К нему не зарастет народная тропа

Наймасштабніший. Меморіал „Вічно живим” – це єдиний і, відповідно, найбільший, монумент у нашому місті. Його урочисто відкрили 28 вересня 1973 року на честь 30-річчя визволення Кременчука. Кошторисна вартість складала 95 тисяч карбованців (на той час за ті гроші можна було купити 16 автомобілів „Жигулі”). Головний спеціаліст відділу культури міськвиконкому Людмила Воробйова розповідає,  що за художнім задумом стіна, на фоні якої стоїть скульптурна група, мала бути червоного кольору – як символ Червоного прапора. Але її спорудили сірою. Після реставрації цю історичну несправедливість виправили. А от реквієм, який раніше лунав щогодини, тепер можна почути лише на заходах, що організовують біля монументу.  Пані Воробйова каже, що графіті – це справжнє лихо для пам’ятника, до того ж  діти та бомжі пристосувались пекти картоплю прямо на Вічному вогні.
„Пуп Кременчука”. Всі мешканці міста, прогулючись центром, виходять на площу Перемоги, де в гордій самоті „стоїть” Ілліч. Ця монументальна постать прикрашає місто вже 35 років. Фігура бронзового вождя сягає шести з половиною метрів. „На нього було декілька замахів починаючи з 1991 року, – розповідає Людмила Воробйова. – Народні месники хотіли його знести, але залишили у спокої. Це все-таки наша історія”.
Працівники міського краєзнавчого музею пригадують, що колись пам’ятників Леніну було близько десяти, зараз їх залишилося чотири – на площі Перемоги, у парку відпочинку вагонобудівного заводу і біля його прохідної, а також у Кохнівці. Останній періодично потерпає від крадіїв металу.
А ось ні одного Сталіна у місті не залишилось. Старожили пригадують, що колись один з них разом з Леніним „сидів” на привокзальній площі міста. У відділі культури нам розповіли про долю іншого „Йосипа Віссаріоновича”. У той час, коли розвінчання культу особи було в апогеї пам’ятники Сталіну в СРСР знесли буквально за одну ніч. Пам’ятник Сталіну, що знаходився біля Палацу культури ім. Котлова, працівники палацу закопали потайки, вночі. Культ культом, але гніву народного все-таки побоювалися. Потім, коли пішли проливні дощі і земля просіла на поверхні з’явився... його указуючий перст.
Найстаріший і найзанедбаніший.  На Крюківському кладовищі, якщо добре пошукати, можна знайти фамільний склеп купців Чуркіних. Вони жили в нашому місті наприкінці XIX сторіччя і були справжніми меценатами. Чуркіни подарували Кременчуку притулок для хлопчиків (сучасне ПТУ № 26), вносили гроші на пожертву Христовоздвиженської церкви, 35 тисяч карбованців заповіли на побудову дамби в Крюкові. Їх склеп представляє собою три надгробних камені із мармуру. Наразі пам’ятники у напівзруйнованому стані, написи на них частково втрачені, розкрадається огорожа з чавуну. До того ж прямо в склепі уже „примостились” могили простих смертних.
Довгоочікуваний. Про спорудження пам’ятника Шевченку розмови в місті йшли чи не від часів здобуття незалежності. А відкрили його 22 травня 2004 року. Спочатку великого українського поета хотіли поставити замість великого російського, тобто Пушкіна, але здоровий глузд переміг. Зараз пам’ятник страждає від підлітків. Діти на скейтбордах та велосипедах уже встигли розбити плити навколо нього. Не допомагає і табличка про кримінальну відповідальність за руйнування.
Символ моторошних подій. Пам’ятник жертвам сталінських репресій розмістився напроти Центральної дитячої бібліотеки. В 30-і роки минулого сторіччя на цьому місці знаходилося НКВД. Кажуть, що в його підвалах розстрілювали людей. Сучасний ресторан, що знаходиться поблизу пам’ятника, стоїть прямо над тими підвалами.
Найвитонченіший. Пам’ятник Пушкіну і взагалі весь бульвар – найтендітніша місцина Кременчука. Тут усе витримане в єдиному стилі – від лавок і до ліхтарів. Пам’ятник поету, який відвідував Кременчук по дорозі в Південне заслання, і на зворотньому шляху відкрили 28 грудня 1985 року. Раніше на місці бульвару була вулиця Пушкінська. Там жили заможні купці. Коли під сучасним бульваром прокладали каналізацію, то знайшли клад з монет і ювелірних прикрас. 
Переможний. Мало хто знає, що пам’ятник Воїну-визволителю у сквері Жовтневому – це пам’ятник реальній людині. В 1943 році на цьому місці було піднято прапор на знак того, що Кременчук звільнили від загарбників. Солдат, який підняв прапор, був грузином. Він невдовзі загинув, але встиг стати героєм Радянського Союзу. Його могила знаходиться в Тбілісі.
Дзвони Чорнобиля. Пам’ятник чорнобильцям відкрили і освятили 22 квітня 2004 року (він знаходиться у  Придніпровському парку за колесом огляду). Три тисячі кременчужан були ліквідаторами аварії на ЧАЕС. На момент спорудження пам’ятника 300 з них вже не було серед живих. На пам’ятнику напис з откровення Іоана Богослова: „Велика зоря спала з неба, палаюча, як смолоскип. А ймення зорі тій – Полин...” Чорнобильці розцінюють ці рядки, як пророцтво. Насправді пам’ятник, який ми можемо бачити щодня – неповний. Не вистачає дзвону. Людмила Воробйова каже, що його чорнобильці приносять лише на проведення заходів, а по їх завершенню – забирають назад. Бояться місцевих вандалів.
Анекдотичний. Пам’ятник комсомольцям 20-х -30-х років було відкрито в 1968 році на честь 50-річчя ВЛКСМ. За іронією долі цей пам’ятник богоборцям зараз знаходиться на території Святотроїцької церкви. „Треба віддати їй належне, вона дуже спокійно до нього ставиться, – зазначає Людмила Воробйова. –  Руйнувати його – це той же вандалізм, а якщо пам’ятник переносити в інше місце він може зруйнуватися”.