На 58 струнах душі заграв кременчужанам мандрівний кобзар Віктор Пашник

28.10.2016, 11:32 Просмотров: 1 201

На 58 струнах душі заграв кременчужанам мандрівний кобзар Віктор Пашник

Завдяки курсу української літератури у школі, більшість з нас кобзая уявляє лише як сліпого і мудрого, сивого чоловіка, що пішки мандрує країною, співаючи сумні та тужливі думи. Так от, цей образ немає нічого спільного з Віктором Пашником. Про те, який же насправді сучасний кобзар, «ТелеграфЪ» намагався дізнавався за ранковою кавою із паном Віктором

23 вересня до Кременчука завітав мандрівний кобзар та сучасний бард Віктор Пашник. Завітав у гості до друга, актора і йога, кременчужанина Сергія Артеменка, а також 24 вересня дав безкоштовний концерт у відділі мистецтв ЦБМ імені М.Горького та зайшов на ранкову каву та теплу розмову до редакції «Кременчуцького Телеграфа».

 

 

Завдяки курсу української літератури у школі, більшість з нас кобзарів уявляє лише як сліпого і мудрого, сивого чоловіка, що пішки мандрує країною, співаючи сумні та тужливі думи. Так от, цей образ немає нічого спільного з Віктором Пашником.

 

Віктор — молодий, усміхнений, світлий чоловік. Говорить просто і щиро, тримається привітно. Йому 36, він народився у невеликому селі Кулачківці Снятинського району Івано-Франківської області.

 

- Моє село вже знають завдяки мені, - каже Віктор, посміхаючись. - Принаймні коли вводиш у Google Кулачківці, то перше посилання з моїм ім'ям, а друге — погода.

 

У 1999 році закінчив Стрітівську школу бандуристів, єдиний подібний навчальний заклад в Україні.

 

- Тоді, коли я в ній вчився, це була спеціалізована школа, а зараз це педагогічний коледж — їх трошки змусили по-іншому працювати. Раніше вчилися одні хлопці. До 11-го класу з нами вчилися дівчата, як у звичній загальноосвітній школі, а 3-4 курс ми вже вчились самі. Ми одразу були і спортсменами, і музикантами, і майстрами, і господарями. Дехто захоплювався і робив інструменти власноруч. Я любив точити якісь підставки, підсвічники у майстерні, просто щоб щось робити.

- Нас закінчило 14 хлопців на курсі. З цих 14-ти дуже малий відсоток став кобзарями, але є хлопці і політики, і бізнесмени. Хтось з них живе за кордоном, хтось співає у капелах. Ну, я, особисто, трошки попрацював у філармонії солістом, але це не для мене, хоч і цікаво. Це важко з багатьох причин і одна з них у тому, що в нашій культурі, насправді, дуже мало культури.

 

За роки навчання Віктор освоїв гру на бандурі, гітарі, фортепіано, трубі, сопілці, акордеоні, а також навчився ремонтувати бандури й кобзи. По закінченню кобзарської школи вчився у Чернівецькому університеті на кафедрі музики та українознавства.

 

Він багато подорожує, намагаючись грати всюди, де буває. Живе у прадідівській хаті де має ставок і сад, бджоли, робить сидр і мріє на власній землі започаткувати приватну кобзарську школу. Про це, та про багато іншого розповів нам Віктор перед концертом, а кременчужанам на концерті.

 

 

...про мандри

- Ну, зараз все у мене цивільно: десь запрошують на фестивалі, десь на концерти. Того року я ще тижня з два десь автостопом їздив. Колись подорожував по середній Азії, по Росії багато їздив – об’їхав всю, аж до Сахаліну. Ну, там де не треба віз мандрував, в основному.

- У 2012-му у Швецію-Норвегію поїхав, але там у мене був не досить вдалий досвід – я захворів дуже і ледь не помер. Я був не готовий до тої поїздки, майже не знав мови… Зате тепер активно вивчаю англійську, бо впевнився, що це потрібно.

 

- Західний світ – зовсім інший, це не слов’янські країни, там інакші люди, які тобі посміхаються, але коли ти ногу вломиш, то плеча тобі не підставлять. Там треба розраховувати більше на себе.

 

- У Азії, звісно, по-іншому. Там інша небезпека. У Казахстані, приміром, небезпечно пити з ними горілку, бо вони робляться дурними. Але Казахстан дуже багатий і це видно, Узбекистан дуже бідний, Киргизстан дуже красивий, Таджикистан – не ризикнув, бо там громадянська війна, майже постійно...

 

- Найбільше сподобалось у Киргизстані. Там люди бідні і … простіші, чи що. Автостопом добре беруть. У мене був випадок, коли я гуляв по ринку і мене там зупинив патруль, спиталися документи, а я не маю, бо залишив у подруги в якої жив. Мене доправили до відділку і пояснили, що я маю право на дзвінок. Я знав куди дзвонити, але вирішив перевірити, що ж буде далі. Мене забрали в каталажку, там велика спільна кімната і всі навколо киргизи, один я… Їм цікаво, звичайно, хто я, звідки, що роблю. Закінчилось тим, що я сидів там уже як пан, співав їм «Чому я не сокіл». Найдивніше було те, що коли я їх попросив заспівати, а їх співало чоловік 6-10, вони дуже гарно заспівали, усі мають слух і попадають у ноти. У нас зараз попроси 10 чоловік заспівати то що вийде? Тоді трошки ще посидів, подумав, що досить, зателефонував знайомій, щоб принесла паспорт і мене відпустили.

