Побиті з’являються опівночі або Одна ніч в травматології

21.07.2005, 14:07 Просмотров: 1 118
Завідувача травматологічним відділенням пацієнт побив прямо на робочому місці. Інцидент обернувся операцією для потерпілого. Його обурені колеги розповіли про цей випадок, наголошуючи на небезпеці своєї професії. Ми вирішили на власні очі пересвідчитися чи так воно є, чергуючи разом із лікарями травмопункту ІІІ міськлікарні.

Закон парності випадків

Люди, які звертаються за допомогою до травматологів, часто самі представляють небезпеку

Тісна кімната на першому поверсі є одночасно гіпсовою, операційною і травмопунктом, де лікар проводить з медсестрою прийом хворих. Дізнавшись, що репортер “Телеграфа” буде чергувати разом з ними, пояснюють, що в них навіть немає, де сісти. Незручності, виявляється, тимчасові: до серпня обіцяють закінчити ремонт основного кабінету.
За відкритим вікном – тихий липневий вечір, і розповідь лікаря ІІ категорії Андрія Халимона про небезпеку, яка чатує на травматолога на його робочому місці, здається неймовірною. Андрій Олександрович каже, що чергування цілодобове, і за цей час може трапитися не один інцидент. Травмовані - особливо, п’яні люди - поводять себе вельми неадекватно: відчиняють ногами двері, лаються, погрожують, вимагають термінової допомоги, коли на столі лежить інший хворий.
Є й інший бік небезпеки. Коли закривавлена людина потрапляє до травмопункту, рахунок іде на секунди. І ніхто не робить аналізу, скажімо, на СНІД, бо головне – не втратити людину, зупинити кровотечу. “Купаючись” у чужій крові, фахівці ризикують. Бо хто, наприклад, обслідує бомжів? А вони є постійними “пацієнтами” ІІІ лікарні. Тут їх миють, стрижуть. Якось після такої стрижки, волосся поповзло по подлозі – воші заметушилися. А у одного черви завелися в обрубках ампутованих ніг.
О 18.30 двері відчиняються і лікарка “Швидкої” пропускає до травмопункту жінку з забинтованою рукою: вкусила собака. Мене просять вийти (кабінет не вміщає стількох людей).

Протягом доби 15-16 липня до травмопункту ІІІ міськлікарні було доставлено 27 хворих. У травматологічному відділенні вночі проведено термінову операцію.

Сидячи в коридорі, згадую твердження психологів, що лікарі більше інших ризикують “згоріти на роботі” (синдром емоційного вигорання). Є навіть статистика, яка свідчить, що лікарі живуть менше, ніж представники інших професій. Причиною цьому – хронічний стрес.
За годину на порозі з’являється молодий, не дуже охайний на вигляд чоловік з гіпсом на руці: “Я
був у вас позавчора. Зробіть мені знімок, бо рука напухла і болить”. Незважаючи на заперечення лікаря, чоловік домовляється з лаборантом, робить знімок, але травматолог не знаходить відхилень. Виходячи, хворий доволі агресивно вигукує, що не довіряє лікарям: “Всі ви такі, ото не дарма вас карають”, - і хряпає дверима.
“Закон парності випадків, - зітхає травматолог, згадуючи про побиття завідувача травматологічного відділення. – У колеги ж була подібна ситуація, різниця лише у тому, що на мене зараз не накинулися з кулаками”.
Серед галасу за дверима чути знайомий голос: та сама лікарка з “Швидкої” кличе травматолога. Він на ходу одягає рукавички. А коридором, петляючи на ватяних ногах, до виходу вже просувається п’яний чоловік. Його підібрали на зупинці за викликом перехожих. Лікарка каже, що в нього кровоточить підборіддя, та він пручається і не хоче йти до пункту. Медперсонал намагається наздогнати хворого, однак той хутко зникає в кущах на подвір’ї.

До лікарів лізуть з кулаками

Травматолог Андрій Халимон запевняє, що 50% його однокурсників пішли з медицини через те, що ця малооплачувана робота пов’язана з ризиком, стресом, образами, а інколи - побоями

Незабаром дев’ята година вечора. В лікарні тихо і Андрій Халимон пропонує поспілкуватися з черговим лікарем Михайлом Булгаковим. В ординаторській на другому поверсі пригощають чаєм. Біля самовару на тарілці – залишки нехитрої вечері: варені яйця, хліб, помідори, “Маселко” в пластиковій коробці, гірчиця, на тлі яких самітній банан виглядає особливо екзотично. Обстановка спартанська – старі меблі та телевізор, попільничка на столі (колектив явно чоловічий).
“Сюди часто приходять і наказують: це мій родич, кладіть його в окрему палату, - розповідає Михайло Булгаков. - Далі починаються конфлікти, крики, погрози: “Лише один дзвінок, і вас тут всіх звільнять!” Буває, з кулаками лізуть”.
“Як це, з кулаками?”- перепитую.

