Нові дев’ятиповерхівки будують на кістках кременчужан

До редакції “Телеграфа”  звернулася  жінка і повідомила, що з власних вікон бачила, як під час риття  котловану  будівельники вирили кістки і вивезли їх разом з грунтом.  Жінка стверджувала, що кістки були людські. Подія сталася на будівельному майданчику на вулиці Героїв Бреста – там, де вона межує  з бульваром Автокразівським, і де стоять старі дев’ятиповерхівки  №№ 105, 101.
Журналісти разом з фотокореспондентом  виїхали на  вказане місце. Будівельники поводились стримано. Екскаваторник пояснив, що він – коли риє землю – не встигає дивитися, що там вирилося. Інші ж працівники посилалися на те, що працюють тут недавно і нічого такого про кістки не чули. Фотокор “Телеграфа”  все-таки полазив по відвалах, куди висипали землю. Він знайшов кістку – велику, потемнілу і стару у свіжій землі.
Після цього  “ТелеграфЪ” звернувся  за коментарем до директора будівельної фірми. Факт вивезення кісток не доведений документально, тому назву фірми ми поки не вказуємо.  Від директора надійшла офіційна відповідь, що жоден з будівельників не звертався до дирекції з повідомленням про знайдені на об’єктах  фірми  кістки. Відповідно, і дирекція не надавала  наказів вивозити кістки за межі будівництва. Крім того, дирекція повідомила, що дозвіл на землевідведення  вони отримали  після експертизи, яку проводить обласний Центр охорони культурної спадщини. Тобто, у них все  законно. І ніяких кісток бути не може.  
Далі “ТелеграфЪ” звернувся до міського управління містобудування та архітектури, аби дізнатися, чи не надходили від будівельників повідомлення про знайдені на місці будівництва кістки. Заступник головного архітектора пан Устименко  засвідчив, що таких повідомлень до управління не надходило.
Зібравши офіційні свідчення, ми взялися за поквартирне опитування – журналісти “Телеграфа” обійшли  квартири, вікна  яких  виходять на будівельний майданчик – з 1по 9 поверхи. Необхідно було перевірити, чи знає ще хтось про кістки, чи не примарились вони жінці, яка звернулася до “Телеграфа”.
М’яко кажучи, ми отетеріли від розповідей мешканців. Виявилось, що до людських кісток вони звикли, як до опалого листя восени.  Причому найбільше про кістки знали старожили – ті, що заселилися у будинок 20-17 років тому.  Так, симпатична, урівноважена мама маленької дівчинки розповіла, що коли вона сама була малою, у їхньому ліфті валявся людський череп. Спершу хлопці лякали ним дівчат. А потім – коли дівчата більше не лякалися – грали ним у футбол. Розповіли нам і про скелети, вириті під час будівництва теплотраси ще в радянські часи. Одна з мешканок сказала просто: “Подумаєш, кістки! Ми на них живемо від самого заселення!” Інший мешканець зауважив: “Та хіба лише в нас кістки? Он напроти, на бульварі, коли он той котеджик для небідних будували, кісток вивернули досхочу – по кучугурах валялися!”
“ТелеграфЪ” опитав не лише мешканців найближчого до будівництва будинку – того, з якого дійсно можна було побачити, що відбувалося на будівельному майданчику. Ми поспілкувалися і з мешканцями приватного сектора – тими, що живуть під горою, нижче бульвару Автокразівського. Старожили розповіли, що кістки тут валялися завжди. Саме валялися. За їхніми словами, респектабельні котеджі, що стоять на Автокразівському бульварі, в більшості  розташовані на місці старого кладовища.
Наслухавшись жахів про скелети у солдатських шинелях, ми вирішили з’ясувати врешті, що це за район? Острів мерців? Чи місце, де мешканці страждають на масові галюцинації? Кореспондент “Телеграфа” звернулася за коментарем до пані Лушакової - визнаного краєзнавця, історика, колишнього директора міського краєзнавчого музею. Алла Миколаївна пояснила, що Піщана гора  (так називалося раніше місце, на якому розташований бульвар Автокразівський та вулиця Героїв Бреста) була місцем масових розстрілів  кременчужан під час Вітчизняної війни. І порекомендувала  знайти у краєзнавчому музеї копію акта про масові розстріли. Акт склала комісія  НКДБ та НКВС одразу після звільнення Кременчука, у 1943 році.
Співробітники кременчуцького краєзнавчого музею надали нам копію акта. Старший науковий співробітник музею пані Іванченко  розповіла про масові розстріли. За її словами, знищення мирного населення відбувалося не лише на Піщаній горі, а й на всій території колишнього Піщанського кар’єру – починаючи від старого “Военторга”, що стояв на Київській, і до самої Піщаної гори.
Згідно з актом, “трупы умерших от голода, холода, пыток, а также расстрелянных военнопленных немцы зарыли на территории Песчаной горы в северо-восточной окраине г. Кременчуга, где обнаружено 36 ям-могил с общим количеством трупов до 20 000 человек. Большая часть из них гражданского населения, а военнопленных до 5 000”.
Отакий  виявився район –  20 000 розстріляних, 36 ям-могил.  Про це має знати управління архітектури, коли роздає ділянки під забудову.  Тому ми кинулись до управління  з запитанням, чи мають вони карту-схему розташування  могил, та чи враховують  їх розташування під час виділення земельних ділянок?  Заступник головного архітектора пан Устименко повідомив, що таких  карто-схем  управління не має. А про розстріли 20 000  кременчужан управлінню взагалі нічого не відомо. При цьому пан Устименко засвідчив, що кістки у тому районі знаходили під час будівництва  ще у 70 - 80-х роках. І все одно будували.
І зараз будують.  Як сказав один з учасників цієї історії: “А що ви хочете? Вся країна на кістках побудована. То що ж тепер, не будувати? Що робити?”
Власне, для цього ми і писали цей важкий матеріал – щоб розповісти, що робити. Існує узаконена процедура. Якщо під час будівництва забудовник знаходить людські  рештки, він має звернутися з заявою до міськвиконкому. Далі обласна комісія досліджує знахідку і вирішує питання про перепоховання. І тут настає найбільш слизький момент – чиїм коштом робити перепоховання? Заступник міського голови пан Порицький стверджує, що це може бути здійснено за рахунок бюджетних коштів. Старий досвідчений директор спецкомбінату ритуальних послуг пан Пономарьов запевняє, що перепоховання виконується за рахунок будівельників, на чиїй ділянці знайшли рештки. Однозначної відповіді у міськвиконкомі ми не отримали. Ось і виходить, що кожен будівельник сам вирішуватиме – чи витрачатися йому на перепоховання, чи викинути тихенько кістки на смітник.

