Щорічний рейтинг номінантів «Телеграфу» – «Вшановані на стовпі». 2005 рік

Це екзотичне звання отримав начальник Управління житлово-комунального господарства (УЖКГ)  Микола Микитович Польщиков.
Що спільного між Шехерезадою і начальником УЖКГ? А вони обидва чудово розповідають казки. Шехерезада  щоночі  розповідала казки падишаху – аби він її не стратив. І таки залишилася живою!  Микола Микитович  півроку розповідає кременчужанам, як багато корисного роблять комунальники. І таки залишається на посаді! Півроку тому під ніжне дзюрчання  казок пана Польщикова  комунальники на 60 %  підняли тарифи. Півроку ми платимо вдвічі більше за квартиру, і розслаблено слухаємо, що за ці гроші комунальники, начебто: прибирають підвали; ремонтують під’їзди, покрівлі та сходові клітини; навіть ремонтують обладнання дитячих майданчиків!
Хто б за свої гроші слухав ці казки, коли б не талант Миколи Микитовича? Талант Шехерезади.

Звання гордо несе депутат міськради пан Стасюк. Разом з корівкою.
“Наш Молочник” – бренд добре відомий, розкручений не лише в Кременчуці, а й в Україні. Чимало зусиль доклав для цього кременчуцький  депутат пан Стасюк. Вперше він привів симпатичну теличку на бюджетну сесію. Називав її (теличку)  Кременчуцькою дійною коровою. Теличка мали неабиякий успіх. Після цього депутат Стасюк водив її і на сесії, і на мітинги, і на маніфестації. Навіть повіз до Києва – на мітинг протесту українських  мерів. Теличка мерзла під Верховною Радою. Тут її побачили телевізійники, і худобинка потрапила на телеекрани країни. А разом з нею і наш депутат Стасюк.
Щоправда, теличка паперова. І надої з неї, як з того цапа. Але ж і депутати не навчені  роботі  на фермі. Тож ці двоє – Теличка і депутат – знайшли одне одного.

Ним стала – на тендерній основі – директор “Об’єднання їдалень шкіл та навчальних закладів” пані Костиря.
Для реалізатора що головне? Купити за десять. А продати – за двадцять.  Реалізаторську  науку пані Костиря знає досконало. На початку року  кероване нею “Об’єднання...” примудрялося продавати  школам  яловичину  за найдорожчою в місті  ціною – по 30 грн. кілограм. На ринках на той час вирізка коштувала 25 грн.
А яйця шкільні їдальні отримували від “Об’єднання...” по 7 грн. за десяток (ціна на січень). На ринках вони  коштували 3-4 гривні.  Просто золоті якісь яйця для шкіл виходили. Поки що історії відомі  лише дві особи, здатні робити яйця золотими – це Курочка Ряба та Реалізатор року пані Костиря. 

Це респектабельне звання отримує визначний  кременчуцький бізнесмен пан Матицин.
Найвідомішого в світі директора лялькового театру звали Карабас  Барабас. Він лаявся, не знімав брудних  чобіт і носив величезну кошлату бороду. Пан Матицин  чемно посміхається і носить елегантні костюми. Ці  два  зовні несхожі персонажі  мають єдину спільну рису – обидва  власники приватних лялькових театрів.  Причому старий  Карабас  Барабас відпочиває перед нашим паном Матициним. Що мав Карабас? Кілька живих ляльок. Пан Матицин має кілька десятків живих ляльок, кілька лялькових громадських  об’єднань. І навіть власну лялькову газету.
Кожна його лялька має власний характер. Але говорить і робить те, що зажадає директор лялькового театру. Така вона,  лялькова  доля.

Мелодійне звання Піноккіо отримує голова громадського об’єднання “Рідне місто” пан Калашник.
Піноккіо – дерев’яний хлопчик, який жив і служив у ляльковому театрі. Його долею керував директор театру. Піноккіо говорив те, що волів чути пан директор. І робив те, що волів бачити пан директор.
Але Піноккіо не був слухняною лялькою.  Він був дуже амбітний. Нишком  мріяв стати справжнім хлопчиком. І позбутися директора. Що ж, поживемо -  побачимо, хто ким стане, і хто кого позбудеться – адже попереду вибори 2006 року.

