Коли не лише картини говорять: портрет кременчуцької художниці Наталії Юзефович зі спогадів друзів

10.06.2017, 17:46 Просмотров: 2 545

Коли не лише картини говорять: портрет кременчуцької художниці Наталії Юзефович зі спогадів друзів

Сьогодні, 10 червня, видатній кременчужанці виповнилося б 85-років

Фото: Александр Попенко

Сьогодні, 10 червня, видатній кременчужанці виповнилося б 85-років. До цієї дати, 9 червня, у Картинній галереї її імені відкрилась ювілейна виставка робіт мисткині «Подорож у живописний світ Наталії Юзефович».

 

Наталя Юзефович – єдиний кременчуцький майстер, яка має особисту постійно діючу картинну галерею. І таку ж – постійно діючу – репутацію визнаного митця зі складним характером. На відкритті виставки сучасники, друзі та колеги Наталії Володимирівни ділились спогадами про цю неймовірну жінку, згадували історії свого з нею знайомства, враженнями від робіт. Більшість з них зійшлися в тому, що пані Наталя була надзвичайно талановитою, рішучою, наполегливою, але замкнутою людиною, що неохоче підпускала до себе сторонніх людей і не любила говорити про себе, а найпромовистіше говорять за неї її роботи. Побачити їх Ви можете в нашому фоторепортажі, або, відвідавши експозицію, до 21 червня, з 10.00 до 17.00, щодня крім понеділка.

 

 

Спеціально для наших читачів, «Кременчуцький ТелеграфЪ» зібрав найяскравіші спогади про Юзефович.

 

Біографія художниці

 

Коли не лише картини говорять: портрет кременчуцької художниці Наталії Юзефович зі спогадів друзів

 

Народилась Наталя Юзефович 10 червня 1932 року у Києві на Андріївському узвозі. Її батько Володимир Юзефович був дуже освіченою людиною, закінчив Полтавську духовну семінарію, Далекосхідний інститут та Московський інститут іноземних мов, вільно володів 7 мовами, був мистецтвознавцем і художником, членом Союзу художників України. Мати Ніна була лікарем-фтизіатром, гарно малювала та писала вірші. Про сім’ю Наталя згадувала як про щось чисте і світле. Щоб усунути непорозуміння, вони починали говорити між собою іноземними мовами, читали один одному вірші та римували власні думки, а кожен вихідний проводили разом на природі. Тож не дивно, що Наталя теж вибрала мистецтво – спочатку закінчила Київську художню школу ім. Т.Г.Шевченка, а потім відділення станкового живопису Харківського державного художнього інституту. Ще під час навчання брала участь у виставках в стінах інституту та республіканських. Після навчання була направлена в Закарпаття де багато працювала і виставлялась. У 1971 році художниця переїхала до Кременчука і майже 40 років віддала нашому місту. У 2002 році Наталія подарувала місту понад 150 картин, які відтоді зберігаються та експонуються у Картинній галереї Наталії Юзефович. Зараз у їх фонді 167 робіт художниці. 2009-го року Наталія померла. За життя вона написала близько 800 робіт, які зберігаються у державних та приватних колекціях поціновувачів.

 

Завойовування довіри

 

Коли не лише картини говорять: портрет кременчуцької художниці Наталії Юзефович зі спогадів друзів

 

Цилюрик Любов, колишня директорка галереї:

 

- Я щаслива тим, що доля подарувала мені можливість познайомитися з цією талановитою жінкою, художницею, українкою. Знаєте, коли тодішній мій начальник представив мене Наталії Володимирівні, вона дуже прискіпливо до мене ставилася. Зараз я розумію, що вона повинна була довірити мені найдорожче, що мала і бути впевненою в мені. Щоб я, не дай бог, не розікрала її роботи… Але після всіх випробувань у нас склалися майже родинні стосунки, тому що вона була надзвичайною жінкою.

