Нові-старі вулиці Лашків, Млинків: на чию честь їх перейменували

Кременчуцькі вулиці перейменовуються, позбавляючись свого радянського та імперського минулого. На мапах та адресних покажчиках з’являються нові назви. Ми нарахували, що загалом з початку декомунізації у Кременчуці з’явилось понад 200 нових імен та назв, присвячених певним подіям. Частину з них перейменували у 2016 році. З початком повномасштабної війни на нас чекало друге «велике перейменування».

Ми створили мапу перейменованих вулиць в Google Earth, на якій можна «політати», роздивитись вулиці, подивитись фото тих, на чию честь назвали вулиці. «Потицяти» мапу Лашків, Млинків можна тут.

Провулок Капітана Мехеди

(до 2022 р. — Дорожній)

40-річний штурман ланки — льотчик вертолітної ланки капітан Сергій Мехеда загинув влітку 2022-го. Його вертоліт Мі-8МТ обстріляли, він впав у районі Краматорська. Сергій Мехеда неодноразово виконував бойові вильоти в гарячі райони, куди під обстрілами доставляв боєприпаси нашим воїнам, евакуйовував поранених до медзакладів. Був нагороджений орденом «Богдана Хмельницького» ІІІ ступеня. На військову службу пішов по частковій мобілізації у 2015 році. Батько трьох дітей міг залишитися вдома, але Сергій вирішив встати на захист країни.

Вулиця Полковника Оксенченка

(до 2022 р. — Аерофлотська)

Один із кращих льотчиків-асів і винищувачів світу родом з Полтавщини. Загинув в повітряному бою, відволікаючи на себе ворожу російську авіацію. Проходив військову службу на льотних посадах від льотчика-інструктора до заступника командира військової частини з льотної підготовки на Полтавщині. Інструктор-пілот військової частини А1356. Військовий льотчик І класу. Учасник АТО/ООС. Нагороджений орденом Данила Галицького. Неодноразово представляв країну та брав призові місця на авіаційних пілотажних показах у Великій Британії, Угорщині, Румунії, Польщі, Словаччині, Чехії, Данії, Бельгії, на Мальті. Отримав звання Героя України посмертно.

Провулок Григорія Ашкаренка

(до 2022 р. — Кутузова)

(1856—1922)

Актор, засновник першої професійної драматичної трупи. Народився у Кременчуці. Саме з кременчуцьким театром пов’язане відродження української драми. Ашкаренко мріяв ставити українські п'єси. І незабаром зважився: надіслав слізну телеграму міністру внутрішніх справ Росії з проханням дозволити поставити кілька українських вистав для зміцнення фінансового стану трупи. Першою була поставлена «Наталка-Полтавка» І. Котляревського. Успіх вистави був приголомшливим. Перша вистава мала цілковитий, загальний тріумф…

Слава про успіх українських вистав кременчуцької трупи швидко рознеслася по всій Україні. Кременчужан чекав тріумф у Харкові та Києві. Так відбулося друге народження українського театру.

Це створило Кременчуку славу театрального міста. Сюди прагнули на гастролі найкращі театральні та концертні колективи країни.

Вулиця Віктора Баранова

(до 2022 р. — Лермонтова)

(1950-2014)

Письменник, голова Національної спілки письменників України (з жовтня 2011 року), головний редактор літературного журналу «Київ». Родом з Кривушів. Віцепрезидент товариства «Україна-Румунія», переклав з румунської мови на українську твори багатьох авторів. Член комітету з присудження щорічної премії Президента України «Українська книга року».

Вулиця Адмірала Остроградського

(до 2022 р. — Сидора Ковпака)

(1870-1923)

Михайло Остроградський — український військовий діяч, контрадмірал, командуючий Чорноморським флотом Української держави. Народився в Козельщинському районі у старовинній козацькій родині, що походила від гетьмана Данила Апостола. Його вважають ініціатором «прапорової» українізації Чорноморського флоту в 1917–1918 роках. Зайняв чітку і тверду позицію щодо відродження державного флоту України.

