«Завжди платив гроші, щоб повернутися додому», – капітан ХК «Кременчук» Віталій Лялька

13.10.2022, 15:05 Переглядів: 2 331

 

Якими мотивами керувався сам Лялька? Чи мав він змогу продовжити виступи за кордоном? Які його перші враження від дебюту в складі «Кременчука», колективу і тренерського штабу команди?

58% респондентів, які взяли участь в опитуванні на Telegram-каналі ФХУ, переконані: найкращим бомбардиром 31 чемпіонату України буде новий капітан «Кременчука» Віталій Лялька. 26-річний нападник національної збірної рішенням повернутися додому після виступу в складі словацького «Пряшева» здивував багатьох прихильників хокею. Звісно, наявність у нашому чемпіонаті гравців такого рівня – позитив. Але якими мотивами керувався сам Лялька? Чи мав він змогу продовжити виступи за кордоном? Які його перші враження від дебюту в складі «Кременчука», колективу і тренерського штабу команди? Відповіді на ці питання шукайте в інтерв’ю від пресаташе Федерації хокею України Івана Вербицького. 

– Віталію, стартових два поєдинки в «Сокола» і «Києва» «Кременчук» виграв із загальним рахунком 9:0. Мабуть, є підстави для оптимізму.

– Боротьба лише починається. Я дуже задоволений тим, як ми провели матч проти «Сокола». Обидві команди показали гарний, цікавий хокей. Відчувалися, що хлопці скучили за грою. То був матч доволі високого рівня. «Києву», команді, яка зібрана незадовго до старту чемпіонату, звісно, протистояти «Кременчуку» поки складно. Але хлопці билися, намагалися чинити гідний опір. Навіть поступаючись у рахунку, кияни боролися, щоб закинути нам бодай одну шайбу. Моменти в них були. Один з періодів ми закінчили з рівною кількістю кидків. Загалом дуже добре, що з виїзду ми повертаємося з максимальною кількістю очок. Особливо з урахуванням, що ігрова коробка в нашому «Айсбергу» менша. Нам важко перелаштовуватися на великий майданчик у Палаці спорту. Для нас то наче аеродром.

– У цьому випадку всі команди були в рівних умовах. Адже напередодні стартових матчів «Сокіл» і «Київ» не встигли провести в Палаці спорту жодного тренування…

– Нам все ж було складніше, адже «Кременчук» за два місяці підготовки звик до льоду менших розмірів. Зрештою, київським командам буде так само непросто, коли вони приїдуть до Кременчука. За підсумками двох перших матчів окремо відзначу воротаря Кирила Кучера, котрий відіграв обидва поєдинки «на нуль». Ми йому всі за це вдячні. В роздягальні після першого і другого періодів матчу з «Києвом» тренер підкреслював, щоб ми не давали суперникам кидати по воротах. Бо дуже важливо, щоб ми не пропустили. Коли голкіпер грає «на нуль» – це показник якісної роботи всієї команди. Взагалі, вважаю, що з кожним наступним матчем боротьба в українському чемпіонаті ставатиме напруженішою.

 

– Вочевидь ви не станете заперечувати, що основним конкурентом «Кременчука» в боротьбі за чемпіонство буде «Сокіл». Судячи з першого протистояння, поки ваша команда виглядає сильнішою фізично і ліпше зігранішою.

– Не став би забувати також про фактор ментального налаштування. Ми зараз сильно сконцентровані, бо готуємося до старту в Континентальному кубку. Хочемо дати своїм суперникам за групою серйозний бій. Концентрація на великій меті впливає на рівень гри уже й зараз, у внутрішньому чемпіонаті. Так, ми переграли «Сокіл», але загалом поєдинок вийшов рівним. Думаю, ми перемогли, бо ліпше налаштувалися на гру.

– В нинішньому складі «Кременчука» зібрана різношерста компанія – від юнаків на кшталт 19-річного Бориса Андрющенка до на цілих 23 роки старших від нього старожилів українського хокею Дениса Ісаєнка та Артема Гніденка. Наскільки непросто вам усім зживатися? Особливо з урахуванням, що від того складу, яким «Кременчук» виступав у попередньому сезоні, залишилися лічені люди.

– Шкода, що Артем не зміг допомогти команді в Києві. У нього невеличка травма. Нам його бракувало на льоду, але ми відчували його підтримку поруч з майданчиком. Сподіваюся, до наступних матчів Гніденко вже буде в строю. Щодо колективу, то його формування доволі цікаве. В «Кременчуку» зібрані декілька поколінь хокеїстів, кожне з яких має своїх авторитетів. І це добре, бо наш колектив схожий на ті, які є в Європі. В нас немає навіть натяку на совкову дідівщину.

