25 листопада у Кременчуці попрощались з 44-річним військовослужбовцем Анатолієм Болгаровим. Чоловік був солдатом.
За словами військового з позивним «Лиман», Анатолій закінчив Кременчуцьку гімназію № 23, навчався у регіональному центрі професійно-технічної освіти № 1. Надалі працював підприємцем.
Чоловік служив водієм взводу штурмової спеціалізованої роти. Загинув під час оборони України 23 серпня у Покровському районі Донецької області. Солдат вважався безвісти зниклим, каже «Лиман».
Олена Міщенко знала Анатолія ще з дитинства — мешкали разом в одному з мікрорайонів міста.
— Виросли разом, жили поряд, дуже гарний, чуйний, нічого не боявся. Ніхто не думав, що так все станеться. Він завжди допомагав. Нікого не ображав, — каже Олена.
Про його службу жінка знала.
— Страшно, важко, не можна було багато розповідати. Казав, що якщо буде можливість повернутись, щоб допомогла на роботу влаштуватись, — каже Олена.
Троюрідний брат Анатолія Ярослав розповідає, що солдат отримав орден «За мужність».
— Воював хоробро, дуже хоробро. Сильна людина. Батьківщину пішов захищати з чистою, щирою душею. Приїхав до дядька, мене бачив. Дуже не солодко, дуже. Каже, що кожен день думає про смерть. Поцілував і сказав: «Ярік, може ми вже не побачимось». Знаю, що воював хоробро, він сильна людина, спортивна, займався спортом, — розповідає родич.
Подруга матері Любов каже, що орденом Анатолія нагородили посмертно — відзнаку отримувала його мама.
— Мама дуже не розповідала, але він був дуже сміливим хлопцем з дитинства. Це в нього таке було. Дуже такий шустрий був хлопчик, — каже Любов.
У Анатолія залишились батьки, діти, колишня дружина. Після прощання у Свято-Миколаївському соборі поховали воїна на Свіштовському кладовищі у меморіальному секторі почесних поховань захисників та захисниць України.
