У Кременчуцькій гуманітарно-технологічній академії імені А. С. Макаренка триває серія зустрічей «Діалоги мужності». Це особливі розмови зі справжніми героями — випускниками навчального закладу, які стали на захист України. 1 жовтня, у день, коли ми вшановуємо захисників і захисниць України, студенти мали нагоду поспілкуватися з Тарасом В’юном — випускником 2005 року, капітаном Збройних сил України, повним кавалером ордену «За мужність». Людиною, яка пройшла крізь випробування війни, пережила важке поранення і вижила дивом.
Уроки дитинства
Тарас зворушливо згадував, що найбільший вплив на його світогляд мав батько.
«Мабуть, найбільше — це розмова в дитинстві з татом про те, що ми живемо в Україні. Саме він прищепив мені патріотизм, бо завжди говорив українською, навіть коли це було заборонено і йому за це виписували догани. Він не відступив. Я глибоко поважаю свого батька, хоча його вже немає поруч. І саме цей урок, мабуть, і нині дає мені сили рухатися вперед, адже він до останнього ніколи не показував своєї слабкості», — зізнався військовий.
Батькова стійкість навчила його любити країну беззастережно.
«Сім’я, родина, країна — це завжди було в тата на першому місці. Я намагаюся рівнятися на нього», — додав Тарас.
Освіта, яка формує лідера
Попри те, що спеціальністю Тараса була «початкова освіта», отримані в академії знання допомогли йому і на військовій службі. Він наголосив, що робота командира має багато спільного з педагогікою:
«Ти теж складаєш конспекти, готуєш заняття, маєш планування на рік. Це теж навчання, тільки у військовому форматі. І саме навички, здобуті тут, стали основою моєї роботи».
Не оминув Тарас і складних моментів служби — від нестачі забезпечення до психологічного виснаження. Він відверто говорив про те, що допомога психологів потрібна не менше, ніж екіпірування.
«Зламатися можна не лише фізично, а й морально. І тоді страждає не лише військовий, а й ті, хто поруч», — підкреслив він.
Про мрію і цінності
На запитання про власну мрію Тарас відповів просто: він хоче, щоб у Полтавській області з’явилися доступні спортивні майданчики та клуби для ветеранів і людей з інвалідністю.
«Бо коли військовий із травмами не має куди піти, він починає шукати забуття в алкоголі чи ліках. А спорт — це шлях до життя», — сказав він.
А студентам дав головну пораду:
«Живіть по совісті. Робіть те, що повинні. Не забувайте, звідки ви. Любіть свою країну і не шукайте швидких заробітків — вони не ведуть до добра. Усе має йти через душу».
Сюрприз від академії
Організатори підготували для героя несподіванку: на зустріч прийшли його однокурсники та класний керівник. Це була тепла, щира мить, коли час ніби повернув назад, у студентські роки.
Чому такі зустрічі важливі
«Діалоги мужності» — не просто формат розмови. Це місток між поколіннями, можливість молоді почути живі історії незламності та відчути, що герої — це не абстрактні постаті з підручників, а колишні студенти, такі самі, як вони.
Нагадаємо, торік ми говорили з Тарасом про його службу, поранення та повернення до життя:
