Звідки в нас два Нових роки?

Новий рік у березні, вересні та без ялинки

Ось ми й зустріли Новий рік! На черзі світле Різдво Христове: 7 січня, за православною традицією, свято Водохреща – 19 січня. І весь цей час нам підніматимуть настрій гарно вбрані ялинки. Головна ялинка Кременчука-2017 сяє вогнями та вражає красою. 

Але у наших предків ялинка не завжди була головним символом Нового року. Та й взагалі, його початком вважалося навіть не 1 січня! Предки українців відзначали настання нового року 1 березня, коли навесні від зимового сну пробуджувалася природа, розпочиналися землеробські роботи. Швидше за все, прихід нового року пов’язували зі сходженням молодого місяця. Саме тому древні слов’яни відзначали це свято напередодні весняного рівнодення, називаючи його «новим літом». Проводжаючи кінець зими, вони спалювали солом’яне опудало – тепер це частина обряду на Масляну.

Згодом дату «нового року» змінили церковники, і, за греко-візантійським обрядом, починаючи з ХV століття, його почали відзначати 1 вересня (14 за новим стилем). Візантійська православна церква встановила цю дату за рішенням Нікейського собору, спираючись на те, що першу свою проповідь Ісус Христос проголосив під час іудейського свята жнив. Відомо, що його відзначають з 1 по 8 вересня.

Ялинку запозичили в Європі

Традицію зустрічати Новий рік 1 січня, прикрашати ялинку та влаштовувати феєрверки започаткував у Російській імперії (зокрема й на землях частини сучасної України) цар Петро І у 1700 році. Тоді він «прорубав вікно в Європу» і запозичив традиції з Голландії та інших європейських країн. Зокрема, вважається, що звичай прикрашати ялинку прийшов з Німеччини.

А на українських землях, які входили до Великого Литовського князівства (і пізніше відійшли до Речі Посполитої), Новий рік ще раніше, ніж в епоху Петра I, почали святкувати 1 січня, наслідуючи європейські традиції. Якщо зазирнути в історію глибше, з’ясується, що традицію відзначати Новий рік 1 січня та дарувати подарунки європейці запозичили у древніх римлян. Цікаво, що спочатку римляни дарували один одному прикрашені фрукти та овочі, але згодом цей звичай трансформувався, і презенти стали більш цінними.

Звідки плутанина в датах?

Українці й досі святкують Новий рік двічі: 1 та 14 січня (за новим та старим стилем), і назва «старий Новий рік» не перестає дивувати іноземців.
Уся справа в тім, що на території Російської імперії, до якої належала частина сучасної України, жили за Юліанським календарем (запровадженим римським імператором Гаєм Юлієм Цезарем наприкінці 46-го року до нашої ери – так званий «старий стиль»). Але рік за Юліанським календарем не співпадав із сонячним – був довшим на 6 годин. І тому Папа Римський у 1583 році запровадив Григоріанський календар – нинішній міжнародний стандарт (новий стиль). Дати «зсувалися», але православна церква відкинула Григоріанський календар, бо він не відповідав канонічним правилам святкування Великодня і визначення його дати. Ось чому не співпали й дати Різдва та Нового року!

У 1918 році радянська влада затвердила перехід на прийнятий у світі Григоріанський календар. Але православна церква і досі живе за Юліанським календарем із датою Різдва 7 січня. До цього часу триває піст, тому люди строгої віри уникають щедрого новорічного застілля 1 січня.
Україна – полікультурна країна. А ось католики Західної Україні разом із Європою святкують Різдво 25 грудня, а 1 січня – Новий рік, на той час вже зняті всі обмеження на їжу.

На Галичині й зараз заведено ставити на Різдво Дідуха – сніп, який символізує врожай

Різдво в Україні

Різдво Христове – одне з найбільших релігійних свят. У церквах йде урочисте богослужіння, люди радіють народженню Сина Божого. За біблійною легендою, Ісус Христос з’явився на світ в іудейському місті Віфлеєм, куди прибула його мати Марія зі своїм чоловіком Йосипом. Вони заночували в печері, що використовувалась як хлів – тут і народився Ісус. Про це сповістила Віфлеємська зірка, і тепер цей символ часто вінчає новорічні та різдвяні ялинки.