На початку травня 1917 року Севастополем пройшла чутка, що на флот має приїхати Ленін. Питання розглядали делегатські збори флоту. За пропозицією Михайла Остроградського, з 409 делегатів 340 проголосували проти його приїзду до Севастополя. У зв’язку з таким рішенням зборів Центрофлот направив телеграму в усі гарнізони флоту: «Ні в якому разі не допустити приїзду Леніна у Севастополь».

Призначений командувачем Українським воєнним флотом у Севастополі. Під його командуванням знаходилося 7 лінкорів, 3 крейсери, 12 есмінців, дивізія підводних човнів та транспортна флотилія колишнього Чорноморського флоту. Уряд УНР призначав Остроградського ще й «представником Української республіки на півдні України у справах воєнного та торговельного мореплавання». З приходом Червоної армії контрадмірал Михайло Остроградський вимушений був залишитися в еміграції в Румунії.

Провулок Братів Майбородів

(до 2023 р. — Дмитра Шостаковича)

Відомі українські композитори, Платон — автор музики до пісні «Рідна мати моя», а Георгій писав великі симфонічні твори. Брати народилися в один день із різницею у п’ять років. Платона не прийняли до консерваторії — за браком музичних знань. Але член вступної комісії Левко Ревуцький, помітивши здібного хлопця, порадив йому піти до музичного училища ім. Глієра. Подолавши чотирирічний курс за два роки, Платон став студентом консерваторії. Тим самим шляхом пішов і Георгій.

Почалась війна, на фронт брати пішли разом. Георгій тоді вже закінчив консерваторію, Платон був ще студентом. Георгій за бойові заслуги був нагороджений орденами та медалями. Платон дійшов до Берліна. Обидва стали композиторами, але їхня музика відрізнялась. Георгій став визнаним автором великих симфонічних творів (чотирьох симфоній, концертів для скрипки, для голосу з оркестром тощо). Його музика звучала і за кордоном. Пісні Платона стали хітами, а «Рідна мати моя» була перекладена 90-ма мовами світу!

Вулиця Бориса Чичибабіна

(до 2016 р. — Баумана)

(1923-1994)

Поет-дисидент, чиїм іменем зараз названі вулиця і тупик, народився у Кременчуці. Він носив прізвище вітчима – Полушин, але взяв за псевдонім прізвище матері — Чичибабін. Більшу частину свого життя прожив у Харкові — тут він навчався, звідси пішов на Другу світову війну. Після неї хотів продовжити навчання на філологічному факультеті, але його засудили за антирадянську агітацію, яку побачили у віршах. Два роки сидів Чичибабін у Бутирській тюрмі, потім його засудили на 5 років і відправили відбувати покарання в табір Вятлаг.

Талант Чичибабіна як автора громадянської лірики розквітнув у 60-роки, вже після смерті Сталіна. Але й потім багато разів його сміливі твори потерпали від радянської цензури. Чичибабіна виключили із Союзу письменників. А КДБ переслідувало його за «самвидав». У роки перебудови поета поновили у Спілці письменників, а за книгу «Колокол», яку він видав своїм коштом, нагородили Державною премією СРСР.

Вулиця Симоненка

(до 2016 р. – Олеко Дундича)

(1935—1963)

Поет-шістдесятник Василь Симоненко родом з Лубенського району. Писати почав у студентські роки. Його поезія була сатирою на радянський лад. Симоненка називали літературним бунтарем: він не терпів несправедливості, прагнув визнання України як самобутньої держави. Виступив проти компартії. Влітку 1962 року Симоненка заарештували. Колеги розшукали поета в камері у Смілі на другий день. Забрати його дозволили тільки після того, як втрутився секретар Смілянського міськкому партії. Василь показував синці й розповідав, що по м’яких частинах тіла не били, в основному удари завдаються по хребту і нижній частині спини. За рік у нього діагностували рак нирок. У 28 років поет помер.

Провулок Василя Барки

(до 2022 р. — Плеханова)

(1908-2003)

Письменник з Полтавщини, справжнє прізвище — Очерет. Під час Другої світової війни потрапив в окупацію та був мобілізований на роботу у Німеччині, а далі емігрував у США. Знав кілька мов, а писав лише українською, що теж було подвигом, адже в Америці не можна було розраховувати на великі тиражі українських книг. Відомий своєю екстравагантністю. Він варив чай з піску і вважав це корисним, а щоб врятуватися від сонячних променів, носив три пари темних окулярів. Це було незручно, тож аби уникнути мозолів на вухах, підкладав газету. Мешкав у старій водонапірній башті сам та уникав жінок. Він жив ідеєю «білого чернецтва» — тобто служив Богу сам, поза монастирем.