Лікар І категорії Михайло Булгаков вважає травмопункт передовою. Як на війні

“А отак. У відділенні пити заборонено. Однак з палати зазвичай посилають гінця в магазин. Приймають дозу і починається. А впіймав такого, відібрав пляшку – розбиратися приходять, куди я її подів. Відсилаєш його в палату, а він лізе битися! Доводиться вкладати в ліжко, а пляшку розбивати на очах об бильце, щоб сумнівів не було. Тоді тема закривається.
Або, наприклад, йду у відділення, біля травмопункту: “Лікаре, подивись хворого!” Відповідаю: “Чекайте, зараз вас приймуть”. Вслід – брутальна лайка. В такій ситуації білий халат не дає мені права сприймати людей як негідників, як би по-хамськи вони не поводилися. У відділенні хворі і бійки влаштовують. Було таке, що викликали правоохоронців, і хворого прямо з ліжка відправили у міліцію. А пам’ятаєте юнака, якому поїздом відрізало ноги? Він був у лікарні кілька місяців. Після повідомлень у пресі люди відгукнулися, приходили, давали гроші. А він все пропивав, катався по палатах, на зауваження відповідав лайкою.
До речі відомі авторитети ведуть себе вельми культурно. А ось дрібні хулігани вважають, що їм все дозволено. Якось мій колега, Сергій Кучмій, зашивав рану п’яному. Лікар відвернувся, а пацієнт кинувся його бити. Я випадково зайшов цієї миті до кабінету. Довелося втрутитися. Колись у нашому травмопункті мало не згвалтували медсестру. Коли лікар вийшов із кабінету, чоловіки, які супроводжували травмованого, замкнули двері і накинулися на неї. Вона відбивалася, поки поспіла допомога. А одну покусали дві п’яні дівчини. Довелося викликати міліцію.
За радянських часів у лікарні чергував охоронець чи міліціонер. Нині керівництво каже, що на це немає коштів. В принципі є кнопка тривоги, яку ми натискаємо у випадку небезпеки. Одного разу стався курйоз: за нашим сигналом приїхало одразу вісім машин, в тому числі ДАІ, ППС. Очевидно, диспетчер звертався до всіх, хто знаходився поблизу”.

Опівночі починається війна

На годиннику - 22.10. В ординаторській лунає дзвінок: чергового лікаря кличуть в приймальне відділення. По дорозі Михайло Вікторович каже, що лікарям часто здається, що опівночі на вулицях починається війна – масово везуть травмованих. Особливо на свята чи у вихідні. Вечір п’ятниці – не виняток. Не встиг травматолог оглянути бабусю, яку побили у під’їзді, як до приймального вже знайома нам лікарка заводить закривавленого юнака, який ледве тримається на ногах. “Ви, як винищувачі, парами ходите”, - кидає Булгаков на адресу лікарів “Швидкої”. Поки бабусю ведуть на рентген (струс мозку), лікарі з'ясовують, що трапилося з хлопцем. “Він приїхав сюди з Луганська на день народження до знайомих. Випили та поїхали з друзями гуляти містом”, - розповідає жінка, яка його супроводжує. Далі юнак ніби-то нічого не пам’ятає. Поміж тим хлопець кричить, що з усіма “розбереться” та лається на все відділення. Лікарям доводиться його вгамовувати. Юнаку будуть шити брову.
Під дверима травмопункту натовп молодиків “під градусом” збуджено і нецензурно 'підтримують' товариша: побився в барі (лікарям вони цього не скажуть!). А той переймається, що скаже молода дружина, коли його побачить та бурмоче: “Хіба я міг подумати, що в нього в руках скло?!”. Поки травматолог оглядає жінку, що зламала руку в м’ясорубці, а у коридорі войовниче галасують хлопці, з крісла нервово схоплюється потерпілий із закривавленою головою і одягом. “Мені погано! Мене нудить!”, – кричить він. “Погано, бо горілки багато випив, сядь”, - заспокоює його лікарка “Швидкої”.
З приймального у цей час показується луганський юнак “з бровою”. “Куди преш? - лементує натовп. - Ми раніше прийшли! Втім, братан, тобі більше перепало, підеш першим”.
“От завжди тобі щось треба! - доноситься з рентгенлабораторії. То син докоряє старій, яку побили у під’їзді. - Чому тобі не сиділося вдома?! Тепер бачиш, чим обернулося?”
На мить здається, що цієї ночі епіцентр усіх сварок дійсно змістився до травматології третьої міськлікарні. Чи може справді почалася війна? Певне, лікарі мають сенс, коли кажуть, що “опівночі у країні дурнів закипає робота”.

“Готуйте операційну”

О 23.30 підіймаємось в ординаторську, але чергового по лікарні кличуть знову. Повертаючись, він кидає медсестрі: “Готуйте операційну, спиці, дрелі, готуйтеся шити і добре мити. До анестезіологів я схожу сам”. Булгаков пояснює, що літня жінка впала в погріб, потрібна термінова операція на нозі.
В цей час повідомляють, що у приймальному знову потрібен лікар. Чоловік “без очей” (вони повністю запливли багряними синцями) мимрить, що він блював. Булгаков констатує струс головного мозку і миттєво додає: “Що? Теж із бару, де бокалами билися? Це ще добре, що він тут з тим хлопцем, якому голову розбив, не зустрівся”.
Мене проводжають у травмопункт, де в цей час підбивають статистику. Я щиро бажаю медикам
“На добраніч” і зустрічаю збентежений опір: “Не можна цього казати! Інакше ніч буде навпаки неспокійною”, - пояснюють забобонні лікарі. – Краще сказати: “Нічого вам не бажаю”. Повторюю за ними дивне побажання і, зрозумівши, що, настав час, коли травматологія може перепочити, збираю свої речі. “Цей день був ще не дуже напруженим, - зморено посміхається медсестра приймального відділення, - буває гірше”. У порожньому коридорі - затишшя. Біля відкритих вхідних дверей лікарні примостився бомж.
На годиннику - 01.15. За вікном таксі – неонові вогні вітрин. Місто спить. По центральній вулиці з сиреною мчить “Швидка” – хтось знову потрапив у біду. Можливо, хворому потрібна допомога людини з небезпечною професією – травматолог.



 
0
Автор: editor
Теги:
Комментировать статью могут только зарегистрированные пользователи.
Пожалуйста, ВОЙДИТЕ или ЗАРЕГИСТРИРУЙТЕСЬ.
Ознакомьтесь с правилами комментирования.


Вверх