«Продали у Кременчуці корову, щоб купити акордеон». Як жив автор «Два кольори» Олександр Білаш

6 березня виповнилося 90 років від дня народження Олександра Білаша (1931–2003), уродженця Градизька, композитора та Героя України.

«Продали у Кременчуці корову, щоб купити акордеон»

Краєзнавець Євген Бергер розповів Телеграфу про цікаві моменти з історії відомого композитора Олександра Білаша. Євген Дмитрович зауважив, що саме у Кременчуці купили для Олександра акордеон, продавши корову Тамару та як «Марічка» «вирвалася» на велику сцену.

- Батьки хотіли, щоб Олександр пішов вчитися на лікаря. Казали: «У тебе завжди буде хліб», але його тягнуло на музику.

Поступав до Полтавського музичного училища, але не пройшов по слуху. Але зміг поступити та навчатися у Житомирське музучилище.

Олександр хотів мати акордеон... У їх родині була корова Тамара, так мати серед ночі повела корову до Кременчука на базар. За виручені кошти йому купили акордеон, - зауважив Євген Дмитрович.

Справжній народний музикант

Митець народився 6 березня 1931 року у містечку Градизьк на Полтавщині. Про це повідомляє пресслужба Північно-східного міжрегіонального відділу Українського інституту національної пам’яті. Козацький Полтавський край має всі підстави претендувати на звання душі і серця нашої землі. Які пісні «найукраїнськіші» - полтавські, яка говірка найколоритніша – «польтавська», хто найкраща дівка на нашій театральній сцені – «Наталка-Полтавка» з п'єси полтавця ж Івана Котляревського...

Багато зробили для української та світової музики полтавці за народженням та за походженням: Микола Лисенко (с.Гриньків), брати Майбороди (хутір Пелеховщина), Петро Чайковський (його прадід, козак Петро Чайка, - родом з м. Кременчука). Цікаво, що розпочинав музичну кар'єру як справжній народний музикант: грав, за власними словами, «не по нотах, а по весіллях» - спочатку на саморобному баяні, згодом на акордеоні. Звісно, тоді ще про нотну грамоту не йшлося - Сашко грав - і як грав! - виключно «по слуху», як десятки поколінь народних виконавців-самоуків.

«В мелодії нота, як буква у слові»

Ази професійної музичної освіти 16-річний Сашко отримав у Київській музичній школі для дорослих. Вчителями ж були земляки - брати Майбороди: Платон викладав теорію музики, а Георгій - гармонію. Можливо, творча вдача автора славетної «Пісні про рушник» (П.Майбороди) й визначила майбутній пісенний характер музи Білаша. Після музичної школи майбутній композитор вступає до Житомирського музичного училища, а згодом і до Київської консерваторії. Син сільського бухгалтера обрав долю музиканта. А отже, мусив у неймовірно стислий строк максимально розширити свою музичну та загальну ерудицію. Ретельно вивчав українську та світову музичну класику, жадібно читав літературу, особливо поезію, зацікавився творчістю Тараса Шевченка. У Київській консерваторії навчався у класі видатного композитора та педагога М.М. Вілінського.

«В мелодії нота, як буква у слові. Мелодія в пісні, як слово в рядку. А пісня алмазом виблискує в мові, А мова у музиці - травнем в садку». Ці авторські поетичні рядки цілком можна вважати творчим кредо Білаша. Відомо, як довго і прискіпливо композитор шукав поетів, чиї натхненні вірші викликали б до життя новий пісенний шедевр. Не кожен поет-сучасник удостоївся честі бути «озвученим» самим Білашем. Серед них – Андрій Малишко, Дмитро Павличко, Іван Драч, Михайло Стельмах, Євген Гуцало та безліч інших. Звичайно, пісні та солоспіви писалися і на тексти класиків (Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко, Олександр Олесь та ін.). Проте далеко не завжди Олександр Білаш шукав «чужих» слів: окрім музики, іншою іпостассю його ліричної творчої душі була поезія. Між 1977 та 2001рр. ним було створено десять поетичних збірок, серед них – «Мелодія», «Криниця», «Ластів'яні ноти», «Мамине крило».

Митець отримав низку почесних премій та відзнак, всенародне визнання та справжню популярність. А це вже заповітна мрія кожної творчої людини. Своїм життям ніби поєднав цілі покоління української творчої еліти - поетів, письменників, літераторів, композиторів, виконавців... Біографії декого з них, наприклад, Дмитра Павличка та Дмитра Гнатюка, назавжди історично пов'язані з іменем українського пісняра.

На малій батьківщині, у Градизькій об’єднаній територіальній громаді створили музей про композитора; у місцевій гімназії встановили бюст, у центрі селища - бронзове погруддя, а у школі, де навчався - пам’ятну дошку; постать композитора увічнено у назвах народного хору, музичної школи та гімназії.