«Дочка посварилася з вчителькою, тепер не хоче вчити англійську»

«Дочка навчається  у дев’ятому класі – вже треба думати, куди вона піде вчитися, які предмети здаватиме на ЗНО. Не скажу, щоб Катя була дуже старанною ученицею, але загалом вчиться нормально. Ми з нею вже домовились, що шкільні знання їй потрібні, щоб вступити до університету. А вищу освіту треба отримати, щоб мати хорошу роботу. Начебто, дочка вже визначилась, що працювати в цеху на заводі або продавщицею на ринку вона не хоче, тому треба вчитися, бо це знадобиться у житті. І раптом виник цей скандал із вчителькою англійської мови. Може, й не скандал, бо мене в школу не викликали, але дочка категорично відмовляється займатися англійською мовою. Каже, що вчителька до неї несправедлива, кепкувала з неї при однокласниках, чіпляється до всього – і до слів, і до зовнішнього вигляду, і до домашніх завдань. Я намагаюсь пояснити дочці, що знання англійської потрібні їй, а не вчительці, мабуть, доведеться йти до школи, розмовляти з вчителькою. Та як зробити це так, щоб не нашкодити дочці? Як переконати Катю, що попри все їй треба вчитися?»
О. С. (інформація про особу змінена, друкується зі скороченнями)

Експерт рубрики «Сімейна сцена» – сімейний психолог Наталя Развадовська

– Спершу треба чітко розібратися, що робить дівчина – вона відмовляється відвідувати уроки англійської чи вона взагалі відмовляється вчити предмет? Це різні речі. Перш за все, батьки повинні допомогти дочці розділити поняття – відокремити вчительку від предмета. Насправді дівчина не зобов’язана любити всіх вчителів, але предмет вона вчити повинна – перш за все, заради себе самої. Бо це потрібно для її майбутнього життя – такого, яким вона його бачить. Звісно, коли вчитель подобається, і вчитися у нього легше. Підліткам складно відокремити вчителя, як людину, від предмета, який він викладає. У цьому їм мають допомогти дорослі, у даному випадку, батьки. Судячи з розповіді, мама Каті вже намагалася поговорити з нею про те, що знання англійської мови насправді потрібні дівчині, а не вчительці.  Доведеться зустрітися і з вчителькою. Та розмову потрібно вести спокійно, уникаючи конфлікту та звинувачень. Поясніть, що побачили зміни у поведінці дочки, у її ставленні до уроків англійської мови, і хотіли б зрозуміти, що відбувається. Вислухайте вчительку, спробуйте зрозуміти її позицію, можливо, вона зовсім по-іншому оцінює ситуацію. В період загострення конфлікту, можливо, варто подумати про репетитора для дочки. Це корисно з кількох причин – дівчина не «запустить» предмет, і, водночас, якщо вона за допомогою репетитора поліпшить свої знання, можливо, і на уроках англійської почуватиме себе впевненіше, та й вчителька інакше оцінюватиме її знання. Дуже важливо не ставити дочці ультиматумів, а поговорити з нею про її власну поведінку. Судячи з розповіді, Катя трохи різкувата дівчина, тож важливо пояснити їй, що світ – це дзеркало, він віддає тобі те, що ти сам у нього приносиш. Якщо ми поводимось та розмовляємо жорстко, з нами поводяться так само жорстко. Важливо пояснити підлітку, що таке творче пристосування до обставин та людей.  Пояснити, що це не лицемірство, а, перш за все, ввічливість, прийняття іншої людини, готовність визнати, що вона має право бути такою, якою вона є. Разом з тим, це прийняття себе – такої, яка ти є.

Цю алегорію психологи полюбляють наводити в бесідах про підліткові пошуки абсолютної незалежності. На думку фахівців, людина протягом життя усвідомлює три ступені свободи:
1 ступінь свободи – це дурість, вона схожа на скакуна, який скинув вершника, та замість нього отримав ще більш жорсткого керманича.
2 ступінь свободи – це жалкування, яке схоже на поведінку штурмана, що чіпляється за уламки розбитого корабля, замість того, щоб пливти до берега.
3 ступінь свободи – це розуміння, воно схоже на тоненьку стеблинку, яка гнеться, витримуючи натиск вітру, але випрямляється знову і знову.