«Над дахом літали гвинтокрили К-52, заїжджали танки. Русня була поряд», - хокеїст «Кременчука» Дмитро Інгнатенко

10.12.2022, 11:30 Переглядів: 2 626

 

Хокеїст з Кременчука розповів, що самотужки за кордоном витримати важко

Оборонець «Кременчука» — про повернення в збірну, виступ у чемпіонаті України і Континентальному кубку, недовгий період виступів у Польщі і життя в окупації. Посплкувалася з хокеїстом пресслужба Федерації хокею України. 

– Радий повернутися в збірну, – бере слово Дмитро. – Завжди з приємністю приїжджаю до лав національної команди. Дякую тренерському штабу, що запросив. Буду виправдовувати довіру. У збірній в нас завжди гарна атмосфера.

– Перед приїздом у збірну ви відіграли за «Кременчук» на тому ж льоду Палацу спорту два різних поєдинки проти «Сокола» і «Києва»: у суботу — красива перемога в запеклому протистоянні з основним конкурентом, у неділю — в’язка гра проти команди, яка замикає таблицю.

– Між матчами був маленький проміжок. Зустріч з «Соколом» закінчилася пізно ввечері. Приїхали в готель, повечеряли, полягали спати десь о 23-й. А матч проти «Києва» почався о 11-й ранку. Крім того, дербі з «Соколом» відібрало багато найперше емоційних сил. Після таких ігор настає певне спустошення.

– Цей матч проти «Сокола» вийшов найрівнішим із трьох, які команди провели в нинішньому сезоні. Тільки підсумок залишився ідентичним.

 Згоден. У цьому матчі було найскладніше. У складі «Сокола» чимало майстрів, здатних вирішити долю поєдинку. Може, на старті сезону вони ще не набрали обертів. Зараз видно, що кияни стали зігранішими, ліпше готовими фізично. Думаю, наступні матчі чемпіонату України будуть ще цікавішими. З усіма суперниками, бо прогресують всі команди.

– Чи вплинула на налаштування «Кременчука» на «Сокіл» інформація, що в лавах суперника з різних причин будуть відсутніми четверо виконавців?

– Ми на це не звертаємо уваги і налаштовуємося завжди однаково. Тим паче, за «Сокіл» почав виступати такий прекрасний майстер як Артем Бондарєв. Колись ми разом були чемпіонами України в складі «Донбасу», виступали разом у збірній. Радий, що він відновив кар’єру. Присутність на льоду такого гравця буде прикладом для багатьох молодих хлопців.

– Бондарєв до призупинення кар’єри проявляв тренерські навички?

– Так. З його досвідом він міг давати підказки, які допомагали. Взагалі, таких гравців у нашому чемпіонаті зараз багато. Взяти Ігоря Кугута, який вже встиг впродовж одного сезону попрацювати тренером захисників у «Донбасі», а зараз виступає за «Легіон». У нашій команді є Денис Ісаєнко та Артем Гніденко, котрі працювали з дітьми.

– Капітан «Кременчука» Віталій Лялька на старті чемпіонату не приховував, що основною мотивацією для нього в цьому сезоні є участь у Континентальному кубку. Нині ця сторінка вже позаду…

– Я також очікував виступу в єврокубку з особливим нетерпінням. Але то не означає, що на цьому все і більше в нинішньому сезоні нам не цікаво нічого. В нас є завдання — здобуття чемпіонства. Попереду ще понад півсезону, ми докладемо всіх зусиль, щоб досягнути мети. Інша річ, що до Континентального кубка готувалися наполегливо і збиралися виходити у фінал. Тому трохи засмучені. Втім, мабуть результат закономірний. Нам забракло досвіду. В команді багато молодих гравців, які не виступали на такому рівні. Крім того, ми не звикли грати три дні поспіль. Можливо, команді трохи забракло сил. Та загалом вважаю, що за якістю гри ми показали себе на Континентальному кубку дуже добре. Вся команда виклалася сповна. В молодих гравців багато енергії, ми намагалися діяти в пресинг. Розмовляв з хокеїстами з команд-суперниць. Усі відзначали, що «Кременчук» виглядав дуже сильно. Перемоги над нами давалися важкою.

– Дмитре, ви цей сезон розпочинали не в Україні. Однак виступи за польську «Енерґу» з Торуні обмежилися шістьма матчами.  Хоча дебютували там як оборонець першої пари. Чому покинули цю команду так швидко?

