Художники Кременчука: Наталя Юзефович

18.05.2006, 16:05 Просмотров: 3 744
“ТелеграфЪ” починає публікацію серії репортажів “Художники Кременчука”. Проект розрахований на рік. Ідея серіалу виникла тому що, на нашу думку, у Кременчуці має місце рідкісне явище – в маленькому містечку живуть великі майстри. Про це варто розповісти.

Біографічна довідка

Наталя Юзефович, 1958 р.
Фото: Дмитрий Бабец

Наталя Юзефович: народилась 10 червня 1932 року в Києві, на Андріївському узвозі – у знаменитому  п’ятиповерховому будинку з дахом, схожим на церковний купол. З вікон будинку було видно не лише узвіз, а й увесь Київ – аж до Дніпра.
Батько – Володимир Григорович Юзефович – мистецтвознавець – закінчив Далекосхідний університет, а згодом і Московський інститут іноземних мов. Мав духовну освіту (Полтавська духовна семінарія). Вільно володів кількома іноземними мовами. Мати – лікар, вільно володіла німецькою мовою.
Саме мама звернула увагу на хист дівчини до малювання. І відвела її до спеціалізованої художньої школи ім. Шевченка. Після закінчення школи (1950 р.)  Наталя Юзефович поступає до Харківського державного художнього інституту, який закінчує у 1957-му році. І єдиною з курсу бере участь у республіканській художній виставці. На ній представляє власні дипломні  роботи – “Влітку” та “Восени у Ботанічному саду”.
У 1958-му  відкривається перша персональна виставка  художниці. Потім їх буде дев’ять.
У 1961-му Наталю Юзефович приймають до Спілки художників України.
У 2002-му в  Кременчуці  відкривається  постійно діюча  галерея її робіт.

“Квіти Полтавщини”
Фото: Дмитрий Бабец

Наталя Юзефович – єдиний кременчуцький майстер, яка має особисту постійно діючу картинну галерею. І таку ж – постійно діючу – репутацію визнаного митця зі складним характером. 
Історії життя  визнаних  майстрів заведено писати  у традиційному  зворушливо-урочистому стилі. З обов’язковим щасливим фіналом.  Але життя Наталі Юзефович навряд чи можна укласти в цю – приємну для всіх – схему.  Скоріше його  можна було б назвати драмою феміністки. Творчий шлях пані Наталі – це невпинне і досить жорстоке суперництво дуже обдарованої, дуже роботящої і фанатично упертої жінки з чоловіками – колегами по цеху.
Це почалося ще в інституті. Наталя була єдиною дівчиною-студенткою, яку взяв до своєї майстерні Леонід Чернов.  Він попередив – майстерня козацька, пишуть тут переважно батальні полотна. А горілку п’ють літрами. То й ти писатимеш. І питимеш. Так воно і було. Наталя писала. Терпіла. І ніколи не скаржилась. Але то був ще романтичний період. Студенти сперечалися до хрипоти, мріяли завоювати світ, і не надто переймалися фінансовими проблемами. І суперництво було романтичним.
З роками воно ставало все більш жорстким.
Результат цього суперництва – 700 полотен, дев’ять персональних виставок, особиста картинна галерея. І довічний слід від опіку сірчаною кислотою – трапляється у творчих біографіях і таке.

Сірчана кислота – як метод усунення конкурентки

“Жайворонки”
Фото: Дмитрий Бабец

Є в житті пані Наталі період, про який вона відмовляється говорити. І навіть згадувати не любить. Це сталося більше п’ятнадцяти років тому. Вона зайшла до власного під’їзду – і їй хлюпнули в обличчя сірчаною кислотою. Жінка встигла відхилити голову. Тому більшість кислоти потрапило на шию – там і залишився довічний слід від опіку. Ні розгледіти, ні затримати нападника пані Наталя не встигла – надто сильний був біль. Місяць пролежала в опіковому відділенні міської лікарні. За фактом нападу слідчі органи порушили кримінальну справу. Коли молодій і дуже гарній жінці намагаються знищити обличчя кислотою, у першу чергу виникають версії приватного характеру – наприклад, ревниві дружини, неврівноважені коханки та інші.  Але слідчі не знайшли і натяку на будь-яку скандальну приватну історію.  Не знайшли вони і нападника. Сама пані Наталя цей випадок коментує так: “Я не бачила, хто хлюпнув на мене кислотою. Але я завжди здогадувалась, хто це був”.  Але вона категорично відмовляється  будь-яким чином конкретизувати свої підозри.
Через деякий час стався ще один прикрий випадок – вікна її майстерні обстріляли з пневматичної рушниці. Під час обстрілу постраждали роботи, які там  зберігалися.
За дивним збігом обставин, обидва  випадки сталися у той складний період, коли у пані Наталі виникли серйозні робочі проблеми. Вони стосувалися оплати робіт. Тоді ж вона ледь не втратила майстерню, виділену Фондом – надто багато виявилось бажаючих отримати дешеве і зручне приміщення.

