«Герой нашого часу»: майстер українського матюка Подерв'янський зізнався у любові до Кременчука (18+)

10.10.2016, 17:31 Просмотров: 4 744 Комментариев: 4

«Герой нашого часу»: майстер українського матюка Подерв'янський зізнався у любові до Кременчука

Перед виступом митець поспілкувався з журналістами та розповів про те, навіщо йому дача на Полтавщині, скільки варто випити горілки, де жінкам навчитись матюкатися, хто сяде на Залізний трон, про армію, президента, літературу та ще багато про що...

8 жовтня, попри дощовиту погоду, у ПК «Кредмаш» зібралось чимало найрізноманітнішого люду – нарешті у Кременчуці зі сцени прозвучали «Епічні п’єси» українського художника, письменника та драматурга, а заодно і метра добірної лайки Леся Подерв’янського. Хоча, спілкуючись із журналістами перед концертом, сам Лесь зізнався, що часто буває у Кременчуці і вважає його рідним, це вперше, коли його твори звучали зі сцени у нашому місті.

 

Сам Лесь Подерв’янський (спр. ім'я Олександр – ред.) не потребує окремого представлення – чи не кожен хоча б раз чув його дотепні п’єси, написані «суржиком» та здобрені смачною лайкою. Почав писати перші п'єси наприкінці 1970-х рр. Участь у виставках бере з 1976-го. Картини зберігаються в Національному художньому музеї та багатьох приватних колекціях України, Росії, Німеччини, США, Швеції.

 

«Та, *** печінка... Hу наливай!»

 

Послухати Леся прийшла найрізноманітніша публіка: студенти і викладачі, чиновники і волонтери, актори і трударі, пенсіонери і домогосподарки – усіх їх можна було зустріти у вестибюлі палацу. Вони купували книги автора, фотографувались, раділи знайомим, пили каву і коньяк… До речі, увесь запас коньяку у буфеті був випитий іще до початку концерту, а до його середини скінчилась і горілка та вино, тож публіка була підготовлена до зустрічі з кумиром грунтовно.

 

Виступ митець розпочав майже без затримки із патріотичного: «Слава Україні!», на що очікувано отримав у відповідь: «Героям Слава!» Сів за старенький стіл-парту посеред сцени і почав читати свої невмирущі твори. Причому, читати у буквальному сенсі, у мікрофон із книги. З уст автора за допомогою притаманних лише йому інтонацій злітали заслухані з дитинства історії.

 

– Жора – мужик невизначеного віку, схожий на чорта, якого виперли з пекла за профнепридатність, – читає перші рядки письменник і зал вибухає аплодисментами, упізнавши першу епічну п’єсу цього вечора «Діана».

 

«Ех, *** Данія! *** всім сподіванням... »

 

Далі були такі упізнавані «Нірвана», «Остановісь, мгновєнье, ти прекрасно», «Васіліса Єгоровна і мужичкі». У перерві між кожним із них із кінця залу лунало хорове і настирливе: «Гамлєта!» Фанатів Данського королівства не заспокоїла навіть обіцянка автора, що Гамлєт обов’язково буде. І він був, але вже після актуальних як ніколи «Кaцaпiв».

 

«Як ост***ло купатися мені… Чи може іскупатися? Купатись чи не купатись? Б***ські ці питання за***ть. То може, не вагаясь, спустити враз штани та батерфляєм х***ти, аж поки за буями в очах не потемніє?»

 

Дочекавшись діалогу, наскрізь пронизаного внутрішнім конфліктом головного героя і вдалим матюком, зал повторював його шматки напам’ять разом з метром, реготав і аплодував у найвдаліших моментах. А після «Гамлєта, або Феномену датського кaцaпiзмa», виконав ще «Данко».

 

«Всі біжать за Данком у напрямку протилежному тому з якого прийшли»

 

Попрощався автор так само лаконічно, як і привітався, виконавши традиційний для східної культури уклін та зізнавшись у любові до Кременчука. Попри гучні оплески, на біс майстра гострого слівця не покликали.

 

А після концерту Лесь Подерв’янський порадував фанатів автограф- та фотосесією. Щоправда охочих отримати заповітний підпис попередили, що підписується Лесь лише на книжках, а ті, хто не спромігся купити книгу автора, підпису на плакаті чи білеті не отримають. А от вже сфотографуватись із кумиром могли усі бажаючі.