– Непросте питання. Вочевидь, відновившись після травми, я ще був не в тих кондиціях, які дозволяли грати на стабільно високому рівні. Втім, вважаю, що в тих матчах, у яких виступав, проявив себе добре. Може, чогось забракло, але загалом не провалився жодного разу. Зрештою, не було б щастя, так нещастя допомогло. Радий повернутися в Кременчук.

 

– Знаю, що ви мали варіанти з продовженням кар’єри за кордоном. З українських клубів вами цікавився той же «Сокіл»…

– Від пропозицій закордонних клубів вирішив відмовитися, зваживши на те, що під час весняних зборів національної збірної я отримав травму плеча, через яку випав на тривалий час. Перенісши операцію, я майже півроку знаходився за межами України. Знаходитися в нерідному середовищі одному, без сім’ї стільки часу важко морально. Тому коли не вийшло з «Енерґою», вирішив, що ліпше поїхати додому. «Сокіл» мною справді цікавився. Але зважив на те, що свого часу вже виступав за «Кременчук», провів за цю команду гарний сезон, знаю, яка там структура. Мені подобалося працювати з тренером Олександром Савицьким. Перед тим, як приймати рішення, поговорив з Олександром Валерійовичем, президентом клубу Сергієм Мазуром. Вони сказали, чого від мене очікують. Також вплинуло й те, що за «Кременчук» виступає мій друг Віталій Лялька. Раніше провів один сезон у парі з Денисом Ісаєнком.

– Зараз Ісаєнко грає в парі з Денисом Матусевичем.

– Так вирішили тренери. Я теж задоволений своїм партнером за парою Микитою Кругляковим. Обдарований хлопець. Якщо він продовжить працювати так само наполегливо, то матиме гарне хокейне майбутнє.

– До слова, травму під час збору збірної ви отримали у наслідок боротьби зі ще одним колишнім гравцем «Кременчука».

– Робочий момент, Іван Савченко не винен. Звичайна ситуація: Ваня пішов грати в тіло, а я неправильно розташувався і влетів у борт. Випадковість, але таке іноді буває. Від такого ніхто не застрахований.

– Той виїзд у збірну навесні був важким для всіх наших хокеїстів. Але для вас — особливо непростим…

– Так. 24 лютого, коли почалася велика війна, я знаходився в Краматорську. Там було вкрай небезпечно, тому відразу вирішив повертатися додому, до батьків. А в них будинок неподалік від Ірпеня й Бучі. Коли туди прямував, не було зв’язку й інтернету, не знав, що й де відбувається. Вибиратися кудись далі ми вирішили після того, як у будинку зникли газ і електрика. Тато з дядьком поїхали на заправку, щоб заповнити баки. Але там уже стояли рускі. Відповідно виїхати ми не змогли. То були страшні кілька тижнів. Ми сиділи вдома і не знали, чого чекати. Над дахом літали гвинтокрили К-52, заїжджали танки. Русня була поряд, блокпост знаходився десь за два кілометри, але до нас, на щастя, не зазирнула. Дякую хлопцям з територіальної оборони, бійцям Збройних сил, що прогнали цих поганців з Київщини і продовжують гнати з інших регіонів.

– Ви теж, наскільки мені відомо, не сиділи в окупації, склавши руки… 

– Навколо залишилося багато людей похилого віку. Допомагали їм, чим могли: комусь носили дрова, комусь їжу. Підтримували одне одного, як могли. Зараз це може виглядати смішно, але свою міні-тероборону ми теж створили, зі своїми постами і патрулюванням вулиць. Про всяк випадок.

– Тобто ви на панікували з самого початку?

– Було трохи в перші дні. Життя нас до такого не готувало. Не знав, ні що робити, ні куди йти. Але потрохи взяв себе в руки. Потім, коли з’явилася інформація про звірства русні в Ірпені і Бучі, зрозумів, що нам ще сильно пощастило. Тоді ж лякали постійні вибухи. А коли звикли до вибухів, навпаки насторожувала їх відсутність протягом 10-15 хвилин. То від нерозуміння, що буде далі.

Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Інформація

Користувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до даної публікації.
Будь-ласка, ЗАРЕЄСТРУЙТЕСЬ.
Ознайомтесь із правилами коментування.
  • Kiaparts
  • НОВИНИ ПАРТНЕРІВ:


Свіжий випуск

№ 4 від 26 січня 2023

Читати номер
Попередні випуски
Вверх