Мешканці кременчуцької Атлантиди

4.06.2018, 13:35 Переглядів: 12 289

 

При заповненні Кременчуцького водосховища були затоплені 212 населених пунктів – 39,6 тисячі дворів із населенням 133 тисячі осіб. Найбільшим із них було місто Новогеоргіївськ. Багато сіл було перенесено із зони затоплення зі збереженням старих назв (серед них — Васютинці, Москаленки, Вереміївка, Жовнине, Топилівка, Вітове, Пронозівка, Мозоліївка)

27 травня у Кам’яних Потоках зібралися люди, котрих 60 років тому об’єднала спільна біда – їх переселили за 70 кілометрів від рідної домівки через створення Кременчуцького водосховища. Їхні рідні Воїнці поглинула вода. Хтось із них згадує ті події зі сльозами, а хтось зараз сприймає переселення як шанс на нове життя.


Минулого тижня у Кам’яних Потоках зібралися переселенці з 60-річним «стажем». Саме стільки років тому радянська влада примусово змінила місце їхнього проживання заради створення Кременчуцької гідроелектростанції та водосховища. Їхнє село Воїнці (Воїнська Гребля) переселили до Кам’яних Потоків. Зараз тут дві вулиці, на яких живуть переселенці та їхні нащадки – Мічуріна та Набережна. Під час свята зі сльозами на очах люди згадували сумні події загибелі рідного села, яке пішло під воду. А ще цей захід можна назвати святом вулиць, адже всі переселенці розбудовували їх власноруч, на місці, де зовсім нічого не було.


 


«ТелеграфЪ» запросила на свято Світлана Слюсаренко, яка нині проживає у Кам’яних Потоках і батьки якої були безпосередньо свідками великого переселення.


– Близько 200 населених пунктів Полтавської, Кіровоградської, Черкаської областей були затоплені 60 років тому з метою створення штучного водосховища на Дніпрі для забезпечення роботи Кременчуцької ГЕС. Одним із таких населених пунктів було село Воїнці, Ялинцівської сільської ради, – розповіла Світлана.


У 1955 році майбутнім переселенцям офіційно було доведено про відповідні «плани партії», а у 1958 почалось переселення. У 1959 році Кременчуцьке водосховище – найбільша в Україні рукотворна водойма – остаточно поглинуло обжиті місця. Після розпаду СРСР почали відкривати дані архівів та обговорювати думку про те, що, можливо, у створенні Кременчуцького водосховища не було гострої необхідності.


Також є версії, що створюючи ГЕС, була можливість не затоплювати так багато населених пунктів.


Жителі Воїнців, а це близько 120 осель, були змушені покинути свій рідний край. Коли люди переїхали до К. Потоків, на місці їхнього майбутнього проживання не було нічого. Чоловіки та жінки почали власноруч будувати свої оселі. Мешканцям села виплачували певні суми грошей для переїзду, але їх було недостатньо. Якщо хата була стара – виплачували більше, якщо відносно нова, тоді виплачували дуже малі суми. Вважалось, що нову хату можна розібрати і перевезти (віконні рами, дах, двері тощо).


 


«Грошей, які виплатили для переїзду, не вистачало»


– Я народився в 1936 році в селі Воїнці. Там провів своє дитинство, там пережив дитиною Другу світову війну. Пам’ятаю, як повернувся з армії і навіть тижня не пробув дома, як почалось переселення, – розповів Андрій Майстренко. – Я почав будувати свою оселю власноруч. Кожен допомагав і підтримував один одного. Коштів на будівництво не вистачало. Тих грошей, які виплатили для переїзду, не вистачало, щоб побудувати дім. Тоді я ще не працював і мені пощастило, що мій батько зміг надати мені фінансову допомогу.


 


«Багатьом це не подобалось, але тоді були такі часи...»


– Коли я дізнався про переселення, я був ще дитиною. Нам із друзями було навіть цікаво дізнатись, що нас чекає на новому місці, – поділився спогадами Михайло Краплина. – Але для моїх батьків це було непросто. Вони мусили самостійно будувати новий дім, а потім шукати нову роботу. Звісно, багатьом це не подобалось, але тоді були такі часи, що треба було казати тільки те, що потрібно. Уявіть, у Воїнцях у нас було господарство, худоба, гуси, качки. Був колгосп, люди працювали по плану п’ятирічок. Можна сказати, що нас лишили Батьківщини, але наша сім’я облаштувалась і в Потоках. Я одружився і багато працював на заводі, а після того мав змогу гарно відпочивати, – посміхається Михайло Афанасійович. 


 


«Було важко зрозуміти, як це - покинути свою хату»


– Мені було 16 років, коли нас переселяли, – розповіла Ганна Пасько. – Пам’ятаю, як усі жителі Воїнців дуже переймалися з цього приводу. Було багато питань, на які ніхто не міг дати відповіді. Було важко зрозуміти, як це - покинути свою хату і їхати невідомо куди. У 1958 році моя мама почала будувати на новому місці оселю. Було важко, але після переселення наше життя трохи поліпшилось. Умови проживання стали набагато кращими. Всі були молоді і завзяті, тому швидко пристосувались до нового місця.
Зустріч супроводжувалась гучною музикою, яка додавали атмосфери свята, програмою ведучого та спогадами про минуле. Переселенці нагадували велику родину, членів якої поєднувала спільна історія. На свято вулиць зібралося близько 100 чоловік! Хтось згадував часи переселення зі сльозами на очах, а деякі – були вдячні долі за те, що з ними сталося – якби не переселення, то невідомо, як би склалося їхнє життя.


Свято зі сльозами на очах. Комусь – понівечені долі, а комусь – шанс на нове життя

 

Долі тисяч людей були змінені за вказівкою партії. Зараз люди питають: чи варто?

Автор: Анна Сорочан Фото: Александр Попенко
Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Інформація

Користувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до даної публікації.
Будь-ласка, ЗАРЕЄСТРУЙТЕСЬ.
Ознайомтесь із правилами коментування.
  • Kiaparts
  • НОВИНИ ПАРТНЕРІВ:


Свіжий випуск

№ 47 від 24 листопада 2022

Читати номер
Попередні випуски
Вверх