«Фотографії з сильними поглядами — символ України»: фотограф з Азовсталі «Орест» Дмитро Козацький

До Кременчука завітав Дмитро Козацький з позивним «Орест» відомий автор світлин з Азовсталі. Військовий зміг ознайомитися з фотовиставкою, яка однією з перших відкрилася в Україні.

Орест розповів про 82 дні оборони Маріуполя, що за час перебування на Азовсталі та у полоні скинув 16 кг.

Вихід з Азовсталі тривав 4 дні. Орест виходив одним із останніх, тому зміг зробити ці світлини та поділитися з усім світом. За словами хлопця ці три дні без обстрілів були одними з кращих.

Про сам полон Дмитро багато не розповідав, адже багато його побратимів ще залишаються у в'язницях росії.

Їх у камері було 25 осіб, хоча вона розрахована на чоловік 10. Сиділи по черзі. Єдиною втіхою була Біблія, яку дозволили взяти з Азовсталі.Він кожного вечора читав «Отче наш» з побратимами.

• Найбільший емоційний сплеск – коли 15 квітня у його бункер на Азовсталі прилетіла бомба і багато друзів загинули.
• Позитивний сплеск – обмін полоненими і свобода.
• Про погане – відповідь на це питання Дмитро залишив на потім.
• Про приємне – Дмитро радий, що люди об’єдналися у спільній боротьбі за своє майбутнє.

Маріуполь став рідним домом для Дмитра. Тут придбав квартиру у 9-поверхівці, вперше зробив ремонт. Наразі на його мікрорайоні залишився вцілілим лише його дім, оскільки прилеглі 5-поверхівки вже знесли росіяни.

Після медичної відпустки Дмитро повертається до військової служби.

Цікаво, що у полку «Азов» заведено спілкуватися за позивними (псевдонімами). Орест – це ім’я, яке Дмитро отримав ще під час Революції Гідності. У майбутньому він планує назвати свого сина Орестом.

«Це була найбільша мотивація»

- Спочатку була оборона Маріуполя. Саме оборона знаходилась на околицях Маріуполя й обороняли його. Оскільки нас оточили і кільце звужувалось, то всі стягувались до Азовсталі. Я туди приїхав ще 1 березня. Це визначне місце оборони.

Їжа – питання виживання. Бувало, що люди йшли за запасами й не повертися – їх вбивали.

Якщо говорити про стан, то у нас не було іншого вибору, як триматися. Якщо ти перестанеш триматися, то ти просто помреш. І це була найбільша мотивація. Нам є за що жити, за що боротися і триматися, тому не було іншого вибору.

Ти борешся за життя і є шанс, що ти виживеш або…

За час полону й оборони Азовсталі схуд на 14 кг

Знайшов фотографії, що важив 65 кг на початку всього. Вкінці Азовсталі перед виходом схуд на 6 кг – був 59 кг, коли повернувся з полону - 51 кг. Тобто в загальному на 14 кг.

Про реабілітацію

- Реабілітації майже не було (сміється). Ну я в лікарні пролікувався дякуючи нашій патронатній службі Азову.

Чи потрібна була екстрадиція

- Правильне було тоді рішення, щоб вас виводили на екстрадицію з Азовсталі?

- Я вважаю, що так. Дивіться, всі ми бачили прикру ситуацію з полковником, який кинув свій особовий склад, кинув своїх поранених і просто на просто хотів піти на прорив. А якщо говорити прямо – хотів втекти.

Власне у нашому підрозділі, коли служив в Азові, інститут побратимства сильний і це одне з фундаментів цього підрозділу. Кинути своїх поранених – неприпустимо.  

Якщо зважувати усі умови в яких ми знаходилися і знайти якесь оптимальне рішення, це моя суб’єктивна думка, але я підтримую командира, і всіх командирів які погодилися. У нас було опитування чи не проти цього.

 Дякуючи цьому, незважаючи на теракт в Оленівці, захисники Азовсталі живі, деякі зараз знаходяться в жахливих, але є можливість витягнути їх з часом, і повернути назад.

Життя штука обмежена, вона закінчується або ні. Якщо є можливість врятувати життя побратима, свого підлеглого, то треба робити.

- Застосовували фізичні тортури?

- Я не хочу про це казати… У камері було 25 осіб, хоча вона розрахована на чоловік 10. Сиділи по черзі. Єдиною втіхою була Біблія, щовечора читав «Отче наш» з побратимами.

Світлини робив під час екстрадиції побратимів

- Я виходив в останню партію – 20 травня. Було 4 дні виходу з 16 до 20 травня. Ці дні було щось неймовірне. Ти міг спокійно вийти, - розповів Дмитро.

Саме в цей час Азовсталь не обстрілювали й він зміг зробити фотографії.

Щодо світлин військових Орест зауважив, що ці фото є символом України, яка бореться.

Дмитро Козацький вже має спеціальну нагороду найпрестижнішої польської фотопремії Grand Press Photo 2022.

- На війні кожен має робити те, що може робити найкраще. Я це робив і надалі буду фотографувати – документувати російські злочини, - сказав Орест.

Чи необхідно говорити про військовополонених

- Необхідно зберігати тишу відносно тих, хто у полоні, або ж розповідати про них?

- На кожному інтерв’ю прохаю передавати історію через призму кожної персони окремо, про кожного бійця, який зараз у полоні. Якщо передається через призму окремої людини, то залишається в пам’яті й більш емоційно проходить через людей. На мою думку, варто розповідати про тих хто зараз у полоні.

Не знаю чи правий, бо це як мінне поле. Якщо зробиш щось не так і все. Це дуже складне питання. Думаю це треба погоджувати з родинами. Мені здається, що це важливо. Ми не маємо забувати про тих хто у полоні… Саме публічність допомогла мене визволити з полону.