 

...про музику

- Я маю багато хобі, але єдиний мій заробіток, на даний момент, це музика, співи, пісні. Я навіть диски зараз не продаю, лише іноді можу подарувати. Люди зараз все одно можуть то скачати в інтернеті.

 

- Бандуру стараюсь взяти з собою завжди – це моя можливість вижити в складних ситуаціях. Я собі нею і на хліб заробляю, і на електрички чи потяги, але не в Україні. В Україні я, на жаль, перестав грати на вулицях. На жаль, бо це дуже цікаве явище, насправді – це не концертні емоції. Але часто підходять п’яні люди і дурні. А так, взагалі, люди гарно слухають, особливо якщо робочий час вже закінчено і це можна навіть грошей заробити. Цього року я не грав у Франківську бо дуже багато вуличних музикантів.

 

- Ті, хто грають на вулиці правильно роблять – народ треба привчати. Зараз, навіть якщо вхід на концерт зробити менш ніж по 10 гривень, то все одно навряд вдасться зібрати повний зал — люди пасивні у плані культури, так загнані роботою, що їм вже нічого не хочеться. Тому вуличні музиканти виконують дуже круту функцію — це можливість хоча б на дві хвилини долучитися: 5 секунд прямого контакту і ще 2 хвилини після того, як його вже пройдеш, свою душу чимось зігріти. Я думаю, що це крута місія людей, що грають на вулиці для тих, хто спішить у житті.

 

- Я не меломан. В основному, фолькову музику слухаю. Зараз скандинавські команди: Garmarna, наприклад, Hedningarna. Ще англійську музику переслуховую, бо хочу мову на слух сприймати краще. Якщо раніше то для мене були просто звуки, то зараз я вже вслуховуюсь у слова.

 

... про жінок

- Я живу таким життям... Дуже багато їжджу, особливо в осінньо-зимовий час. Весною я город саджу, літом відпочиваю і подорожую, на початку осені допомагаю мамі городину зібрати, а увесь інший час мандрую і гастролюю, по можливості. Я не знаю поки що, як то мене будуть терпіти, чи я взагалі одружусь. Кому я буду такий потрібен? Мені ж цікаво, щоб мені не зраджували і я щоб на зваби не вівся. Тому, що гарних жінок повно. Я навіть не знаю, хто кого у нас в країні, насправді.

 

- Жінки — звабниці. Така їх природа. Я закохувався останній раз десь в 11-му році, так, що аж дах зносило. Дуже. А зараз мені симпатизує хтось і я можу нею тиждень-два позахоплюватись і воно проходить. Любов — це ж хімія. Гормони тобі вдарять в голову і ти потім думаєш: “Боже, що я робив? Я ж здоровий, розумний чоловік, що я витворяв?” От нема зараз того, щоб дуркувати. Може я старий вже.

 

- Чоловіку без жінки важче. Але наша природа така, що ми, по суті, не прагнемо до сім'ї — це не наше основне прагнення. Ми прагнемо, перш за все, до якоїсь реалізації себе, до визнання, успіху. Хоч машину навчитися ремонтувати, хоч гору покорити — щось робити краще за інших. Тому коли зустрічаєш жінку, яка більш націлена на побудову кар'єри, ніж сім'ї, то вона, наприклад, не завжди може бути мені цікавою.

 

... про концерт

- Це в мене не зовсім тур — декілька міст: Кременчук, Дніпро, Полтава і ще поїду в Рівненську область, але там щось приватне буде...

 

- Програма на концертах рухлива. Я знаю з чого я точно почну, але не знаю чим я закінчу. Починаю я завжди про Україну, є в мене там пісня така, можна сказати стандартна для початку, а там вже як настрій буде.

 

- Співати буду, буду розмовляти з людьми. Намагатимусь політику не чіпати, але буду і якісь нагальні проблеми підіймати, патріотичних лозунгів буде декілька штук... Жартую. Я не знаю, як воно піде. Це буде творчий процес. Говорити я люблю, вмію, хочу.

 

Концерт був і справді дивовижний. У залі відділу мистецтв зібралося близько 30 чоловік різного віку — від наймолодших до найстарших. Але присутні, не залежно від віку, отримали море емоцій і приємних вражень.

 

 

Протягом двох годин кременчужани почули авторські та народні пісні, виконані українською, білоруською, литовською мовами.

 

Віктор майстерно змінював музичний супровід: співав під бандуру та гітару. Спілкувався із залом, розповідав про себе, ділився спогадами про мандри та історіями з життя. Кожній пісні передувала історія її створення або просто історія...

 

Відомі пісні з Віктором співав зал.

 

Приємним бонусом стала пісня “Лента за лентою”, яку попросилася виконати маленька Соломійка і Віктор погодився. Під його акомпанемент дівчинка разом з мамою заспівала найпопулярнішу повстанську пісню.

 

Перед її виконанням кобзар зізнався, що вперше співатиме її на концерті, попрощався з залом та оголосив, що охочі можуть вийти, але всі лишилися.

 

У підсумку музикант пообіцяв, що обов'язково повернеться до Кременчука.

Теги:
Комментировать статью могут только зарегистрированные пользователи.
Пожалуйста, ВОЙДИТЕ или ЗАРЕГИСТРИРУЙТЕСЬ.
Ознакомьтесь с правилами комментирования.

Информация

Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.


Вверх