Вулиця Олени Пчілки

(до 2016 р. — Долорес Ібаррурі)

(1849-1930)

Мати поетеси Лесі Українки, письменниця Ольга Косач, що народилася у Гадячі. Редактор і видавець журналу «Рідний край». У 1920-му заарештована за «контрреволюційні» виступи. Працювала в комісіях Всеукраїнської академії наук, спілкувалася виключно українською мовою.

Вулиця Івана Піддубного

(до 2022 р. – Сєченова)

(1871-1949)

Чемпіон чемпіонів, який у 76 років міг легко зігнути підкову та заплести з двох цвяхів косу.

Предки Піддубних – українські козаки. Змалку разом з трьома братами Іван допомагав батькові по господарству. Був дуже сильним. Коли Піддубний спробував сили у греко-римській боротьбі, то переміг усіх суперників. Світова слава прийшла після перемоги на чемпіонаті світу в Парижі 1905 року. У повсякденному житті був спокійним, але, виходячи на борцівський килим, ставав схожим на звіра. Своїх супротивників кидав із такою силою, що ті непритомніли. Свої перемоги присвячував Україні й завжди молився за Батьківщину, виходячи на сцену.

У 1937 році Івана схопили енкаведисти. Цілий рік протримали в ув’язнені, а коли відпустили, то вся спина була у жахливих рубцях. Катували за паспорт. Коли видавали документ, то його прізвище записали на російський лад і вийшов — Поддубний. Іван вирішив змінити помилку й написав заяву до міліції на заміну «о» на «і». Але отримав відмову. Тоді, недовго думаючи, взяв і власноруч у документі виправив на Піддубний, а в графі «національність» закреслив «росіянин» й зверху написав «українець». За це йому пекли спину паяльником. Наприкінці життя Піддубний переїхав на Кубань, у Єйськ, де помер у 1949 році і був похований.

Вулиця Ігоря Сікорського

(до 2016 р. — Ульянова)

(1889-1972)

Видатний авіаконструктор Ігор Сікорський підкорив Європу та США своїми винаходами. Людство й сьогодні використовує його розробки. Народився у Києві, але з 1918 року емігрував до США, де він заснував авіаційну фірму. Вже у 20 років побудував перший невеликий вертоліт. А згодом створив літак С-5, на якому склав іспит на звання пілота і встановив чотири національні рекорди.

Ігор Сікорський був творцем першого у світі чотиримоторного літака «Руський витязь», першого у світі важкого чотиримоторного бомбардувальника, пасажирського літака-велетня «Ілля Муромець», першим почав будувати турбінні гелікоптери, «гелікоптери-амфібії». У 1925–1940 роках фірма Sikorsky Aircraft розробила серію надзвичайно успішних літаків, що принесли США престиж та рекорди.

Провулок Василя Стефаника

(до 2016 р. — Корнійчука)

(1871-1936)

Письменник, депутат австрійського парламенту від Російсько-української радикальної партії. У січні 1919 року очолював урядову делегацію ЗУНР щодо соборної України. Радянський уряд з пропагандистською метою призначив письменнику персональну пенсію, але у 1933 році він від неї відмовився, коли довідався про штучно створений голод і переслідування української інтелігенції в УРСР. Тоді йому призначили пенсію від Української греко-католицької церкви. Але Стефаник роздав все жебракам з проханням помолитися за померлих від голоду українців.

Вулиця Северина Наливайка

(до 2016 р. — Луначарського) 

(1560-1597)

Козацький ватажок, один із керівників найпотужнішого антипольського повстання 1594–1596 років, яке охопило майже третину території Речі Посполитої. Воно було першим визвольним рухом, що започаткував епоху національно-визвольної боротьби українського народу проти польського поневолення. Повстання було придушене, а Наливайка жорстоко вбили.

