«Це пам’ятні речі з історією відчаю та надії»: у Кременчуці відкрили фотовиставку «(Не)помітні історії»

22.02.2024, 09:03 Переглядів: 1 663

Виставка побуває у 11 містах України. Світлини та особисті спогади розкажуть про шлях евакуації та історії людей з окупованих територій

21 лютого у міській художній галереї представили фотовиставку з реальними історіями внутрішньо переміщених осіб. 9 світлин та стільки ж історій людей, яким довелося шукати новий дім на неокупованій частині України. Проєкт представлений організацією UNFPA, Фонд ООН у галузі народонаселення.

— Люди, які були в окупації, виїхали, пережили полон, можуть довго не розповідати про наболіле, ми вирішили створити виставку, яка б розповіла реальні історії. Серед них є розповідь хлопця, який провіз жовто-блакитну стрічку через блокпости, фільтраційні табори, він потрапив у полон, пройшов через тортури та випробування. Коли ж таки вирвався із самого пекла і повернувся на неокуповану територію України, стрічка теж була з ним, — розповідає представник одного з напрямків організації UNFPA у Кременчуці Андрій Макаров

Для збереження конфіденційності інформації імена в історіях організатори змінили.

Кілька реальних історій ВПО, представлених в рамках проєкту.

Історія Андрія

«Саме з цією стрічкою мене забрали. А коли відпустили, я був, наче бомба сповільненої дії, ― довелося вживати валерʼянку»

Херсон ― рідне місто 23-річного Андрія. Там хлопець зростав, займався волонтерством та правозахисною діяльністю, там зустрів повномасштабну війну та захоплення міста. Але допомагати українському війську не припинив. 9 травня 2022 року Андрій збирався сфотографувати незаконний марш росіян, тоді на блокпосту окупанти взяли його в полон. Місце утримання було в Херсоні. В липні Андрію пощастило вийти.

«Десь два місяці після того, як мене відпустили, я був непомітним, але потім зрозумів, що не можу сидіти на місці. В будь-якому випадку я хотів партизанити, хоча знав: якщо мене зловлять знову, живим не відпустять. А синьо-жовта стрічка, через яку в тому числі мене запакували, ― це черговий доказ того, що окупанти прийшли нас не рятувати, а знищувати український народ», ― йдеться в історії Андрія.

Історія Олени Павлівни

«Бережу сумку не для того, щоб памʼятати. Я й без того памʼятаю кожне слово, день, годину. Хочу зберегти її, адже з цією сумкою я виходила зі свого дому», ― розповідає історія Олени Павлівни.

54-річна Олена Павлівна ― вчителька початкових класів. Працювала в школі рідного села, а після її закриття організувала там центр культури й дозвілля. 24 лютого в центрі мали записувати концерт до 8 Березня, але не вдалося ― завадила війна.

Жінка згадує, що вони з сусідами уважно читали новини й раділи перемогам українських військових, у травні 2022-го святкували День вишиванки, але водночас були занепокоєні тим, що російські військові просувалися вперед. Олена Павлівна жила разом із родиною. Перед «референдумом» у вересні до її дому приїхали «феесбешники з росгвардійцями» і змусили підписати документ: «Обіцяю не вести протиросійську діяльність». А за два дні жінку депортували.

«Я була впевнена, що мене везуть у сусіднє місто «на підвали». З собою сказали взяти паспорт. Я поклала його в сумочку, взяла ще ліки проти тиску й наділа куртку та хустку. Мені було так образливо. За що? Яке вони право мали вивезти мене з моєї домівки, з мого села, від моїх рідних. За те, що я була патріоткою? Так я нею і залишуся», ― розповідає свою історію жінка.

Відвідати виставку можна до 5 березня у міській художній галереї, за адресою вул. Михайла Коцюбинського, 4. Вхід вільний.

Фото: Кирило Воронцов

Автор: Роксолана Жукова Фото: Кирило Воронцов

Читайте telegraf.in.ua в Google News

Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Інформація

Користувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до даної публікації.
Будь-ласка, ЗАРЕЄСТРУЙТЕСЬ.
Ознайомтесь із правилами коментування.