 

– Ісаєнко був лідером роздягальні в «Соколі» і збірній ще 15 років тому.

– Він і в нас лідер. Але не одноосібний. У нас багато лідерів, гравців, які розуміють, навіщо вони зібралися разом у «Кременчуку». В нас у роздягальні чудова атмосфера. До жодного гравця немає питань ні стосовно поведінки, ні щодо віддачі на льоду. В нас роздягальня налаштована на гру, на допомогу одне одному, а не на якісь супутні фактори. Колектив у «Кременчуку» надзвичайно дружний. В моїй кар’єрі ще справді не було такого, як ви кажете, різношерстого колективу. Але, виявляється, в цьому є великий позитив. Ми швидко стали одним цілим.

– Не є таємницею, що тренер «Кременчука» Олександр Савицький вимагає від підопічних сповідувати жорсткий стиль гри, на грані фолу, а іноді за гранню. Для вас такі вимоги не є проблемою?

– Ні, звичайно. Кожен гравець має підлаштовуватися під той стиль, який хоче бачити на льоду тренер. Нам, хокеїстам, обраний Олександром Валерійовичем напрям теж імпонує. Тим паче, що нічого небаченого раніше зараз від мене не вимагають.

– Але як суперник від особливостей протидії «Кременчука» лідерам команди-опонентки ви, мабуть, свого часу натерпілися.

– Натерпівся. Але виходячи на лід, завжди налаштовуюся на те, що проти мене гратимуть жорстко. Жорсткість – то взагалі показник налаштування команди на гру. Якщо команда налаштована на перемогу, вона не шкодуватиме ні себе, ні суперника, провадитиме силовий стиль, не буде пропускати жодного моменту. «Кременчук» не є брудною командою. Ми намагаємося грати в комбінаційний хокей. Так, наразі заробляємо багато вилучень. Але намагаємося себе стримувати вже зараз, бо розуміємо, що на європейському рівні нас судитимуть жорсткіше. Треба грати так, щоб заробляти менше штрафних хвилин.

 

– Під час включення у перерві матчу «Сокіл» – «Кременчук» ви вже розповіли, які були мотиви вашого рішення повернутися в український чемпіонат. Думаю, така позиція імпонує всім адекватним українцям. Однак намагаюся подивитися на ваш крок не лише з точки зору патріота, а й крізь професійну царину. В цьому контексті згадується перший чемпіонат України з футболу. Люди, які ще кілька місяців тому вступали у вищій лізі чемпіонату СССР, в одну мить почали суперничати з опонентами, які грали в другій лізі й навіть серед аматорів. Самі футболісти зізнавалися, що не могли сконцентруватися на грі. Через відсутність мотивації не один десяток спортовців тоді банально спився. Нині ви теж повернулися зі словацької Екстраліги в чемпіонат, у якому не буде ні легіонерів, ні більшості провідних українських гравців, які влаштувалися в закордонних клубах…

– Відповідь на це питання проста: якщо ти професіонал, ти не даси підстав сумніватися у своєму професіоналізмі. Так, я вже чув запитання на кшталт, чи не закінчую я кар’єру. Але я звик працювати з максимальною концентрацією незалежно від того, який чемпіонат, за яку команду виступаю. З таким ставленням спортовець не розгубить свого рівня за будь-яких обставин. Головне те, що ти сам від себе вимагаєш. А я від себе вимагаю дуже багато, не допускаю навіть думки, що можна розслаблятися.

– Є й інша сторона медалі. В країні війна. Можна дорікати людям, які правдами-неправдами намагаються виїхати з країни як громадянам. Але важко їх засуджувати за бажання жити. Не є таємницею, що можливості спортовців покинути країну в умовах воєнного стану вищі, ніж у представників багатьох інших професій. Натомість ви приїхали у зворотному напрямі – з Європи в Україну. Хоча самі навесні говорили, що навіть батько радив вам не повертатися…

– Не збираюся засуджувати тих, хто вирішив виїхати за кордон. Кожен чинить так, як вважає за потрібне. Так, у мене було три-чотири варіанти продовження кар’єри в Європі. Але кожна людина бачить свою власну місію в умовах війни по-своєму. Хтось гратиме за кордоном і допомагатиме нашим бійцям матеріально. В мене інше бачення. Згадую час, коли війна починалася, а я знаходився у Словаччині. 24 лютого, коли ці виродки зайшли на нашу землю, коли в Україні почалася вакханалія, я не знаходив собі місця, що знаходжуся далеко від дому. Коли клубний сезон завершився, мене попросили залишитися за кодоном ще на збори національної збірної. Мав у цей час важкі почуття. Тягнуло в Україну. Тому в міжсезоння, коли агенти сказали, що знайшли мені гарну команду і пора збиратися в дорогу, вирішив відмовитися.