 

Кінець суботи та усю неділю кременчужани захоплено ділилися враженнями та хвалилися автографами у Соціальних мережах.

 

«Герой нашого часу»: майстер українського матюка Подерв'янський зізнався у любові до Кременчука
«Герой нашого часу»: майстер українського матюка Подерв'янський зізнався у любові до Кременчука
«Герой нашого часу»: майстер українського матюка Подерв'янський зізнався у любові до Кременчука
«Герой нашого часу»: майстер українського матюка Подерв'янський зізнався у любові до Кременчука

 

Але не всі лишились задоволеними, у Мережі можна було знайти і розчаровані нарікання кременчужан на відсутність імпровізації, діалогу з залом і “тупо читання з книги”.

 

«Герой нашого часу»: майстер українського матюка Подерв'янський зізнався у любові до Кременчука

 

Перед виступом автор поспілкувався з журналістами. На відміну від ексцентричного Леся, відомого всім за матюкливими творами, Лесь Подерв'янський, що прийшов на прес-конференцію, складав враження досить стриманого, ввічливого та мудрого чоловіка. Відповідаючи на питання журналістів, митець розповів про те, навіщо йому дача на Полтавщині, скільки варто випити горілки, де жінкам навчитись матюкатися, та хто сяде на Залізний трон, про армію, президента та літературу та ще багато про що...

 

«Герой нашого часу»: майстер українського матюка Подерв'янський зізнався у любові до Кременчука

 

- Пане Лесю, по Кременчуку давно ходять плітки, що у Вас десь недалеко на Пслі є дача. Чи дійсно це так і навіщо Вам, жителю столиці дача так далеко від Києва?

 

- Ну, звичайно я вам не скажу, де у мене дача. Бо я хочу там спокійно відпочивати. Це звичайна хата в селі на Полтавщині. А чого так далеко від столиці? Тому шо мені там подобається, там красиво.

 

- А сусіди Вас впізнають?

 

- Ну, я дружу з сусідами. Звичайно, вони мене впізнають, адже давно мене знають.

 

 

- Ви позиціюєте себе, у першу чергу, як художника, але, у більшості своїй, люди, що знайомі з Вашою літературною діяльністю, не здогадуються про те, що Ви пишите не тільки п'єси, але й картини. Чи не образливо це для Вас?

 

- Марсель Дюшан сказав: «Усе, що робить художник, є мистецтво». Справа в тому, що сучасне мистецтво розширило поняття «художник». Колись художник тільки фарбував пензликом, зараз художник може робити все і залишатися художником. Мені так повезло, що у мене є різні таланти, які, я вважаю, шо злочинно заривати в землю. Я реалізую себе і в живописі, і в театрі, і в літературі. Все це частина одного і того ж самого цілого.

 

- Так багато всього, де ви добились успіху: театр, література, живопис... Як Вам вдається зорганізувати себе, щоб усім цим займатися?

 

- Я людина абсолютно не організована. А просто принцип дуже простий – треба займатися тим, від чого отримуєш задоволення, а все те, шо тобі противно – не робить. Ну от і все.

 

- Ваші картини купують за кордоном. Наприклад, Вуді Ален купив собі одну. Чому наші люди радше повісять собі на стіну килим, ніж картину?

 

- Живопис – дороге задоволення. І живопис, очевидно, не для всіх. Це дорожче задоволення ніж яхти і Maserati. Справді. Ті люди, які купують живопис, вони не будуть купувать коври. А ті, хто купують коври, вони купують їх і там.

 

- Ваш батько і дідусь були художниками, тому те, що Ви пішли по їх стопам, не дивно. Коли Ви вирішили податись у літературу?

 

- В 4 роки я навчився читати, а в 5 вже писав друкованими літерами. Десь тоді я написав пасквіль на дідуся з бабусею – ну, це був такий комікс, вони там були намальовані у вигляді чортів, і були якісь погані віршики. Ну, от вони це знайшли, і я був покараний. Мабуть, звідти всі корні ідуть.

 

- Що ж вони такого Вам зробили, чим заслужили “погані віршики”?

 

- А нічого. Просто для людини, яка пише, нема нічого хорошого і поганого – мішенню може слугувати усе, що завгодно, аби було куди стріляти.

 

- Вас люблять, у тому числі, і за міцне слівце у текстах. А як у Ваших творах з'явилась нецензурна лексика?

