«Найнеприємніше – це жалість». Історія пораненого військовослужбовця

Ми зустрілися з мешканцем одного з сіл Кременчуччини Петром, який вже кілька місяців проходить реабілітацію після важкого поранення. Чоловік розповів про свій стан, а також поділився хвилюваннями.

На початку війни

До війни Петро жив звичайним життям сільського мешканця: ходив на роботу, після якої займався домашнім господарством. Разом з жінкою вони тримали свиней, курей, корову, обробляли великий город. Роботи завжди було багато, але вона була гарною підмогою для фінансової стабільності сім’ї, тому й приносила задоволення.

У лютому минулого року все змінилося. Петро каже, що з початком війни відразу з’явилася апатія, тому вони з дружиною відмовилися від великого господарства. Та й часу не вистачало.

Петра мобілізували у 2023 році. Після навчального центру він відразу потрапив на «гарячий схід», де й проходив службу, доки не отримав поранення.

Він попросив телефон й по пам’яті набрав номер дружини. Жінка, яка тривалий час не мала ніякої вісточки, дуже зраділа тому, що чоловік живий.

На реабілітації

У Петра поранення середньої тяжкості. Рука зламана в кількох місцях, переламані ребра та лопатка, побиті відростки на поперековій ділянці хребта.

Він вже пройшов три операції: руку збирають по частинах. На ній і зараз встановлений апарат зовнішньої фіксації. Як тільки його знімуть, чоловіка чекає магнітно-резонансна томограма — треба пройти обстеження голови, і після того лікарі визначаться з подальшим лікуванням.

Він підкреслює, що в такі важкі часи дуже важлива підтримка не тільки персоналу, але й родини:

Про цивільних та спілкування

Думку про те, що багато хто не розуміє, що в країні йде війна, Петро також озвучує:

Він розповідає, як важко поранені переносять жалість до себе. Коли оточення занадто уважно роздивляється їх, коли з жалістю «охають» та плачуть.

Впоратися з психологічною травмою військовослужбовцям також допомагають психологи, реабілітологи, родина. Багато хто звертається у такі хвилини до Бога.

Також він каже, що багатьом допомагає відволіктися від проблем захоплення: спорт, рибальство тощо. А ще дуже потрібно будувати плани на майбутнє.

Поради психолога

Як підтримати, а не роздратувати, заспокоїти, а не змусити нервувати, розповіла психологиня Ольга Коптєва.

Правило № 1: не питайте про війну

— Коли розмовляєте з військовими, не розпитуйте про війну. По-перше, самі військові просять не питати, бо вони не можуть розголошувати інформацію. По-друге, людина й так знаходиться на війні, прив’язується до неї. Часто буває, що військовий приїжджає додому і вже не відчуває, що це його дім, бо за тривалий час на фронті встигає прив’язатися до інших людей, інших місцевостей та умов життя. Тому наше завдання — допомогти військовим не втратити зв’язок із домом, відчуття родини!

Правило № 2: розповідайте про дім

— Під час розмов розповідайте, як ви живете. Що робили, що готували, як постриглися, який зробили манікюр. Складайте разом список домашніх справ, які захисник чи захисниця мають виконати, коли повернуться. Вирішили переклеїти шпалери? Описуйте всі стадії ремонту, кидайте фото оновлених стін. Якщо у вас є спільні діти, розповідайте про кожен їхній крок. Такі розмови дадуть людині можливість навіть посеред пекла пожити нормальним життям і не заглиблюватись у те, що відбувається на фронті. Так після повернення будинок не буде для військового чужим, дружина не стане незнайомкою, він впізнає дітей. Захисник має повернутися у знайоме місце, зміни в якому пережив разом із вами. Йому треба мати віру в майбутнє і плани на це майбутнє. Бо заради майбутнього варто жити.

Правило № 3: говоріть з людиною про неї

— Під час розмов ставте запитання, направлені на органи відчуття: що ти бачив, що їв, а яке було на смак? Спекотно чи холодно? Якого кольору зараз небо? Такі прості запитання допомагають відволіктися від війни, спрямувати увагу на себе. Навіть за кілька хвилин мозок встигне перемкнутися і трохи відпочити від постійного напруження і стресу.

Правило № 4: не жалійтеся

— Так, важко зараз усім. Але не вішайте власні проблеми на плечі військових, бо ці плечі — не кам’яні. За словами наших захисників, найважче, коли вони телефонують дружинам, а ті починають ридати в слухавку. І людина, яка знаходиться в пеклі заради того, щоб його родина не плакала, має ще й заспокоювати близьких. Після таких розмов захисники відчувають неспокій, спустошеність і провину через те, що не поряд і не можуть допомогти. Наше ж завдання — підтримати, а не засмутити.

Правило № 5: слово «герой» — заборонене

— Це ще одне прохання, яке озвучують військові. Вони просять не звертатися до них словами «ти мій герой», «ти моя героїня». Бо знають, хто такі герої, що вони роблять заради перемоги, на які жертви йдуть. І це слово може стати тригером, нагадати, наприклад, про загибель побратимів. У розмові краще вживати: «Я тобою пишаюся», «Я зараз можу це робити, тому що ти мене захищаєш», «Ти мій захисник».