«Комиссией были вскрыты 16 ям-могил из 52-х. Извлечено 736 трупов. На территории Песчаной горы в подавляющем большинстве были обнаружены трупы гражданского населения, что означает, что в пределах Песчаной горы расстреливали еврейское население  города и остальное, заключенное в тюрьму, население г. Кременчуга.
При извлечении трупов из ям-могил были обнаружены несколько трупов детского возраста. В одной из могил гражданского населения (еврейского) был обнаружен труп женщины с грудным ребенком, прижавшимся к её груди. На трупе этой женщины имеется огнестрельное ранение в область затылка, на трупе ребенка никаких следов травматического характера не было. В одной из могил обнаружены трупы со связанными руками и перевязанными глазами».
«В последних числах октября и ноябре 1941 года расстреляли в пределах Песчаной горы единовременно в общем количестве до 8 000 человек. Расстреляли всех – женщин, детей, стариков. Детей отнимали от рук матерей и на их глазах  живьем бросали в могилу, а некоторым смазывали губы отравляющим веществом.
Не пощадили немцы и людей науки… Был расстрелян и врач-глазник Мексин – глубокий старик более, чем 80-ти лет»

(Копія акту надана кременчуцьким краєзнавчим музеєм. Оригінал  зберігається у Подольському музеї Радянської Армії)

“Кісточки складали у маленькі труни і вивозили...”
- Я тут з 53-го живу, давно. Тут раніше сосни були. Ми через них до магазину ходили. А там, де зараз такі гарні будинки стоять, багаті там живуть – так там кладовище було. Ми туди на батьківські дні ходили. Потім дорогу узялись будувати. Так могили розривали, кісточки складали у маленькі труни і кудись вивозили.  Тепер он які будиночки стоять...”

(баба Галя, 79 років)

“У дитинстві  ми гралися  черепами та гомілковими  кістками”
- Років 17 тому ми з пацанами знайшли скелет у шинелі – мабуть, солдат. Тягали його. Прямо за будинком, он та берізка ще маленькою була, екскаваторник, коли рив траншею, труну вигорнув. Половину ковшем зчесав, правда. Взагалі, коли під будинком рили теплотрасу, кісток та черепів було море. В дитинстві ми гралися  черепами та гомілковими кістками. Та й зараз вистачає. Он той котедж для небідних, коли будували, так екскаваторник вивернув купу кісток. Валялися по кучугурах”.

(Г., 32 роки)

“У нас череп у ліфті валявся”
- Тут завжди багато кісток було. Про них весь будинок знає – старожили, звісно. Ми, коли дітьми були, ними гралися.  У нас у ліфті череп лежав. Хлопці ним нас лякали. А потім – коли ми кинули лякатися – грали ним у футбол”.

(Л., 32 роки)