 

Коли не лише картини говорять: портрет кременчуцької художниці Наталії Юзефович зі спогадів друзів

 

- Був у нас з нею курйоз, який я зараз згадую з посмішкою, а тоді це було дуже серйозно: уже на фінальній стадії будівництва галереї постало питання фарбування стін. Усі знають, що стіни в галереях чи виставкових залах мають бути кольору повітря – сіруваті. У Наталі в картинах переважають зелені фарби – любила вона цей колір. І чогось їй примарилось, що й стіни в галереї мають бути зеленкуваті. Я стояла на своєму і досперечалися до того, що Наталя пішла до міського голови на мене жалітися. Призначили навіть комісію, яка це питання вирішувала. Я все одно сказала, що кістьми ляжу, але не дам стіни фарбувати зеленим. А Юзефович зникла на пару днів. Стіни пофарбували в блідий сіро-фіолетовий. Через кілька днів Наталя повернулась з невеликими картинами, які змогла сама донести, стала прикладати їх до стін і ... просяяла. Тоді вона підійшла до мене, обійняла й вибачилась. Сказала, що добре, що я настояла на своєму і що вона й не думала, що її картини так по-новому «засяють» на такому тлі. Після того ми вже жили як одна сім’я.

 

Картини, які говорять

 

Коли не лише картини говорять: портрет кременчуцької художниці Наталії Юзефович зі спогадів друзів

 

Заслужений художник України Микола Анісімов:

 

- Юзефович я знав ще з інституту, але я тоді тільки вступав, а вона вже закінчувала. Після завершення вона зникла і ми не знали куди, а тільки тепер я дізнався, що в Закарпаття. А добре я з нею познайомився уже у Кременчуці. Сьогодні, на жаль, ми не можемо поговорити з Наталією, але будемо говорити з її картинами. Так і має бути. От дивишся на картину – Натала Володимирівна, як жива. Якщо у цьому залі ще відчувається Закарпаття, то у двох інших – уже Кременчук, наші місця. Багатьох з цих картин я і не бачив ніколи. Тож тут у Кременчуці вона народилась вдруге. Та і зараз вона жива. Жива і все. Принаймні для мене. Я думаю, що, завдяки цій галереї, Юзефович житиме вічно.

 

Людина, а не меморіал

 

Коли не лише картини говорять: портрет кременчуцької художниці Наталії Юзефович зі спогадів друзів

 

Художник Олександр Черепанов:

 

- Моє знайомство з Наталією Володимирівною відбулось у 82-му році, коли вона прийшла писати на автозавод, де я був керівником групи дизайну, а вона робила замальовку для майбутньої роботи. Робота ця так і називалась «Дизайнери», але готовою я так її і не бачив. Завдяки цій картині ми близько познайомились, зійшлись у поглядах. А через кілька років уже тісніше зійшлись у творчих роботах.

 

- Мені пощастило - я був вхожий до її майстерні, яку часто відвідував. Іноді вона ділилась зі мною замислами. Хочеться все ж говорити про неї як про людину, а не як про меморіал. Вона, як жінка, не любила та бачного диму, лайки і взагалі грубості.

 

- Тематика Кременчука була їй настільки близькою, що Наталю Володимирівну не рідко можна було побачити в парку під двома парасольками: однією парасолею вона прикривала свій етюдник з картинами, а іншим – себе і писала у зливу.

 

- Коли я заходив до неї у майстерню, там завжди до стелі були підвішені пучки різнотрав’я, тож крім запаху розчинника там пахло зеленню, травами. Особливо восени. Вона зналася на травах, збирала їх і у її майстерні завжди була особлива аура.

 

- Вона була переконана, що живопис обов’язково має бути в інтер’єрі і намагалася розповсюджувати свої роботи. Наталя дуже допомагала молодим художникам. Звичайно, вік давав своє і писати їй ставало все важче, але вона не лишала це заняття до останнього дня.

 

Кременчужанка

 

Нарис про Юзефович увійшов до книги «Кременчужанка» Юлії Жовтицької та Людмили Обревко.

 

Коли не лише картини говорять: портрет кременчуцької художниці Наталії Юзефович зі спогадів друзів

 

Юлія Жовтицька:

 

- Для того, щоб цей нарис удався, нам довелось прикласти чимало зусиль. Вона була дуже замкнутою людиною, мало розказувала про себе і у свій світ нікого майже не допускала. Спілкуватися ближче ми почали вже після того, як вийшла «Кременчужанка». Наталя любила проводити час у Придніпровському парку, там ми і зустрічалися. Вона часто розказувала про те, як писала ті чи інші картини і мені запам’яталась історія створення саме цієї.

