитує від 40 годин дороги. Попереду ще 8. Іноді мені здається, що у самурая нема мети, є тільки шлях. По ходу, я самурай.

Поки їхала і була без зв'язку отримала 4 замовлення на матеріали про евакуацію. Обов' язково всім зроблю. Не тому, що зараз вперше для мене життєво важливо мати роботу (хоча це реально життєво важливо), а тому, що я хочу, аби світ знав правду. Без претензій, без вимог. Просто знав правду.

Я напишу ще багато історій. А ле зараз я мрію про сон і борщ. Польська їжа смачна. Але я готова душу продать за бабусин борщ.

Обіймаю серцем і молюсь за кожного, хто зараз у дорозі. Знайте, вам буде важко, але це можна пережити, якщо знаєш для чого. Молюся за кожного, хто лишився у Сумах. Ви мої герої на віки. Молюся за всіх, хто допомагає словом, ділом, молитвою, посмішкою. Ви - янголи.

Україна обов'язково переможе.

А ми з малими продовжимо свою боротьбу. Бо ми не біженці. Ми - мільйон голосів України, які понесуть правду у світ».

До цього,9 березня, Анна писала про те, як виїхала з міста: 

Для розуміння: на збори у нас було 10 хвилин. 10 хвилин, щоб зібрати 32 роки життя у 3 рюкзака.
Коли ти їдеш повз колону російської техніки - техніки, яку й уявити собі не можна - телефони мають бути сховані, щоб тебе не розстріляли придурошні тварі, яких перемкне.
Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Інформація

Користувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до даної публікації.
Будь-ласка, ЗАРЕЄСТРУЙТЕСЬ.
Ознайомтесь із правилами коментування.
  • Kiaparts
  • НОВИНИ ПАРТНЕРІВ:


Свіжий випуск

№ 4 від 26 січня 2023

Читати номер
Попередні випуски
Вверх