Що таке мед і з чим його їдять? Репортаж із пасіки

Прямо у дворі, до якого нас запросили, стоїть здоровенний вантажний причіп, де знаходяться не лише більше 20 вуликів, а й тапчан, душова, умивальник, конфорка і електропроводка. Такий собі джентельменський набір справжнього пасічника. Років сім тому батько залишив йому у спадок три бджолині сім’ї. Тепер це стало справжнім захопленням. У господаря  - Миколи Шендрика, певне, вже з'явився імунітет на бджолині укуси. Зустрічав він нас із підпухшим оком, з посмішкою прокоментував: “Сьогодні, мабуть, вже штук вісім вжалило. Інколи більше ста бджіл за день кусає, та я просто не звертаю на це уваги”. На воротях гостям наполегливо видаються захисні сітки. Дружина Миколи Михайловича Ірина каже, що картоплю на городі їй доводиться садити, теж замаскувавшись такою сіткою.
Ми й не підозрювали, що приїхали в лиху годину. Справа у тому, що в природі зараз мало меду. Безробіття, виявляється, бджіл дратує. Вони нападають одна на одну. Навіть крадуть у чужих вуликах мед. Досвідчений пасічник одразу помітить, що біля вулика бійка: чужих, значить, нагнали.
А буває, що навесні старі бджоли можуть здивувати: зібратися і просто дременути із вулика у пошуках пригод. Колись пану Шендрику пощастило: у пустому вулику виявив зальотну сім’ю.

Пасічник димариком обкурює бджіл, і вони трохи відволікаються: інстинкт диктує комахам про небезпеку, вони готуються рятуватися. Це, у свою чергу, тимчасово рятує нас від їх супротиву агресії цифрової техніки. Здається, ми мандруємо у логово менотавра. Із вулика дістаються рамки, щедро наповнені медом і усіяні живою масою, що тремтить і гуде. Сотні бджіл порпаються у стільниковому господарстві під свою погрозливу мелодію. Ну от! Поряд з вухом проноситься справжній винищувач: з-ж-ж-з-ж-ж-ж-м-м-м... Повертається – і вже не відстає. Під моє верещання обслідує сітку (як добре, що нас умовили її одягти!) намагається вхопити за руки. “Чим більше ними махати - тим вірогідніше постраждати,” – гукає пасічник. Потім командує: “Спокійно!” Слухняно припиняю лемент і згадую, що терпимість – головне кредо істинного християнина. На диво, крилата небезпека, певно, поділяючи мій світогляд, востаннє пікірує, невдоволено гуде і повертається до свого вулика.
– А ви з бджолами розмовляєте? – цікавлюсь, згадуючи, як наїзник шепоче коневі: 'Ну давай, рідненький'.
– Ага! – знову сміється пан Микола. – Особливо, коли вони жалять. Відпускаю їм таку кількість “компліментів”.
Нам показують, де прополіс: наліт на рамках. Зішкреби із неї трохи цінного продукту, пожуй собі – і про біль у горлі можеш забути.
Тепер бджола намагається вжалити колегу з камерою. Атакуючи раз у раз його густу шевелюру, вона переслідує жертву. Зачіска виявляється відмінною бронею. Але атака триває певний час і тримає колегу в напрузі: він швидко бігає туди-сюди, втягуючи голову в плечі і примовляючи щось на зразок: “Та відчепись ти від мене!”

Нам демонструють медогонку: спеціальну металеву бочку. “А як його гонять?” – питаю. “Гонять самогон, а мед качають,” - сміється пан Микола. Дізнавшись про таїнство викачування солодкого продукту десь на галявині під липами чи акаціями серед зелені лугів, співу птахів та блакиті небес, ми вже жалкуємо, що не потрапили на чорний окраєць хліба з молоком та першим медом. І так пасіка переїздить разів чотири на літо. Романтика...
Година суцільного дзижчання і реальної загрози компенсувалося чаюванням у затишній вітальні. Пасічник запропонував нам спробувати його мед. Світлоянтарна духмяна рідина виявилася акацієвим медом, який люблять насамперед за те, що він не загускає. Дізнаємося, що “солодке” захоплення приносить гарний прибуток родині. Мороки, звичайно, вистачає: вулики утеплюй, охороняй, бережи бджіл від хвороб, веди записи в спеціальному щоденнику. Та й часу катастрофічно бракує, бо Микола Шендрик, до речі, керує будівельною фірмою та депутатствує у міськраді. Він каже, що бджоли не люблять поспішності і нервовості. У нагороду ж за працю пасічник має з одного вулика бідон меду. Пан Микола каже, що його мед купує мер Кременчука. Така гарантія якості остаточно переконують нас в тому, що ми правильно вибрали і мед, і пасічника.

– Що робити, як вкусить бджола?
– Терпіти, – каже Микола Шендрик. – Моя бабуся спеціально висажувала бджіл по двадцять собі на ноги, щоб кусали –так лікувалася від ревматизму. Ради експерименту я колись вирішив собі так полікувати шию (просквозив): пустив парочку. За 15 хвилин після цього – як нічого не було.

У банку з медом всипати ложку гранульованого пилку (перги). Ця суміш допомагає від упадку сил та при слабкому імунітеті.