 

Коли не лише картини говорять: портрет кременчуцької художниці Наталії Юзефович зі спогадів друзів

 

- Вона тоді працювала на Закарпатті і її направили в один з колгоспів зобразити передовичок виробництва. Дівчата не дуже хотіли позувати, адже не вважали, що роблять щось надзвичайне. Наталя все одно прийшла наступного дня з мольбертом і малювала їх поки ті працювали. Коли картина вже майже була готова, вона спиною відчула тривогу позаду себе. Обернувшись, Наталя помітила, що на неї суне здоровенний бугай, який невідомим чином відіпнувся. У цей час на фермі не було жодного чоловіка і дівчата кинулись на всі боки, шукаючи, чим би відігнати бика. Коли ж вони повернулись з вилами і палицями то побачили, що Наталя, своїм тілом захищаючи картину, дивиться тварині у вічі так, що той не витримав і відступився.

 

- Також вона розповіла мені, що її донька, теж Наталя, стала художницею. Вона працювала зовсім в іншому напрямку, вивчилась на оперну співачку, переїхала до Італії. Але так життя склалося, що не стала співати, а почала писати картини. Дуже гарні. Наталя Володимирівна мені їх показувала на слайдах. І вже під час останніх спілкувань Юзефович зізналась мені, що хотіла б, аби у неї з донькою відбулась хоча б одна спільна виставка. Таке було її бажання. Не знаю чи це колись відбудеться, але мені б хотілося прийти сюди і побачити, що це її бажання виконано.

 

Коли не лише картини говорять: портрет кременчуцької художниці Наталії Юзефович зі спогадів друзів

 

Людмила Обревко:

 

- Я теж почну з історії. До одного з Дня Перемог у місті була організована виставка і я, молода журналістка, була направлена тули для написання звіту. Добре пам’ятаю, що роботи Юзефович мене на виставці зовсім не вразили, навіть більше – не сподобались. А припала мені до душі маленька картина автора, якого я навіть не пам’ятаю, на якій дівчатка сиділи в окопі, читаючи листа. І я так ясно уявила собі цих дівчат, які, можливо, і не доживуть до кінця цієї війни… І описала саме цю картину у звіті. Після виходу газети Наталя Володимирівна, разом зі всією своєю принциповістю написала на мене скаргу у міськком партії: «Як це так? Якась невідома Обревко посміла мої роботи не помітити, а роботу маловідомої дівчини виставила поперед іменитих художників»!З такого конфлікту у нас і почалось знайомство.

 

Коли не лише картини говорять: портрет кременчуцької художниці Наталії Юзефович зі спогадів друзів

 

- Багато років ми не спілкувалися, а потім відкрилася галерея. Я прийшла сюди і була просто вражена роботами Юзефович. Я навіть не могла собі уявити, що ті роботи, які мені так не сподобались на виставці і ці – одного автора. Особливо мене вразили пейзажі. В них є все: і колір, і душа, і настрій, і вся та краса й різноманітність, якими багата природа нашої країни. А ще мені дуже подобаються її натюрморти і два вона мені подарувала: один з квітами бузку і конвалій, а один - рибний, так як в мене чоловік рибалка. Я думаю, що мої правнуки будуть так само сильно пишатися цими картинами, як і я.

 

- Дуже вона була тонкою людиною, душевною, щирою і справжньою інтелігенткою, навіть аристократкою. Я рада тим, що була не просто знайомою з нею, але і вважала себе її другом.

 

Коли не лише картини говорять: портрет кременчуцької художниці Наталії Юзефович зі спогадів друзів

Автор: Руслана Горгола Фото: Александр Попенко
Комментировать статью могут только зарегистрированные пользователи.
Пожалуйста, ВОЙДИТЕ или ЗАРЕГИСТРИРУЙТЕСЬ.
Ознакомьтесь с правилами комментирования.


Вверх