Життя у таборі: європейські реалії українських переселенців

7.12.2022, 09:03 Переглядів: 4 519 Коментарів: 2

  

Це не про безкоштовні «печеньки» та подорожі Європою. А про життя у наметах, черги до їдальні, їжу, яку не хочуть діти, ковід та ночівлі в одязі під кількома ковдрами. Розповідь кременчужанки, що 1,5 місяця провела у таборі для переселенців

Понад 7,86 мільйона біженців з України, з яких 4,75 мільйона отримали офіційний статус тимчасового захисту — такі дані оприлюднили в ООН станом на 22 листопада. І очікують нову хвилю через удари по інфраструктурі: за прогнозами ВООЗ, через цю причину з України можуть виїхати ще 2-3 млн осіб. Проте поїхати у пошуках притулку навесні-влітку 2022 року, і поїхати зараз — це різні речі. У Німеччині першоприбулих розселяють у школах і наметових містечках. В Ірландії подекуди люди змушені спати в аеропорту: їх навіть не можуть одразу забрати до таборів, які призначені для прийому біженців. Які умови пропонують українцям та до чого готуватись, якщо їхати «навмання»? Кременчужанка прожила півтора місяця у таборі й навіть перехворіла там коронавірусом: ділиться власним досвідом:


— У вересні я приїхала до Люксембургу, — розповідає кременчужанка Вікторія. — Обрала країну, бо вона маленька, і транспорт для всіх безкоштовний. Навіть якщо запхають десь у село — а зараз вже рідко де оселяють у нормальних містах — то дорога до цивілізації займе до 40 хвилин. По приїзду мене оселили у таборі для біженців. У той час, там були лише українці. Наметове містечко практично у центрі міста, прямо під стінами Європарламенту.
— Які умови у таборі?
— Скажу чесно, що я очікувала гіршого. До цього спілкувалась із жінкою, що провела місяць у німецькому таборі. Вони жили у спортзалі. Тут було більш цивільно: велетенський ангар, у якому розташовані намети на 12 ліжок кожна. Проте намети часто були напівпорожні. У нас оселяли максимум 7 дівчат.

 

Намети розташовані в ангарі. Розраховані на 10-12 осіб.

Простора їдальня, багато вбиралень, душових: частина в ангарі, частина у подвір'ї. З плюсів — все було чисте, не страшно зайти навіть до вбиральні.

 

Я звернула увагу, як прибирали табір — жіночки з дезінфекторами відмивали навіть пісуари та щілини у підлозі. Для дітей на вулиці був невеликий надувний ігровий майданчик, для тварин — окремий »вагончик», бо господарям забороняли їх тримати разом із собою у наметах. Приміщення з пральними машинками та сушками, видавали капсули для прання та засоби гігієни на перший час, різні дрібнички на кшталт парасольки. Вай-фай «літав». З табору можна виходити будь-коли, але обов'язково відмічатися, коли зайшов та прийшов. Порівняно із дешевими базами відпочинку у Кирилівці, то це ще райські умови.
— Чи було холодно?
— Так, вересень якось швидко став прохолодним, до + 6 градусів вночі. А обігрівачі не давали жодного тепла. У мене у наметі був льодовиковий період. Доводилось спати в одязі, плюс теплий халат та дві ковдри. Теплими були лише вбиральні та душові. Тож ввечері я просто залізала до вбиральні або душової та грілась там кілька годин. У жовтні поставили у намети по радіатору, тож стало тепліше, та й погода покращилась. Проте зараз з відгуків у соцмережах бачу, що у таборі холодно і були скарги, що не вистачає ковдр.
— Як із харчуванням?
— Спочатку було ок. Харчують три рази в день, за розкладом. На сніданки я майже ходила, бо я лінива та люблю поспати. Та і їсти там немає нічого. Стандартно хліб, міні-упаковка джему, меду, масла та сирка. Є молоко та пластівці.

 

Типовий сніданок у таборі: ще дають молоко, чай, каву.


Обіди у 90% випадків були нормальні. Куриця, м'ясо, риба, гарнір овочі, фрукти. У більшості було смачно, а порції великі, важко все з'їсти.

 


Але траплялось, що відчувався присмак не свіжих продуктів. Або ризикуй це їсти, або ходи голодний. Вечеря менш цікава — салат та сир чи якийсь гарнір. З плюсів — у будь-який час були фрукти, молоко, чай, кава, какао, суп з пакетиків, кип'яток, мікрохвильовка. Для малечі надавали спеціальне харчування. Проте більш дорослі діти мали харчуватися, як і усі. Знаю, що часто вони не їли, їм не подобалось, тож батьки мали щось вигадувати. А на щомісячні виплати у 70 євро — такі умови у цій країні, якщо ти отримуєш триразове харчування, — багато не накупиш. Я не мала проблем із харчуванням до жовтня. У жовтні щось таке трапилось, що до нас почали звозити біженців з Ближнього Сходу, зокрема Сирії, а також вихідців з Африки. І тоді почалось: велетенські черги за своєю порційкою рису та два шматочки хліба у руки (більше не давали, навіть якщо люди просили). Потрібно було вистояти хвилин 15-20, аби лише зайти до столової. Інколи не вистачало їжі. Було таке, що на вечерю мені поклали салат з капусти та буряк: все інше закінчилось.