Різдво в Україні заведено відзначати у родинному колі. Підлогу в сільських хатах застеляли свіжою соломою – на згадку про те, що Ісус народився не в хоромах, а в звичайному хліву. Традиційно господар заносив до оселі дідуха – сніп соломи, який вважався символом урожаю. До речі, у Дідуха була ще одна назва – Коляда. Вважається, що цей символ дійшов до нас ще з часів язичництва. Звичай ставити Дідуха до сьогодні досить поширений у Західній Україні, його не змогла витіснити ялинка. У Галичині на третій день Різдва було заведено спалювати Дідуха.

Напередодні Різдва наставав Святий вечір, родина збиралася за столом. Важливо було прийти вчасно: вважалося, якщо запізнишся на вечерю, то потім будеш спізнюватися весь рік. Хрещеники приносили вечерю своїм хрещеним батькам. У цей час закінчувався піст, і вже можна було готувати різноманітні м’ясні страви. Але їсти їх дозволялось лише після півночі або наступного дня. З настанням Свят-вечора на столі мали стояти 12 пісних страв (як 12 апостолів – учнів Христа), обов’язковою була приправлена медом кутя з пшениці із горіхами, маком, родзинками, сухофруктами. Саме з неї починали вечірню трапезу.

На Різдво існує чудовий звичай – миритися з близькими людьми. Різдво зустрічали колядками: ходили по домівках із зображенням Віфлеємської зірки та співали пісні на славу Ісусу Христу. Колядувати могли як дорослі, так і діти.

Фото з архіву ТЪ

Популярним був український пересувний ляльковий театр – вертеп. Традиційно вертеп складався з двоповерхового будиночка, перший поверх символізував Віфлеєм: там ставили серйозні сценки про народження Ісуса Христа. На другому поверсі представляли комічні побутові сценки, якими розважали публіку. З часом вертеп перетворився на справжній вуличний театр. Вертепом також називають статичну лялькову сценку народження Ісуса Христа.

Ховайтеся за горою пирогів та лякайте дерева!

Давні традиції Нового року пов’язані з язичницькими обрядами та церковними святами. Вечір напередодні Нового року (його православні відзначають і досі 14 січня) називався Щедрим. Чого тільки не було на святковому столі! М’ясні страви, ковбаси, холодець, щедра кутя, запашні пироги. Існував звичай: господар мав ховатися за мискою з пирогами. Вважалося, що завдяки цьому і в наступному році їх буде не менше на столі.

Ще один поширений звичай – «лякати» фруктові дерева. Господар ходив із сокирою по садку, погрожуючи їх зрубати, якщо не дадуть щедрого врожаю.
Також напередодні Нового року були поширені й ворожіння. На «старий Новий рік» заведено подавати до столу вареники. Їх готували з сюрпризом, усередину могли покласти й щось неїстівне: монети, ґудзики, зернину тощо. «Начинка» мала своє значення та віщувала, яким буде новий рік. Наприклад, вишня – до удачі, зерно або монета – до багатства, сіль – до сліз.

За православною традицією, 14 січня святкують день преподобної Маланії та Святого Василя, або просто Маланки й Василя. Зберігся звичай «маланкування» або щедрування. По домівках до півночі з 13 на 14 січня ходять веселі ватаги переодягнених щедрувальників та розважають господарів. За це отримують частування. У костюмі Маланки ходить хлопець, а в костюмі Василя – дівчина. Ряджені обов’язково водять із собою бешкетницю-Козу (зазвичай це хлопець у кожусі навиворіт). Інші дійові особи: Піп, Дяк, Дід, Баба, Лікар, Циган, Гончар, Солдат – і все інше, на що вистачить фантазії.

ь

Ось як маланкують кременчужани, фото з архіву ТЪ

Після опівночі дівчата та жінки вже не ходять по хатах. Вважається добрим знаком, коли до оселі першим заходить чоловік. І тому ходять «полазники» або «посипальники» – посипають домівки та їхніх господарів зерном, щоб Новий рік був щедрим.

Найкраще знають традиції маланкування на Буковині: у Вашківцях Чернівецької області щороку проходить фестиваль «Вашковецька Маланка». Це справжній карнавал!