Вулиця Горліс-Горського

(до 2022 р. — Целіноградська)

(1898-1946)

Автор роману «Холодний яр», учасник УНР, займався підпільною діяльністю. Справжнє прізвище — Городянин-Лісовський. У 1920-му потрапив у полон більшовиків. Через 8 місяців вийшов на волю, однак через 4 роки знову заарештований та засуджений до розстрілу. Симуляцією психічної хвороби домігся заміни вироку на 15 років ув’язнення. У 1932-му нелегально перейшов радянсько-польський кордон. У Польщі розпочав свою кар'єру письменника під псевдонімом «Горліс-Горський». Мігрував до Німеччини, де зустрів кінець війни. З 1945 року жив із дружиною у таборі для переміщених осіб у Новому Ульмі. Організував Українську революційно-демократичну партію помірно лівого спрямування.

Вулиця Ольги Кобилянської

(до 2016 р. — Клари Цеткін)

(1863-1942)

Одна з найоригінальніших і талановитих письменниць України. Її твори увійшли до золотого фонду світової літератури. Соратниця Лесі Українки. У 40 років письменницю паралізувало, але вона продовжувала писати. Першою вибудовувала образ української жінки-інтелігентки, борчині за права. Під час Другої світової війни письменниця виступала із засудженням дій нацистів. Через це її рукописи були вилучені, і деякі з них досі не знайдені. Уряд Румунії мав намір публічно стратити Ольгу, але письменниця померла раніше.

Провулок Леся Курбаса

(до 2022 р. — Станіславського)

(1887-1937)

Актор, засновник театру «Березіль», якого репресувала радянська влада. Першим серед радянських діячів мистецтва отримав театральну медаль Парижа. Допоміг європеїзуватися українському сценічному мистецтву: намагався поєднати національні традиції з найновішими формами європейського театру. Звинувачений у схильності до українського націоналізму, засуджений до 5 років таборів. На волю режисер так і не вийшов: його розстріляли.

Вулиця Марка Вовчка

(до 2016 р. — Волочаївська)

(1833-1907)

Видатна письменниця. «Та хіба це не диво, щоб росіянка перетворилася в українку та такі повісті видала, що тобі, мій друже, довелося би впору!» — так писав про неї Пантелеймон Куліш у листі до Тараса Шевченка. Досконало вивчила мову, життя, культуру та побут українців і видала збірку «Народні оповідання». Знала більше десяти мов. Вовчок мала безліч романів: Пантелеймон Куліш, Іван Тургенєв, Владислав Олевінський, Микола Добролюбов, Степан Єшевський. Але доля то дарувала кохання, то забирала його. Її син став революціонером і був змушений переховуватися від поліції. Разом із новим чоловіком Марія переїхала на Кавказ. Перестала писати й місяцями не виходила з будинку. Там вона провела останні роки життя, до останнього працювала над повістю «Гайдамаки».

Вулиця Івана Нагнибіди

(до 2022 р. — Лейтенанта Шмідта)

Уродженець Кременчука, воював у складі УНР. У 1917-му став на шлях боротьби з Росією. До 1921 року дослужився до секретаря начальника Генерального штабу УНР. Мав вищі нагороди Армії Української Народної Республіки — Хрест Симона Петлюри та Воєнний хрест. З 1923 року мешкав на еміграції в Польщі, а з 1947 року — в США.

Тупик Данила Апостола

(до 2022 р. — Разіна)

(1654-1734)

Уродженець Сорочинців, гетьман Війська Запорозького, голова Гетьманщини на Лівобережній Україні (1727-1734). Виступив проти обмеження прав України. За роки його гетьманування було суттєво збільшено автономію України, засновано казначейство, сформовано перший річний бюджет тощо. Після інсульту відмовили ліві рука та нога, однак державних справ не полишав.

Провулок Марії Заньковецької

(до 2016 р. — Стахановський)

(1854-1934)

Акторка українського театру, яка за своє сценічне життя заплатила розлученням з чоловіком та розривом з родиною. Стала зіркою українського театру. На одному з її спектаклів був присутній імператор Олександр III. Марії надійшла пропозиція стати частиною імператорського театру із фантастичною платнею. Проте Марія відповіла на пропозицію мовчанням. Згодом вона сказала: «Наша Україна занадто бідна, щоб її можна було покинути. Я дуже люблю її, мою Україну, її театр, щоб прийняти вашу пропозицію». Репертуар акторки налічував більше 30 ролей, а ще вона знімалася у кіно. Дітей вона не могла мати: впала вагітною під час шлюбу, який потім розпався через її акторську кар'єру. Довгий час в неї був роман з колегою по театру, але через зради чоловіка довелось розійтись. Марія залишилась сама. У 1922 році Заньковецька грала востаннє. Прогресуюча хвороба змусила кинути улюблену справу.