Грізне звання Ліквідаторів року отримує не менш грізна четвірка – депутати міськради Сень, Урін,  Мельник та  Добрик.
Звання Ліквідаторів  панове вибороли за результатами зачисток, які вони провели у кременчуцькому відділенні партії “Наша Україна”.  Всі четверо стали членами “Нашої України” відносно недавно. Але за короткий термін членства  оперативно вичистили всіх колишніх керманичів.  Вилетіла з “Нашої України” Валентина  Волошина – керівник міського виборчого штабу на президентських виборах;  тим же шляхом зник Павло Черниш.  За ним – Володимир Каплін.  Команда імені Матицина взагалі не пробилася до партії через заслон.
Панове ліквідатори так захопилися, що навіть вичистили з приміщення на вулиці Леніна тиху районну  газету “Перемога”  -  звичайно ж, на законних підставах, і не своїми руками. Тепер у приміщенні газети штаб “Нашої України”. 
Післяреволюційні кадрові зачистки в партіях – процедура  традиційна. Інша справа, що від неї відчутно тхне.
Але то вже зовсім інша історія. Про асенізацію. І аСенізаторів.

Це драматичне звання отримує депутат Верховної Ради від Кременчука Василь Гаврилюк.
У передчутті виборів Василь Васильович створив  власну партію. І дав їй фатальну, на нашу думку, назву – “Третя сила”. Бог з нею, з силою. Хай живе. Але ж “третя”! Це слово у слов’ян має традиційно фатальне значення. Наприклад, “були у царя три сина. Два – розумних, третій - ...”  Інший приклад: “двічі виконувала Золота рибка забаганки рибалки, а в третій раз...” – самі знаєте, що сталося. Навіть у темі кохання “третій” -  традиційно  зайвий.
У Кременчуці та сама історія. Тяжіє над партією Василя Васильовича містика слова “третій” – ніяк він не втовпиться цього року у новітній політичний простір міста. Бо тут вже воюють дві сили –  “Наша Україна” та блок імені Матицина.  І вільного місця, точніше, вільного електорату, майже не залишилось.
Втім, є одна надія. Чекає Василя Васильовича дорога до казенного дому (Верховної Ради), якщо він організує для всіх кременчуцьких  сил специфічний культурний захід – той єдиний, коли “третій” – не зайвий, а дуже доречний.  Називається захід – “зорганізуватися на трьох!” То по п’ятдесят, панове? 

Звання отримує голова Автозаводського райвиконкому пан Коваленко
Незважаючи на легковажність звучання, це дуже серйозне звання. Практично філософське. У чому таємниця 'ляльки-неваляшки'? У тому, що кожен може її пхнути, але жоден не може її повалити! Ну просто слово в слово про шановного пана Коваленка. Рік для нього видався нелегкий. На президентських виборах  він підтримував кандидата Регіонів, навіть офіс їм відремонтував, а перемогли помаранчеві. Здавалося, не втриматися після цього пану Коваленку на посаді. Але нічого, вистояв. Потім  амбітні депутати міськради узялися його шпетити –  і за нецільове використання коштів, і за розпродаж дитсадків. Сам  пан міський голова прямо не сесії міськради кулачком стукали і пальчиком сварилися, кричали, що пан Коваленко – маріонетка у своєму районі, а керує там інший громадянин.
А пан Коваленко стояв. Слухав. І досі стоїть. З чим вас і вітаємо.

Честі стати музою депутата дочекалася паперова Теличка. Саме вона надихнула кременчуцького депутата Стасюка на зворушливі промови про драматичний бюджет Кременчука. І не лише надихнула, а й допомогла вперше в житті потрапити на телеекрани країни.

Чесний вартовий пес Шарик, який несе охорону території “Об’єднання їдалень шкіл та навчальних закладів”, цього року постав перед кременчужанами в образі зажерливої собаки Баскервілів.
Саме його звинуватили у поїданні  дитячого м’яса. Цього року в шкільних їдальнях вибухнув скандал –  депутатів та журналістів зацікавило, куди “Об’єднання їдалень...” діває залишки  м’яса та субпродукти? До шкільних їдалень можна завозити лише м’ясо вищого та першого сорту. А де другий сорт? Де печінка, язики та коров’ячі серця?
Директор “Об’єднання їдалень...” пані Костиря цілком серйозно пояснила: “кістки” (так це тепер називається) з’їдають собаки, які охороняють “Об’єднання їдалень...”
Коли “ТелеграфЪ” побачив цього страшного собаку Баскервілів, який з’їв залишки майже сорока корів, ми зрозуміли – Шарик не винний. Винен хтось інший.