«Вип'єм здуру за культуру»: у Кременчуці знову побував Воланд зі свитою

У п’ятницю, 5 серпня, у Кременчуці зі своєю свитою побував Воланд. На бал до Месіра глядачів запросили до будівлі Міського палацу культури — саме там «Театр без кордонів» давав виставу «Майстер і Маргарита» за однойменним романом Михайла Булгакова.

Трупа в Кременчуці не вперше, та й «Майстра» кременчужани вже бачили, але зал був практично повний.

«Театр без кордонів» — це, насамперед, театр-гастролер, а «плаваючий» акторський склад дозволяє їм одночасно давати виставу відразу в декількох місцях. Наприклад, вірячи інтернету, в цей же день театр давав цей спектакль у столиці.

Кожен актор трупи може грати у виставі одразу кілька ролей, що, по всій видимості, дозволяє істотно заощадити. На гастролі в провінційні міста більше однієї «зірки» не беруть, їх рівномірно «розподіляють» по всіх виставах і містах. Так, Кременчуку дістався Івар Калниньш, а Ольга Сумська, судячи з афіш, грає у Києві.

Багатством декорацій вистава теж не відрізнилася. В глибині сцени глядачі побачили трон, над ним — афіша, що повідомляє про «сеанси чорної магії професора Воланда». Ще вище гасло: «Лікуватися, лікуватися і ще раз лікуватися», підписаний В. І. Леніним. У одному краю сцени вулична лавка, в іншому — буржуйка. Ось, в принципі, і всі декорації.

На самому початку дійові особи попередили глядачів — будуть показані тільки окремі сцени з роману, бо охопити весь твір неможливо. Але навіть у такому фрагментарному вигляді вистава триває дві з половиною години.

Ще одна характерна особливість постановки — універсальність. Практично кожен актор грав одночасно кілька ролей. Наприклад, Ієшуа був одночасно і Майстром, поет Бездомний виходив на сцену також у вигляді Азазелло, Понтій Пілат бував і психом, і Фаготом, в кінці постав в образі Коров'єва, а виконавець ролі Бегемота виявився взагалі майстром на всі руки — крім кота він грав ще і Берліоза, і критика Латунского, і головного лікаря психіатричної лікарні.

Слід зазначити, що постановка мала деякі новаторські ідеї. Наприклад, Іван Бездомний читає написаний вірш: «Лучше всех страна моя родная, человек в ней сам себе хозяин, прославляет трудовой свой век, наш родной советский человек!» Він читає ці рядки спочатку Берліозу; потім, у кошмарному видінні, ці рядки з притаманним нахабством, читає йому самому Гелла. Іван Миколайович починає, було читати їх і Майстру, але, забуваючи слова, клянеться, що більше ніколи не буде писати віршів.

У даній постановці також чимало фарсу, чого вартий тільки один тост Берліоза і Бездомного за абрикосовою: «Вип'єм здуру за культуру!» Надалі цю фразу вимовляє з презирством Воланд, коли Іван нарешті усвідомлює, з ким він зіткнувся, і чому насправді опинився в божевільні.

У першому акті глядачі знайомляться з Берліозом і Бездомним. Розгорнуті діалоги, дуже точні, булгаковські цитати - і про Аннушку, яка розлила олію, і про цеглу, що просто так на голову не падає. Сцена настільки ґрунтовна, що виникають сумніви — а чи вміститься увесь твір у відведений час? З Патріарших глядача переносять до Єршалаїму, а звідти відправляють... до богодільні.

Дуже детально демонструється перебування поета Бездомного в клініці для душевнохворих. З цього місця починаються «режисерські знахідки». Лікарня, виявляється, «з танцювальним ухилом» - про це оголошують прямо зі сцени. Вийшло непогано — кілька разів зал вибухав від сміху, спостерігаючи, як поет Бездомний намагається подзвонити по фонендоскопу в міліцію, а професор Стравінський особисто керує танцювальною зарядкою пацієнтів.

Серед танцюючих психів Іван Бездомний знаходить і Воланда, і Понтія Пілата це ще одна задумка режисера постановки: вся дія відбувається, нібито, у божевільні, а історичні та містичні герої лише плід уяви хворого поета Бездомного.

У першому відділенні складається враження, що головний герой — Іван Бездомний, а головна героїня, відьма Гелла, яка практично постійно присутня на сцені і нарочито противним, писклявим голосом співучо читає вірші пролетарського поета.

Постійно перебуває на сцені і Воланд — він займає той самий трон в глибині сцени і спостерігає за всім, що відбувається.

У лікарні Бездомний знайомиться з Майстром, нас знову переносять на сторінки роману про Понтія Пілата. Глядачі стають свідками допиту Ієшуа. В кінці якого той прямо на сцені знімає рвану сорочку і одягає ту, в якій він же виконує далі роль Майстра. Ще одна «режисерська задумка»: Ієшуа це і є Майстер. Або, навпаки, Майстер і є Ієшуа — хто як хоче, так і розуміє.

Нарешті, після антракту, на сцені з'являється Маргарита. На жаль, побачили її не всі: після перерви зал спорожнів на добру третину. Друге відділення вистави вийшло дещо зім'ятим — всю сюжетну лінію кохання Майстра і Маргарити умістили в сорок хвилин, зате воно виглядало куди динамічніше. Живості додали і запальні танці на балу.

Дуже хотілося побачити сеанс викриття чорної магії «Вар'єте», але ці сторінки в виставу не увійшли. Зате кременчуцькі глядачі зіграли гостей балу у сатани: в залі спалахнуло світло, і Гелла, вказуючи в зал, представляла нас Маргариті: «Це - вбивці, це - дрібні сутенери, це - збоченці»...

Однією з найбільш очікуваних глядачами сцен був політ Маргарити на мітлі. Однак мітли теж не було, а перевтілення Маргарити на відьму відбулося за допомогою скинутого плаща — героїня залишилася в купальнику. Політ же зімітували за допомогою легкої тканини.

Далі, в нагороду за проведений бал, з'явився довгоочікуваний Майстер, лунали зізнання в коханні, закохані скуштували отруєний напій – все як у романі.

Вся трупа зібралася в центрі сцени і над ними злетіли листи рукопису, що так і не згорів. А Воланд пообіцяв кременчужанам, що «все буде правильно, на цьому побудований світ»! Кінець. Глядачі аплодували стоячи, довго не відпускаючи акторів зі сцени.