Знаючи себе, я почувався б ніяково. Бо ж прийде час і війна закінчиться. Люди, які були за кордоном, захочуть повернутися. До них виникнуть питання: «Як ти виїхав?» А як я міг виїхати? Покладімо руку на серце і зізнаємося, що без корупційної складової перетнути кордон складно. Тих, хто не має зв’язків, прикордонники розвертали. Я завжди платив гроші, щоб повернутися додому. Після цього не можу приплачувати, щоб звідси втекти. Тому твердо вирішив, що нікуди під час війни не поїду. Яким би не був зараз наш чемпіонат, але він є. Відповідно не треба шукати іншої роботи, йти працювати, скажімо, в «Макдональдс». Так, це теж робота, але ліпше займатися тим, що виходить найкраще, тим, чому присвятив уже 20 років життя.

Вірю в те, що наш чемпіонат буде розвиватися. А хлопців, яким не все виходить у закордонних клубах, раджу не сидіти за кордоном, а повертатися і грати вдома. Успішність виступів за кордоном теж залежить від ментального стану. За кордоном можна почуватися некомфортно. Приміром, мені вдома теж грати комфортніше. Тим паче в нас зараз є унікальна нагода – на регулярній основі проводити матчі в київському Палаці спорту. Ми завжди про це мріяли й нині така можливість з’явилася. Певен, для більшості українських хокеїстів лише цей фактор є серйозним аргументом для виступів удома. Певен, що в нашому чемпіонаті теж можна розкривати свій потенціал. Не знаю, хто вирішив, що в нас усе так погано. Це неправда. А що може бути ядерна війна? Як прилетить, то хіба Польщі не зачепить? Нікуди ми не дінемося, якщо не пощастить. Нам треба не боятися, а займатися справами кожен на своєму фронті. А час покаже, що робити далі.

 

– У вашому рішенні перейти у «Кременчук» є ще один аспект. 27 червня москалі шокували світ, завдававши удару по торговельному центру в цьому місті. Загинула 21 людина. Спілкувався з хокеїстами, які влітку знаходилися в тренувальному таборі збірної України в Києві. Окремі розповідали, що мають пропозиції від «Кременчука», але не наважуються туди після рашистського теракту їхати, побоюючись за власну безпеку. Ви приблизно в той же час прийняли протилежне рішення…

– Мене теж шокувало варварське вбивство людей у ТЦ. Але треба враховувати й інший аспект: «Кременчук» на сьогодні – єдина українська команда, яка виступатиме в єврокубках. Для мене цей фактор був головним. Це мотивація, бо клубом ми теж представляємо країну.

– На ваш погляд, клуб «Кременчук» на міжнародній арені й наш чемпіонат загалом здатні бути конкурентними й цікавими без легіонерів?

– Як мінімум це шанс для багатьох українських хокеїстів. Приблизно півсотні наших гравців різного віку від початку війни виїхали за кордон. Відповідно ті, хто залишився, отримали нагоду набратися міжнародного досвіду. В цьому є позитив. Як говорив Конфуцій: «Якщо хочеш прожити п’ять років – сади рис, десять років – сади дерево. Якщо хочеш прожити 100 років – навчай дітей». Так само й ми. Згадую себе в юному віці. Я дивився на команду майстрів і бачив, до чого треба прагнути, хотів туди потрапити. В перехідному віці, коли ти вже не дитина і ще не дорослий, дуже важливо мати мету. Бо достатньо раз піти, назад уже не повернешся. Це – остаточний вибір. Тому зараз нам так важливо, щоб ті юні хлопці, які займалися хокеєм з дитинства, залишилися в грі, продовжували виступати у внутрішньому чемпіонаті. А ми, ті, хто досвідченіший, маємо бути прикладом. Чим більше досвідчених гравців буде, тим більше прикладів. Втративши зараз покоління хокеїстів, можемо отримати велику прірву.

Нинішній чемпіонат – то робота на дальню перспективу. Бо ж нині в нас мало хокеїстів зокрема й через те, що раніше в нашому чемпіонаті було багато легіонерів. Зараз маємо змогу виправити цю ситуацію. Хлопці, які займаються в дитячих школах, мають отримати стимул. Вони повинні зрозуміти, що займаються хокеєм не для здоров’я, а для того, щоб грати на професійному рівні.

Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Інформація

Користувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до даної публікації.
Будь-ласка, ЗАРЕЄСТРУЙТЕСЬ.
Ознайомтесь із правилами коментування.
  • Kiaparts
  • НОВИНИ ПАРТНЕРІВ:


Свіжий випуск

№ 47 від 24 листопада 2022

Читати номер
Попередні випуски
Вверх