Вже зовсім скоро українці підуть до церкви, накриють святкові столи і заспівають традиційні щедрівки, аби славити Різдво Христове, як то було з давніх давен. Проте, не завжди так було: починаючи з 20-х років минулого століття радянська влада намагалася знищити нашу культуру, значною частиною якої були різдвяні обряди. Так, вже в квітні 1923 року XII з’їзд РКП(б) приймає резолюцію «Про постановку антирелігійної агітації та пропаганди», якою передбачалося повне викорінення народних звичаїв святкування.
Партія пропонувала збільшити видання науково-популярних книг, розширити усну пропаганду, запровадити антирелігійну освіту в шкільній системі, а також ввести «свята та звичаї, які б відповідали вимогам соціалістичного культурного будівництва». Саме тоді на території України почали активно впроваджувати звіздини замість церковних хрестин та антирелігійні обряди поховання з зіркою на надгробку замість хреста.
Широко святкувалося й так зване «комсомольське Різдво», яке мало відвернути молодь від святкування релігійного свята. Зазвичай таке святквання закінчувалося антирелігійними мітингами, на яких спалювали опудала богів усіх релігій.
Проте, якщо святкування справжнього Різдва чи Нового року, приміром, ще можна було розцінити як саботаж та заборонити, то колядки та щедрівки вбити було неможливо. Саме тому їх почали просто переробляли на радянський манер, викреслюючи будь-які згадки про Віфлеєм та біблейських персонажів.
Ось як колядували на Чернігівщині у 1925 році:
Радуйся, ой, радуйся, земле,
Світ новий народився.
Застилайте ж столи та все килимами,
Оселі вбирайте та все прапорами.
Гей, пісні складайте, волю величайте,
Бо прийдуть до тебе твої свята в гості.
Що першеє свято – першого повстання,
Першого повстання ще й свято Тараса.
А другеє свято – то Першого Травня,
Свято робітниче, всесвітнє, весняне.
А що третє свято – Червоного Жовтня,
Червоного Жовтня, коли пута впали,
Коли пута впали, Ради понастали!
Подібні «витвори мистецтва» поширювалися як усно, так і в популярних радянських збірниках «Червоний пісенник» та «Великий співаник».
На Вінниччині у 1929 році побутувала така радянська колядка:
Як не даси пирога, візьму вола за рога
Та приведу на поріг та викручу правий ріг,
Буду в ріг трубити: буржуям не жити!
Нова влада активно викреслювала образ віфлеємської зірки, що ними наповнені старі колядки, переробляючи її на зірку червону. Це бачимо на прикладі пісні «Ясная зірка» (записано у 1928 році):
Бідній голоті диво сповістила.
Світ новий родився,
В крові оповився,
Царі геть тікають,
Глитаї здихають,
Бідняки співають,
Комуну вітають.
Свято стареє, святую казку
Всі ви забудьте,
Свято Жовтневе, свято комуни
Гуртом святкуйте!
А от на Кременчуччині у 1929 році було зафіксовано таку спотворену різдвяну пісню, що після переробки стала більше схожою на гімн:
Всему світу путь показала.
А труба звучна затрубила,
Всіх трудящих розбудила.
Всіх трудящих докупи зібрала.
Путь трудящим показала.
Всему миру трудящому
Царство жизні вказала!
Певно, найбільше від радянської антирелігійної кампанії дісталося одній з найвідоміших українських колядок «Нова радість стала».
Над землею звізда ясна ввесь світ осіяла.
Зоре ж наша, зоре, червоная зоре,
Словом серце зогріваєш, ти темряву скрізь долаєш.
Ой та й над містами з червен-прапорами,
Засяй же їм, прекрасная, наша зоре червоная!
Ані XX з’їзд КПРС з його курсом на розвінчання культу особи Сталіна, ані хрущовська відлига, ані брежнєвський застій не відродили старовинних українських колядок та щедрівок: у СРСР святкували Новий рік з ялинкою, прикрашеною зіркою, Дідом Морозом та Снігуронькою, воліючи назавжди забути «ганебну попівську спадщину».
Комуністична влада зухвало відмітала культурну спадщину українського народу, натомість насаджаючи власні, «правильні» колядки та щедрівки про партію та вільну працю.
Світи нам в майбутнє,
Щоб міцніла хода наша
Широка й могутня.
Щоб у щасті, дружбі, згоді
Жили всі наші народи.
І вели до щастя, слави
Радянську державу!
А от ще один приклад дещо наївної щедрівки у дусі соцреалізму:
Потелились корівоньки,
Та й на фермі потелились,
Теляточка породились.
Будем ростить цих теляток –
То колгоспників достаток.
То колгоспна росте каса,
А народу – масло й м’ясо!
Проте, пісні, які славлять голів колгоспу, ланкових чи комбайнерів, залишилися в минулому, а в українських оселях сьогодні лунають старі колядки та щедрівки, які пережили десятиліття радянського абсурду. І марними виявилися зусилля радянського режиму щодо знищення нашої спадщини, як марними є й спроби сучасної росії знищити український народ.
Створено за матеріалами видання «Історична правда»