В інтелігентних сім’ях лаються виключно англійською

“Портрет батька”
Фото: Дмитрий Бабец

Головною людиною свого життя пані Наталя вважає батька – Володимира Григоровича. На її думку, він уособлював всі риси справжнього чоловіка і справжнього інтелігента. Батько розповідав малій Наталі про мистецтво і майстрів, він же вчив її іноземних мов. Тато був поліглотом – вільно володів англійською, французькою, німецькою, італійською, грецькою, іспанською та польською мовами.
І він не просто знав мови, він навіть родину привчив лаятися виключно іноземними мовами. Коли батько з матір’ю сварилися, вони – за неписаним правилом – переходили на англійську  або німецьку (її знала мати). По-перше, щоб дитина не розуміла, про що точиться суперечка між дорослими, і не хвилювалася. А по-друге, таким чином вульгарна сварка перетворювалась на мовну практику!  Втім, батьки Наталі не надто любили сваритися. Аби гасити роздратування та суперечки, вони навіть вигадали ще одне правило – якщо ти роздратований, висловлюй своє роздратування у віршованій  формі! Отак вони і лаялись один з одним – віршами. Переможцем у суперечці визнавався той, хто більше встигав скласти віршиків. Програвав той, хто не встиг відповісти у риму.
Батько помер у 1961-му. Відтоді пані Наталі так і не вдалося знайти ознаки батьківської інтелігентної вдачі в інших чоловіках. Перший її шлюб з івано-франківським  художником Миколою Бондаренком виявився  невдалим. Хоча початок був  романтичний – знайомство відбулося в горах Буковини, посеред осіннього букового лісу, куди Микола – як і Наталя – приїхав на етюди.  Кілька років вони прожили разом. Разом і працювали. Івано-франківське радіо – яке приділяло чимало уваги місцевим художникам – навіть якось повідомило в інформаційному випуску новин про те, що “подружжя  Бондаренків вирушило в гори на етюди”.
А потім все скінчилося. З усіх рис характеру чоловіка пані Наталя пам’ятає  одну – паталогічні ревнощі. До того ж він так і не навчився сваритися англійською.
Другий шлюб – це вже сталося у Кременчуці – взагалі залишив нетривкий і блідий спомин. Сімейне життя було недовгим і не надто щасливим.

Італійська Опера та італійські ревнощі

“Доня моя” (фрагмент) - робота потрапила до каталога Спілки художників України
Фото: Дмитрий Бабец

У першому шлюбі – ще в Івано-Франківську -  у пані Наталі народилась дочка. Мати назвала її Наталкою. З біло-рожевого пухкого карапузика виросла дівчина, яка наприкінці 70-х вважалася в Кременчуці однією з найвродливіших.  І найобдарованіших. Наталя - молодша  мала чудовий голос і абсолютний слух. Серед учнів кременчуцької першої музичної школи вона виглядала, як  Гуллівер серед ліліпутів – надто висока, надто красива, надто талановита.  Єдина в школі Наталя мала надзвичайно красиве мецо-сопрано. І лише з нею працював додатково улюбленець  школярок, учитель сольфеджіо з драматичним прізвищем Сатановський.
Згодом  Наталя – молодша блискуче закінчила Мінську  державну консерваторію. Працювала в Мінській філармонії. Жила в Мінську в той час, воли вибухнув Чорнобиль. Життя було складним і невеселим. Квартиру не давали. Зате з’явився  італієць. Заїхав до Мінська у справах, побачив таку красу (це ми про Наталю), і закохався. Далі була італійська пристрасть, італійське весілля, і врешті – життя в Мілані. Наталя дуже вдало почала  кар’єру співачки. Вдалою виявилась навіть спроба потрапити до міланської Опери.
Але італійський чоловік виявися не готовим до успіху дружини. Італійська пристрасть швидко виродилась в італійські ревнощі. Шлюб розпався. Далі були кілька років пошуків роботи. Потім другий шлюб. Наталя-молодша залишила Мілан, і переїхала з чоловіком до маленького містечка, назву якого її мати так і не змогла запам’ятати.
Наталя-молодша так і залишилась жити в Італії – тепер, треба розуміти, назавжди. А її мати – Наталя-старша – теж назавжди – залишилась в Кременчуці, де живе у великій порожній квартирі разом з опікункою.

“Я чекаю на вас...”

Наталя Юзефович у галереї, серед своїх робіт
Фото: Дмитрий Бабец

22 серпня 2002 року, напередодні Дня Незалежності, в Кременчуці відкрилася постійно діюча художня галерея  Наталі Юзефович. Приміщення виділила мерія. Галерея розмістилася у колишньому дитсадку на Раківці. Міська влада виділила кошти на пристойну реконструкцію приміщення. Нині галерея має три зали, експозиція змінюється двічі на рік – благо, робіт у пані Наталі вистачить ще на десятки експозицій.
За словами директора галереї пані Цилюрик, протягом чотирьох років галерею відвідало більше 12 000 кременчужан.
Галерея розташована: адміністративний район Раківка, вул. Космічна, 9. Часи роботи: з 10 до 17.00. Щодня. Вихідний – понеділок.



 
0
Теги:
Комментировать статью могут только зарегистрированные пользователи.
Пожалуйста, ВОЙДИТЕ или ЗАРЕГИСТРИРУЙТЕСЬ.
Ознакомьтесь с правилами комментирования.

Информация

Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.


Вверх