 

Запропонована вечеря: через великий наплив людей, окрім салатів все інше скінчилось.

Загалом умови стали набагато гірші: у коридорах розкидане сміття, а знахідки у вбиральнях просто шокували. Дійшло до того, що якийсь чоловік з приїжджих влаштував бійку у столовій: вдарив в обличчя хлопця, що працював на роздачі їжі.
— Скільки у середньому тримають у таборі?
— Як пощастить, та й у кожній країні свої правила. Дівчат, що були зі мною у наметі, розселили за 2-3 тижні. Я мешкала у таборі півтора місяця, але це мені так «пощастило». Один тиждень я там не жила — поїхала грітися до знайомих до сусідньої країни. А потім захворіла на ковід, тож довелось сидіти довше. Проте після того, як у табір оселили вихідців з країн Ближнього Сходу та Африки, українців почали відселяти майже миттєво: за 1-3 дні вже переселяли до гуртожитку, інколи навіть готелю. Особливо жінок, бо боялись інцидентів, бійок тощо.
— Чи траплялись якісь випадки, інциденти у таборі?
— Переважно, крадіжки. Якось одній жінці намагались валізу відчинити, поки всі були на обіді. У знайомих витягли речі з камери схову: відчинили замок. Якось я просто проводила експеримент: о 2 годині ночі пішла погрюкала біля камер схову, так нібито хтось намагається їх відчинити. Охорона звісно чула, бо сидить у тому ж приміщенні, але ніхто не прийшов. Було таке, що якийсь хлопчина відкрив мій намет: роздивитися, що у середині. Я за ним погналася, покликала охорону. Він розмовляв лише арабською, через Гугл пояснив, що шукав у моєму наметі свого друга. Але звісно це брехня, бо який друг може жити у наметі з українкою, що хворіє на ковід та сидить на ізоляції. Але охорона йому чомусь повірила…

«Довелось воювати, аби мене з ковідом ізолювали від інших»

— Як з медициною? Які умови були у таборі, поки при хворіли на ковід?
— Мені довелось воювати, аби мене ізолювали від інших. Це не лише у моєму таборі така проблема — знайома Німеччини розповідала, що вони «воювали», аби відселили жінку з туберкульозом, а це набагато гірше... Щодо лікування, то все лікують парацетамолом.
Я хворіла вже понад місяць і постійно кашляла, бо через холод не могла одужати. Відчула, що мені геть погано та пішла до лікаря у таборі. Провели тест, знайшли «корону». Лікар прослухала та сказала, що до того ж у мене бронхіт. На рентген не спрямувала. Я запитала у Червоному хресті, куди мені переселятися, адже зі мною у наметі ще 2 дівчини, які мали поїхати наступного дня. Хлопець, що був за головного, розвів руками — вільних наметів немає, тож він не знає що робити. З його вигляду я зрозуміла, що планують залишити все як є. Хоча рішення було дуже просте: відселити двох дівчат до інших наметів на одну ніч, завтра вони поїдуть. Місце для них було. Але всім було начхати. Довелось влаштовувати скандал, пояснювати, що поскаржусь до усіх інстанцій та піду у пресу. За дві хвилини прилетіла дівчина з Червоного хреста. Повідомила, що дівчат від мене заберуть до інших наметів. Якщо права порушуються, треба їх відстоювати, не варто вагатися.
До їдальні з ковідом я піти не могла, аби не розносити заразу. Проте одразу окреме харчування мені не організували: залишилась без вечері та сніданку. Змогла підвестися та нагадати про себе лише в обід. Тоді принесли їжу у пакеті до намету. Загалом, так і було всі 10 днів, поки я була на ізоляції. Сьогодні принесли поїсти, завтра забули. Потрібно було йти на вулицю та нагадувати черговому, інколи чекати на холоді.

 

Вечеря: салат та овочева запіканка, також дають фрукти.

Люди були добрі, привітні, готові допомогти, проте сама організація процесів трохи кульгала. Гарячої води у мене взагалі не було — я набирала її на чай в туалеті. Отака у мене була романтика прямо під стінами Європарламенту. Попрохала Червоний хрест щось придумати із тим, аби був кип'яток, адже я не можу піти за ним до їдальні. Це нічого не дало.

