“Що ж вони з мене шпигуна аргентинського роблять?”

Концерт у Кременчуці відмінили, коли Висоцький вже під'їжджав до міста

Розпочалося все десь за півроку, із рішення міської комсомольської організації запросити відомого актора. Справа в тому, що на той час існувала монополія Укрконцерту на організацію гастролей. Комсомольці ж змогли обійти це за рахунок так званих залучених коштів. До міста приїздили естрадні зірки, давали концерти. Грошей від них вистачало і на оплату артистам, і на інші комсомольські заходи.
Кременчук на тлі Полтави значно вигравав, адже театр ім.Гоголя в обласному центрі міг вмістити 400 глядачів, а наш міський Палац культури – 1200, і замість трьох концертів можна було влаштувати лише один. Артисти йшли на співпрацю охоче, адже тут за виступи платили більше. Тому й приїздили до нас такі зірки, як Микола Гнатюк, Геннадій Хазанов, Валентина Толкунова, Микола Сліченко, Олександр Барикін. За тією ж схемою мав виступати і Володимир Висоцький.
Переговори тривали досить довго. Артист багато працював. Крім того з допомогою дружини, французької актриси Марини Владі у той час він не раз виїздив за кордон. Нарешті, після відрядження до Москви і переговорів з адміністратором Театру на Таганці Яковом Безродним питання було вирішено. Висоцький мав дати більше десяти концертів у палацах культури ім.Петровського, ім.Котлова, КрАЗу та у Будинку офіцерів. Квитки, які коштували за тієї пори досить недешево – три карбованці, розійшлися блискавично.
- Ажіотаж по всій Україні здійнявся небачений, - згадує колишній перший секретар міськкому комсомолу Микола Гусєв. – Близько 500 квитків замовив Харківський обком ЛКСМУ. Харків’яни збиралися приїхати десятьма “Ікарусами”. Надійшли замовлення з Києва, інших регіонів.
Заповітні квитки діставали по блату. І це при тому, що реклами та афіш на той час не було взагалі. Усього розповсюдили майже 10 тисяч квитків.
Звичайно, все було погоджено з міськкомом КПУ, - без дозволу партії тоді нічого не відбувалося. Узгодженим з відповідними органами цензури, як запевняють організатори, був і репертуар запланованих концертів – воєнно-патріотичні пісні та мініатюри. Однак, ні тематика творів, ні позитивне рішення місцевого комітету не допомогли.
Команда відмінити концерти надійшла тоді, коли Висоцького, разом із продюсером та ще одним актором театру Іваном Диховичним (помічником у постановках мініатюр) везли до Кременчука з аеропорту “Бориспіль” на службовій “Волзі”.
За однією з версій, хтось із працівників палацу культури зателефонував з претензією: приїзд московського артиста співпав з гастролями Ризького театру, на вистави якого люди йшли не так охоче. Як відповідальний за ідеологію, секретар міськкому Гаврилов зв’язався з секретарем обкому з ідеології Горобцем. А той, у свою чергу, з республіканським центральним комітетом компартії.
“Згори” і надійшов телефонний дзвінок, який в останню мить остаточно вирішив долю виступів. Очевидець Микола Гусєв розповів, що під час розмови по телефону у своєму кабінеті перший секретар міськкому Козенко стояв по стійці струнко. У жорсткій манері, на підвищених тонах і з нецензурною лайкою його відчитував секретар ЦК КПУ товариш Маланчук. Міський голова поклав слухавку, видихнув і сказав: “Все! Ти чув? Концерти відміняються.”