 

- Я не вважаю, що є лексика цензурна і не цензурна. Для мене не існує поганої чи гарної мови. Ненормативна лексика – це ідіотський вираз, тому, що життя не є нормативним. Так як у не нормативному житті може бути нормативна лексика?

 

- Тож Ви вдома з жінкою теж лаєтесь, і домашнім дозволяєте?

 

- Жінки – такі ж люди, як і ми, і я не дозволяю ніякої дискримінації. Все, шо можна чоловікам, можна і жінкам. Матюкатися правильно – це теж мистецтво. Тому треба вчитися, або треба зовсім не матюкатися. Або, якшо вже матюкаєшся, то вчись майстерності в цьому. Ну, і так само виглядає противно, як людина засмічує мову словами-паразитами, там отета от всьо по-приколу… Я їх не хочу навіть казати. Мені це на багато більш огидно, ніж коли людина вправно матюкається. Ну, звичайно, дівчатам важче, бо чоловік, він осягає майстерність матюків коли попадає в армію – це найкращий університет. Ну, дівчата в армії не служать, так шо у них є вибір: або іти в армію і вчитись матюкатись, або не матюкатись зовсім.

 

- Тобто, чоловікам, що не служили у армії, також матюкатися не слід?

 

- Ну, я ж не знаю, може вони служили у флоті, або сиділи у тюрмі і там навчилися.

 

- З ваших слів виходить, що матюк - це мистецтво, якому можна навчитися. То що, варто ввести якісь факультативи у школі, чи як?

 

- Тут же справа в тому, хто вчитиме? Вчителів таких вони не наберуть, тому, що найкращий вчитель — армійський прапорщик.

 

- А Вам батьки у дитинстві забороняли матюкатися?

 

- Як би вони могли мені заборонити? Я ж при них не матюкався.

 

- Кажуть, що лайкою люди вивільняють внутрішніх демонів. Ви, коли пишете такі п'єси, вивільняєте своїх демонів чи просто робите звичну роботу?

 

- Я не думаю, що у мене ще є якісь демони… Всі демони, що у мені були, загинули від поганої совкової горілки, а зараз горілка покращилася, та шо…

 

- Маєте якісь власні рекорди по випиванню горілки?

 

- Я сам горілку п'ю, і усім раджу пити її, доти, доки смачно. Горілкою дуже важко напитись, тому шо ти п'єш її доки смачно, а потім організм каже все, enough, вже не смачно – і це, якраз, є той розділ, де вже далі пити просто не хочеться.

 

- Тобто власного антипохмільного рецепту “від Подерев'янського” Ви не маєте?

 

- Усе дуже традиційно — помагає кисляк, гарячого супчика можна з'їсти.

 

- Ви вже багато років займаєтесь кунг-фу. Як ви до цього прийшли?

 

- Коли став уже більш-менш свідомою людиною, хоча я не думаю, що я нею урешті-решт став, я завжди хотів займатися бойовими мистецтвами і все життя ними займався. Мені повезло на вчителів. У бойових мистецтвах є така формула, що вчитель приходить тоді, коли учень готовий. От як я уже був готовий (у 24 роки, — ред.), вони у мене з'явилися. Їх було два. І з тих пір це невід'ємна частина мого способу життя, це стало для мене так же зручно, як, наприклад, зранку чистити зуби.

 

- Тобто, Ви досі займаєтесь кожного дня?

 

- Ну, колись я займався частіше, але зараз теж намагаюся тримати себе в формі (зараз йому 63 роки, - ред.).

 

 

- Ви з 2012 по 2014 писали хоку. Чи є якісь нові? Можете виконати?

 

- Я, на жаль, нічого на пам'ять не пам'ятаю ні свого, ні чужого. Це у нас був такий проект зі своїм другом і вистьобували всіх політиків без розбору. І всі думали, що ми на когось працюємо, що нам хтось за це платить. І журналісти теж задавали таке питання: “А хто вас фінансує”? І тоді я придумав як усім відповідати, що нас фінансує кримінальне угрупування “Українська якудза”. І вони від нас відстали. Ми це робили просто для своєї розваги, а потім нам це просто надоїло.

 

- Ви колись у своєму інтерв'ю 2010 року напророчили “падіння” Януковича. Чи є у вас якесь пророцтво про нинішнього президента?