Вулиця Миколи Міхновського

(до 2016 р. — Ворошилова)

(1873-1924)

Видатний громадський і політичний діяч, заснував Українську народну партію (її членів ще називали «самостійниками») і проголосив своєю метою боротьбу за незалежність України. З Кременчуком певною мірою пов’язана його політична діяльність. У 1904 році, коли Росія святкувала 250-річчя «приєднання Малоросії», УНП на знак протесту підірвала у Харкові пам’ятник російському поету Пушкіну. У 1917 році він разом зі своїми «самостійниками» увійшов до складу Української Центральної Ради та почав розбудовувати українське військо. Остання його акція була пов’язана з Кременчуком. Тут він захворів на тиф, потрапив до лікарні, а згодом його арештували більшовики, які ввійшли до Кременчука. Але відпустили на прохання інтелігенції. Після встановлення більшовицької влади він деякий час жив на Кубані, а 1924-го повернувся до Києва, де його одразу ж заарештували. Того ж року Міхновського знайшли повішеним у саду садиби його друга.

Вулиця Ніни Строкатої

(до 2023 р. — Софії Перовської)

(1926-1998)

Українська дисидентка родом з Одеси. Мікробіолог та імунолог, одна із засновниць Української гельсінської групи. Разом із чоловіком пропагандувала українську мову.

Керівництво установи, де вона працювала, намагалось змусити її відмовитись від чоловіка, який був учасником ОУН та пройшов через багато років таборів. Ніну Строкату разом із чоловіком засудили до покарання у таборі суворого режиму за антирадянську пропаганду. Там вона не полишила своєї активної діяльності: документувала історії життя та ув’язнення інших жінок, які потрапили до в’язниці, а також всі звірства, що дозволяли собі працівники табору.

Усі ці історії болю, страждання та боротьби вилились у збірку «Українки в Радянському Союзі: документоване переслідування». Збірку випустили вже у Торонто, після того, як Ніна разом із чоловіком переїхали до Америки.

Вулиця Володимира Винниченка

(до 2016 р. — Орджонікідзе)

(1880-1951)

Перший голова уряду УНР, письменник. Брав участь у створенні Української Центральної Ради та першого українського уряду. Усі чотири універсали та інші програмні документи того часу написані саме Винниченком. Залишає свій пост, емігрує до Європи, де він здобуває славу літератора і драматурга. Спочатку його книжки видавали й в УСРР, але за критику Сталіна і Постишева їх оголосили «ворожим елементом». До кінця життя жив у Франції, де писав твори, малював картини, займався садівництвом. Наприкінці життя він перейшов на вегетаріанство.

Вулиця Романа Шухевича

(до 2022 р. — Молодогвардійців)

(1907-1950)

Роман Шухевич керував національно-визвольною боротьбою УПА, широкого підпілля ОУН. Був на чолі опору українського народу проти німецько-гітлерівських та московсько-більшовицьких окупантів.

У 1929 році Роман Шухевич вступив до Організації українських націоналістів. Був одним із перших її членів. У 1934 році потрапив до концтабору, а з нього – до польської тюрми. Вийшовши з ув’язнення брав активну участь в організації «Карпатської Січі» та став одним з її керівників. Починаючи з 1940 року, вів активну боротьбу із фашистськими військами, захищаючи Закарпатську Україну. Очолив Український Легіон. У червні 1941 року Львівське управління НКВД закатувало 5450 львів’ян, в тому числі і Юрія Шухевича, рідного брата Романа. З 1943 року Шухевич обіймав посаду Головного командира УПА під псевдонімом Тарас Чупринка. Коли з ув’язнення повернувся Степан Бандера на пост провідника ОУН, Шухевич під псевдонімом Тур обійняв пост Голови Проводу ОУН. Загинув у 1950 році у бою з московськими загарбниками.