Коли Висоцького поселяли до готелю “Дніпровські зорі”, де співака зустрічали більше ста палких шанувальників, організатори вже знали, що виступів не буде. Артистам про це спочатку не сказали.
Ввечері гостей запросили до сауни. З цього моменту починається частина історії приїзду Висоцького, про яку дехто з колишніх посадовців розповідає неохоче. Навколо неї ходило і ходить немало чуток. Наприклад, про те, що артиста запросили лише для виступів перед партійцями. Так у підсумку і сталося. Але не можна звинувачувати міську еліту у намірі здійснити це спеціально заздалегідь. Чимало з цих людей намагалися відстояти виданий ними ж дозвіл на проведення концертів. Товариш Козенко, за деякою інформацією, отримав “дорікання у недалекоглядності, попусканні в зображенні радянського ладу в мистецтві”. Зазіхнути на заборону центрального комітету партії ніхто не відважився.
А ось чутки про те, що співак зловживав алкоголем під час приїзду, не підтвердилися. Як розповів організатор поїздки до сауни, лідер комсомольської організації залізничного вузла Василь Келембет, випивав Висоцький суто символічно.
Це сьогодні фінська баня – звичайна річ. А у 1975 році була в дивовижу. Створена руками комсомольців-залізничників на території власного піонерського табору, вона була першою в Полтавській області. Розташовувалася сауна на мальовничому березі Псла, навпроти залізничного мосту. Нерідко тут парилися перші особи міста та їхні гості, як, власне, сталося і цього разу. Був у сауні навіть невеликий басейн. Щоправда, замість електричного світла – свічки в канделябрах.
- Висоцький парився із задоволенням і купався у річці, - каже Василь Келембет. – Порівнював фінську баню з російською, в якій бував під час гастролей за Байкалом. І дійшов висновку, що традиційну парну важче перенести фізично, але після неї краще себе почуваєш. Він виконав чимало творів під гітару. Розповідав, що до багатьох блатних пісень, авторство яких йому приписують, не має відношення і страждає від подібних чуток.
Після сауни московських гостей відвезли знову до готелю. Лише ранком  наступного дня Висоцькому сповістили про заборону концертів. Першим, що той відповів, було: “Що ж вони з мене шпигуна аргентинського роблять!?” Але швидко заспокоївся і додав: “Не хвилюйтеся, я очікував, що так станеться.”
Актору запропонували прогулятися містом і Дніпром. На вулицях молодь вітала його. Перехожі одразу навіть не вірили, що цей невисокий, по-простому вдягнутий у червону водолазку, джинси та кросівки чоловік і є той самий знаменитий артист. Коли катер відчалив, Висоцького здивувала широчінь та простір Дніпра.

На острові у районі Гаток, де “Амур” зробив зупинку, на співака знову чекав гостинний прийом.
- Висоцькому піднесли бокал охолодженого не фільтрованого кременчуцького пива, яке тоді славилося. Він лише спробував, похвалив і відставив, - розповів один з організаторів Станіслав Огарь.
Декотрі говорять про те, що співак виступав на острові, інші – ні. Проте точно відомо, що ввечері, на квартирі у Гусєва в будинку №2 на вул.1905 року, Висоцький  виконав кілька пісень, цього разу погодившись записати їх на магнітофон. У своїй відомій пісні “Дорожня історія” співак спеціально замінив марку вантажівки “МАЗ”. Вийшло: “Мы оба знали про маршрут, что этот “КрАЗ” на стройках ждут, а наше дело – сел, поехал, ночь-полночь...”
До цього виступу співак не ставився як до справжніх концертів. Прохав не аплодувати. Разом із тим у спілкуванні жорстко припиняв розмови про суто особисті теми, такі як стосунки з Мариною Владі.
Цікаво, що Висоцький не образився на владу та Кременчук через заборону концертів і співав для місцевої партійної еліти. Чиновники, в свою чергу, не боялися всюди супроводжувати його. Таким суперечливим був той час.
Артисти не були вимогливими. Їм видали по 100 карбованців кожному і гроші на проїзд. Наступного ранку Висоцького і двох його колег провели. Він полетів готуватися до зйомок художнього фільму “Сказ про те, як цар Петро арапа женив”, а кременчужанам пообіцяв повернутися з концертами. Не судилося. За п’ять років Висоцького не стало.
Залишилися спогади небагатьох шанувальників і організаторів, які його бачили. Та ще – квитки на концерти, що не відбулися. Близько третини людей залишили їх собі на пам’ять. Магнітний запис пісень, виконаних у Кременчуці на квартирі,  зберігається у Державному культурному центрі-музеї Володимира Висоцького у Москві. Їх зберіг і передав не так давно колишній заворг міськкому комсомолу Валентин Шостак.

Від автора: На жаль, не знайдено жодної кременчуцької фотографії артиста. Їх не робили. Просто, як повідомив постійний супроводжувач поета Дмитро Прохоров, тоді ніхто не замислювався над тим, що це стане історією. Жодним словом не обмовилася про візит і тодішня преса. Розширено про це не сповіщали і після набуття Україною незалежності – лише один абзац у газеті “Вісник Кременчука” та передача на міському радіо. Вищенаведене журналістське дослідження – спроба заповнити  “білу пляму” в історії нашого міста. Але, якщо ви можете розповісти більше, або, більше того, надати документальні свідчення (наприклад, квитки), звертайтеся до редакції.

Микола КОПИЛОВ (фото автора)