"На моїх очах гинули кораблі і люди...", - згадує військовий моряк Північного флоту Степан Калюк

Як свідчить історія, найважливішим завданням Північного флоту літом та восени 1941 року була оборона морських шляхів. Коли розпочалися надходження озброєння та вантажів із Англії та США охорона суден перетворилася в конвоювання. Серед кременчужан, які пам’ятають літаки з фашистською свастикою та смертоносні бомби, доброзичливий довгожитель Степан Калюк, який воював на північних морських шляхах ленд-лізу (lend-lease англ. - передача у позику і в оренду озброєння, допомога союзників).
Він розповів, що Арктика мала велике стратегічне і економічне значення для німців. Тут діяли великі морські порти: Діксон, Тіксі, Певек. Кажуть, провал наступу армії «Норвегія» на північному напрямку в липні 41-го надто розгнівав Гітлера, адже він вже призначив дату параду у Мурманську. Лише за перший рік війни на це місто ворожа авіація налетіла більше 100 разів і майже зруйнувала його вже у перші дні війни.
Дружині Степана Ользі не дали побачитись із чоловіком навіть для того, аби попрощатися. У порту його не випустили з корабля. І вона з немовлям на руках поїхала в товарняку на рідну Сумщину. На якійсь із довгих зупинок пішла до начальника станції запитати, чи скоро відправляється поїзд, а він взяв і поїхав … разом із дитиною. Не повірила своїм очам, коли поїзд повернувся на станцію (бомби зруйнували колію), думала, що втратила доньку. За кілька днів після того як дісталася додому, прийшли німецькі окупанти. Всю війну подружжя нічого не знало одне про одного…
«Я не знаю своєї майбутньої долі, та вона нагородила мене сімейним щастям. Прикро, але минулого року померла моя незабутня дружинонька Оленька, з якою я разом прожив 65 років. Вона перенесла всі труднощі, які випали на долю дружини моряка», - каже Степан Калюк.

Цей поважний моряк брав участь у експедиціях з Мурманська до Камчатки на криголамах «Сибіряков» та «Єрмак». Довелося йому бувати на Соловецьких островах, де гнітюче враження справили написи в’язнів на напівзруйнованих стінах. Потім рятував Папаніна та його друзів-полярників. На все життя запам’ятав командувача Північного флоту Арсенія Головка, якого любили на флоті, і завдяки якому було врятовано тисячі моряків від фашистських підводних човнів. Друга незабутня зустріч – з Миколою Луніним, командиром легендарного підводного човна «К-21». Влітку 1942-го він атакував найновіший німецький лінкор «Тірпітц», який змушений був покинути води Баренцева моря, майже знищивши караван, що йшов з вантажем для Севастополя. Ту трагедію військові моряки пам’ятають як «кровавое воскресение».
Пан Калюк каже: «Багато наших суден були врятовані від гибелі. Зустріч транспортів, слабо озброєних, нашвидкоруч обшитих металом, які ми жартома називали «броненосцями», нічого  втішного не обіцяла при зустрічі з «вовчими зграями» німецьких морських монстрів, що супроводжували цілі ескадри. Фашисти створили найпотужнішу у світі воєнну машину, яка переважала всі країни антигітлерівської коаліції разом узяті. Більше тижня морські судна союзників вимушені були йти в абсолютно уразливій для них зоні дії фашистських підводних та надводних кораблів.

Наші пароплави були старі і тихоходні, їх легко було знищувати. На моїх очах гинули кораблі і люди разом з ними. Вони стрибали на лід чи прямо в море, та одна доля. Ніхто ніколи не підрахує, скільки військових вантажів та продовольства, а головне – людей, загинуло у Північному та Баренцевому морях. Рейси були надзвичайно небезпечними: фашисти авіацією, кораблями, підводними човнами зустрічали каравани суден і топили їх. Наші моряки проявляли героїзм, рятуючи судна. І все ж допомогти їм було неможливо, температура води у північних морях – 2°.
Наш корабель підводні човни торпедували кілька разів. Завдяки нашим маневрам торпеди в ціль не влучали. А 1943 року під час чергового нальоту німецької авіації я зламав ногу, коли спускався на бойовий пост. Вже в порту мене госпіталізували.
Я був мобілізований у якості машиніста судових установок. Тепер маю звання капітана військово-морських сил. На криголамі «Федір Літке» служив від початку і до кінця Вітчизняної війни. Цікаво, що на судні працювали англійці-радисти. У нас були дружні стосунки, так само як і з американцями. У сімдесяті роки мій криголам розрізали на металобрухт та його гвинти зберігаються у музеї Мурманська».

Першою нагородою бойового механіка була медаль «За оборону Радянського Заполяр’я». Одразу після війни нею дали побавитися доньці, котра понесла нагороду надвір, а повернулася з порожніми руками. Так і не знайшли. Пізніше Степан Павлович хотів купити таку ж медаль на базарі, але передумав: номер все одно не такий, як у посвідченні.
Відзнакою «Механік І розряду», яку має не кожен моряк, пан Калюк надзвичайно пишається. Щоб отримати її, за законом Морського права, в морі треба знаходитися не менше 12,5 року. При цьому потужність двигуна судна повинна бути не меншою за 1000 кінських сил. Лише досвідчені моряки розуміють, що значить цей знак, який носять поряд з орденами. Згадуючи трагічні випадки під час військових операцій через зупинку силових установок, Степан Павлович каже: «Коли навколо тиша, і лише ти, механік, знаєш, що потрібно, і що можна зробити в даний момент, велетенська відповідальність лягає на твої плечі. Пройшло вже багато років, але мені досі не по собі від тієї тиші…»

26 марта. Войска 1-го УКРАИНСКОГО фронта, развивая наступление, в результате стремительного удара танковых соединений и пехоты овладели областным центром УКРАИНЫ городом КАМЕНЕЦ-ПОДОЛЬСК – сильным опорным пунктом обороны немцев на ДНЕСТРЕ.

28 марта. Наши войска на всех фронтах подбили и уничтожили 35 немецких танков. В воздушных боях и огнём зенитной артиллерии сбито 38 самолётов противника.

30 марта. Войска 1-го УКРАИНСКОГО фронта, развивая наступление, форсировали реку ПРУТ и штурмом овладели областным городом Украины – ЧЕРНОВЦЫ – важным хозяйственно-политическим центром Северной Буковины и мощным опорным пунктом обороны немцев на реке ПРУТ.
Войска 2-го УКРАИНСКОГО фронта, в результате упорных боёв, овладели районным центром Молдавской ССР, городом и крупной железнодорожной станцией РЫБНИЦА.
В районе города НИКОЛАЕВ наши войска успешно форсировали реку ЮЖНЫЙ БУГ и Бугский лиман и западнее НИКОЛАЕВА с боями заняли более 60 населённых пунктов.

31 марта. Войска 3-го УКРАИНСКОГО фронта, развивая наступление, овладели крепостью и городом ОЧАКОВ, - важным опорным пунктом обороны немцев, закрывающим вход в Днепровско-Бугский лиман.

31 марта. На всех фронтах наши войска подбили и уничтожили 33 немецких танка, сбито 86 самолётов противника.

('Сталинская гвардия', март, 1944 года)