- Його, президента, вибрав народ України і народ України несе повну відповідальність, порівну з цим президентом за все. Бо у нас часто так буває, що наш народ любить всю відповідальність скидати на начальство так, ніби то він його не обирав. А це, я вважаю, неправильно. Тому, шо відповідальність треба ділити порівну – народу і президенту. У не простий час він став президентом — не дуже йому в цьому повезло.

 

- А якби так раптом сталося, що Вам запропонували би бути президентом, Ви б погодились?

 

- Ой, це стращний геморой і відповідальність. Я людина легковажна. І я сказав би: «Хлопці, знаєте шо, відчепіться».

 

- Ви зараз щось читаєте? Книжку чи журнал?

 

- Я – пишу. «Чукча - пісатєль». То, оскільки “чукча — пісатєль”, я нічого не читаю.

 

- Давно вже нічого не читаєте?

 

- О, давно. Ну, я думаю так, шо людина до 35-40 років має все вже прочитати.

 

- А не перечитуєте?

 

- Іноді перечитую, коли захочеться щось перечитати, а нове… Ну, розумієте, зараз не дуже сприятливий час для мистецтва взагалі і для літератури у тому числі. Тому шо таких імен, які були у 50-60-х роках минулого століття зараз не з’являється, на жаль. І це стосується не тільки України, це на загал.

 

- Якщо не читаєте, то, може, дивитесь щось. Якийсь серіал?

 

- Як же серіали, всі дивляться “Гра престолів”, а я чим гірший? Там всі персонажі кайфові. Мені всі подобаються: і погані, і добрі. Я кайфую від того, як воно все зроблене, тому, що зроблене з почуттям смаку і там такий сценарій, що неможливо передбачити, що далі буде. Я вже стільки разів думав, що буде так, або так, а потім цього героя вбивають. Мені дуже це подобається. І костюми прекрасні, ну, зроблене, ну шо казать.

 

- Кого з героїв Вам було найбільше шкода?

 

- Та нікого не шкода, чого їх жаліть? У них таке цікаве життя, я вам скажу. А у нас тут що — дощ, Кременчук... А там такий кайф.

 

- Тобто Ви не робите прогнозів, хто сяде на Залізний трон?

 

- Я вже замахався там щось прогнозувати, тому шо як тільки я щось придумаю, все зразу міняється. Сценаристи, канєшно, фашисти.

 

- Ви зараз щось пишете? Розкажіть трохи про свій роман “Таємничий амбал”.

 

- Я пишу роман, закінчую. Ну, шо про нього розказувать, коли він ще не написаний? Я думаю, що у цьому році я його закінчу. Уже дві третини я написав. Досить давно вже пишу, роки два. Але серйозно я писав вже з початку цього року, а до того то я так, скоріше примірявся. Це виявилася не така проста справа — я не писав ніколи романів. Якщо дуже коротко про шо там, то це пошуки істини з подальшим її знаходженням.

 

- Що Ви думаєте про ситуацію на Сході країни?

 

- Я бував кілька разів там. Там прекрасні хлопці, армія зовсім інакша ніж та, в якій я служив. Принаймні, я побачив дуже багато змін і дуже мало спільного – це дуже добре. Я служив в абсолютно дебільній радянській армії. Як воно буде? Все буде добре, повірте, ми виграємо.

Автор: Руслана Горгола Источник фото: vk.com Источник видео: youtube.com
Теги:

Комментарии: 4

379
10 октября 2016 20:37

Хто хоче побачити дачу ЛЕСЯ,звертайтеся.Проведу екскурсію(небескоштовно).

0
1 863
10 октября 2016 22:49

Цитата: властьненавидящий
Хто хоче побачити дачу ЛЕСЯ,звертайтеся.Проведу екскурсію(небескоштовно).


Касовий апарат маете?! Якщо - так, то будь ласка чотири квитки для мене, та моiх товаришiв з налоговоi iнспекцii)

0
111
10 октября 2016 23:01

А мне он всегда симпатизировал, как человек творческий.

0
1 314
11 октября 2016 08:28

Цитата: ИМХО
Касовий апарат маете?! Якщо - так, то будь ласка чотири квитки для мене, та моiх товаришiв з налоговоi iнспекцii)


Он деньгами не берёт - только коньячком)

0
Комментировать статью могут только зарегистрированные пользователи.
Пожалуйста, ВОЙДИТЕ или ЗАРЕГИСТРИРУЙТЕСЬ.
Ознакомьтесь с правилами комментирования.

Информация

Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.


Вверх