 

Окропу на самоізоляції не давали — доводилось набирати воду з крану у вбиральні
Хотілось вже писати листа до їхнього Великого Герцога, запрошувати на чай/каву з водою з місцевих вбиралень. Були дні, коли ти сама у наметі з температурою, але ніхто не загляне, чи ти там жива зі своїм ковідом. Та розумієш, що порівняно із тим, через що пройшли багато українців та й проходять зараз це просто царські умови, тож нема чого скиглити. Це все дрібниці. Але і до них краще бути підготованим та везти з собою кип'ятильник.
— Візити до лікарів та самі ліки були безкоштовні?
— Так, все безкоштовне, але аби отримати адекватне лікування довелось побігати. По-перше, мені важко було потрапити до лікаря. Хоча він приймає в таборі, на прийом вишукувались черги сирійців. Чекати потрібно на подвір'ї: прохолодно, та й сісти там ніде. Так можна провести годину, а то й більше. Кілька разів я відчувала, що зараз гепнусь, бо не встою.

 

Черга на прийом до лікаря у таборі
 По-друге, все лікують парацетамолом. Ковід з бронхітом — призначають парацетамол з кодеїном. Нічого для полегшення симптомів — сиропу, льодяників від болю горлі, крапель в ніс…Добре, що у мене все було, тож коли їдете до Європи, везіть з собою ліки на всі випадки життя. За кілька днів я відчула що дихання стало аритмічним, загалом якось змінюється, дихаю, наче я у горах на висоті. Пішла до лікаря, аби виміряти сатурацію, але там черга години на дві, треба стояти на подвір'ї. Вирішила звернутися до шпиталю. Мене прийняли в ургентному відділенні. Безкоштовно зробили КТ, аби перевірити чи все добре з легенями. Проте результат повідомили за 2 дні, бо я звернулась у п'ятницю, а у вихідні потрібний мені лікар не працює… Пішла ще до одного лікаря. Він посміявся з попереднього призначення — пояснив, що я дивно дихаю саме через кодеїн, який мені призначили. І виписав зовсім інші медикаменти. І якби я не знала англійську, взагалі нічого б не домоглася, бо перекладач працює лише у таборі. Загалом, 10 днів пішло на те, аби одужати та перестати бути «позитивною». Після цього мене перевели до гуртожитку.
— Чи багато людей зараз приїжджають з України?
— Важко дати оцінку, адже я взагалі у маленькій і не надто популярній країні, бо тут немає таких виплат та соціалу, як, наприклад, у Німеччині чи Ірландії. Нові люди постійно з'являються, у гуртожитку часто бачу нові обличчя. Хоча не відчувається поки що великий наплив. Часто приїжджають люди, які вже раніше отримали захист в іншій країні та з якихось причин переїжджають. Зустрічаю жінок з західних регіонів, що їдуть сюди на заробітки, бо чоловік виїхати не може, а родина має фінансові складнощі. Але є ті, хто повертається: дідусь з однієї родини поїхав додому, у село на Харківщині. Багато тих, хто дуже хоче додому і не планує залишитися у Європі.

  
А щодо умов, якщо хтось розраховує на п'ятизірковий готель з лососем на сніданок — а це й справді бувало на початку війни — то така краса вже скінчилась. І досі буває, що на певний час у деяких країнах оселяють у гарних готелях. Так знайому оселили в Іспанії восени на березі моря, бачу пропозиції щодо розміщення у готелях у Румунії. Переважно, це країни, де закінчився морський сезон, тож українцям пропонують готелі, бо вже немає напливу туристів. Але є країни, де не оселять навіть у табір. Моя сусідка з кімнати поїхала до Брюсселю — їй відмовили навіть у розміщенні у наметах. Відправили шукати собі житло в оренду, реєструватись. А коли вона це зробить, тоді вже отримає виплати, що допоможуть покрити оренду. Вона ледь «вибила» дві ночівлі у якихось хостелах від Червоного Хреста та втекла з Бельгії. Однак у більшості, коли ти приїхав до країни, де немає знайомих, які оселять у себе на перший час, потрібно «пройти» через табори. Як довго чекати на розселення — залежить від країни та ситуації із кількістю людей.

Автор: Олена ЯРЕМКО
Теги:
Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Коментарі: 2

587
7 грудня 2022 11:36

Боже бідні люди, це ми тут в Кременчуці жируемо.


10 10
223
7 грудня 2022 13:42

Цитата: ankrem

Боже бідні люди, це ми тут в Кременчуці жируемо.

Смієтесь, чи що? У нас в Кременчуці бойові дії були чи розбомбили хоч один жилий будинок (слава Богу не було такого)? Поїхали за кордон на безкоштовним проживанням та харчами, та і повітряна тривора трохи заважає спати, а тут така лафа підвернулась, все безкоштовно. Скільки таких, що поїхали, а тут квартири за шалені кошти здають. Немає чого їх жаліти, бо жаліти треба тих, у кого домівки немає чи під россійською сволотою зараз. 

 


25 3

Інформація

Користувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до даної публікації.
Будь-ласка, ЗАРЕЄСТРУЙТЕСЬ.
Ознайомтесь із правилами коментування.
  • Kiaparts
  • НОВИНИ ПАРТНЕРІВ:


Свіжий випуск

№ 2 від 12 січня 2023

Читати номер
Попередні випуски
Вверх