«Фотографії з сильними поглядами — символ України»: фотограф з Азовсталі «Орест» Дмитро Козацький

8.12.2022, 12:38 Переглядів: 3 586

 Військовий завітав до Кременчука та поспілкувався з журналістами. Про те, що його тримало, скільки кілограмів скинув, чого прохав у Бога та чому сина назве Орестом

До Кременчука завітав Дмитро Козацький з позивним «Орест» відомий автор світлин з Азовсталі. Військовий зміг ознайомитися з фотовиставкою, яка однією з перших відкрилася в Україні.

Орест розповів про 82 дні оборони Маріуполя, що за час перебування на Азовсталі та у полоні скинув 16 кг.

Вихід з Азовсталі тривав 4 дні. Орест виходив одним із останніх, тому зміг зробити ці світлини та поділитися з усім світом. За словами хлопця ці три дні без обстрілів були одними з кращих.

— Фотографії з сильними поглядами — символ України, — розповів Дмитро про свої світлини.

Про сам полон Дмитро багато не розповідав, адже багато його побратимів ще залишаються у в'язницях росії.

Їх у камері було 25 осіб, хоча вона розрахована на чоловік 10. Сиділи по черзі. Єдиною втіхою була Біблія, яку дозволили взяти з Азовсталі.Він кожного вечора читав «Отче наш» з побратимами.

— 17 чи 18 вересня звернувся до Бога: «Мама у мене завжди була віруючою, наставляла на праведний шлях, й скоро був у неї День народження. Може я i не заслуговую, але мама заслуговує. Дозволь потрапити до мами на День народження». Власне за15 хвилин, такого раніше не було, людей почали виводи з камер по якомусь списку. Дійшли до нашої камери. Я вже був готовий, що це скоріш обмін і це не просто так. На наступний день нас перевірили й почався процес обміну. 28 вересня я потрапив до мами на День народження, — розповів Дмитро.

  • Найбільший емоційний сплеск – коли 15 квітня у його бункер на Азовсталі прилетіла бомба і багато друзів загинули.
  • Позитивний сплеск – обмін полоненими і свобода.
  • Про погане – відповідь на це питання Дмитро залишив на потім.
  • Про приємне – Дмитро радий, що люди об’єдналися у спільній боротьбі за своє майбутнє.

Маріуполь став рідним домом для Дмитра. Тут придбав квартиру у 9-поверхівці, вперше зробив ремонт. Наразі на його мікрорайоні залишився вцілілим лише його дім, оскільки прилеглі 5-поверхівки вже знесли росіяни.

Після медичної відпустки Дмитро повертається до військової служби.

Цікаво, що у полку «Азов» заведено спілкуватися за позивними (псевдонімами). Орест – це ім’я, яке Дмитро отримав ще під час Революції Гідності. У майбутньому він планує назвати свого сина Орестом.

«Це була найбільша мотивація»

- Спочатку була оборона Маріуполя. Саме оборона знаходилась на околицях Маріуполя й обороняли його. Оскільки нас оточили і кільце звужувалось, то всі стягувались до Азовсталі. Я туди приїхав ще 1 березня. Це визначне місце оборони.

Їжа – питання виживання. Бувало, що люди йшли за запасами й не повертися – їх вбивали.

Якщо говорити про стан, то у нас не було іншого вибору, як триматися. Якщо ти перестанеш триматися, то ти просто помреш. І це була найбільша мотивація. Нам є за що жити, за що боротися і триматися, тому не було іншого вибору.

Ти борешся за життя і є шанс, що ти виживеш або…

За час полону й оборони Азовсталі схуд на 14 кг

Знайшов фотографії, що важив 65 кг на початку всього. Вкінці Азовсталі перед виходом схуд на 6 кг – був 59 кг, коли повернувся з полону - 51 кг. Тобто в загальному на 14 кг.

 

Про реабілітацію

- Реабілітації майже не було (сміється). Ну я в лікарні пролікувався дякуючи нашій патронатній службі Азову.

Чи потрібна була екстрадиція

- Правильне було тоді рішення, щоб вас виводили на екстрадицію з Азовсталі?

- Я вважаю, що так. Дивіться, всі ми бачили прикру ситуацію з полковником, який кинув свій особовий склад, кинув своїх поранених і просто на просто хотів піти на прорив. А якщо говорити прямо – хотів втекти.

Власне у нашому підрозділі, коли служив в Азові, інститут побратимства сильний і це одне з фундаментів цього підрозділу. Кинути своїх поранених – неприпустимо.  

Якщо зважувати усі умови в яких ми знаходилися і знайти якесь оптимальне рішення, це моя суб’єктивна думка, але я підтримую командира, і всіх командирів які погодилися. У нас було опитування чи не проти цього.

 Дякуючи цьому, незважаючи на теракт в Оленівці, захисники Азовсталі живі, деякі зараз знаходяться в жахливих, але є можливість витягнути їх з часом, і повернути назад.

Життя штука обмежена, вона закінчується або ні. Якщо є можливість врятувати життя побратима, свого підлеглого, то треба робити.

- Застосовували фізичні тортури?

- Я не хочу про це казати… У камері було 25 осіб, хоча вона розрахована на чоловік 10. Сиділи по черзі. Єдиною втіхою була Біблія, щовечора читав «Отче наш» з побратимами.

Світлини робив під час екстрадиції побратимів

- Я виходив в останню партію – 20 травня. Було 4 дні виходу з 16 до 20 травня. Ці дні було щось неймовірне. Ти міг спокійно вийти, - розповів Дмитро.

Саме в цей час Азовсталь не обстрілювали й він зміг зробити фотографії.

 

Щодо світлин військових Орест зауважив, що ці фото є символом України, яка бореться.

Дмитро Козацький вже має спеціальну нагороду найпрестижнішої польської фотопремії Grand Press Photo 2022.

- На війні кожен має робити те, що може робити найкраще. Я це робив і надалі буду фотографувати – документувати російські злочини, - сказав Орест.

Чи необхідно говорити про військовополонених

- Необхідно зберігати тишу відносно тих, хто у полоні, або ж розповідати про них?

- На кожному інтерв’ю прохаю передавати історію через призму кожної персони окремо, про кожного бійця, який зараз у полоні. Якщо передається через призму окремої людини, то залишається в пам’яті й більш емоційно проходить через людей. На мою думку, варто розповідати про тих хто зараз у полоні.

Не знаю чи правий, бо це як мінне поле. Якщо зробиш щось не так і все. Це дуже складне питання. Думаю це треба погоджувати з родинами. Мені здається, що це важливо. Ми не маємо забувати про тих хто у полоні… Саме публічність допомогла мене визволити з полону.

Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Інформація

Користувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до даної публікації.
Будь-ласка, ЗАРЕЄСТРУЙТЕСЬ.
Ознайомтесь із правилами коментування.

ФРОНТОВІ ІСТОРІЇ КРЕМЕНЧУЖАН:

У цьому сюжеті «Кременчуцький ТелеграфЪ» зібрав інтерв'ю з кременчуцькими бійцями і волонтерами, які своїми очима бачили жахи подій на Сході. Це розповіді про війну, на якій гинули наші захисники, щоб не допустити просування агресора.

Низький уклін всім бійцям. Слава героям! Герої не вмирають!



Свіжий випуск

№ 4 від 26 січня 2023

Читати номер
Попередні випуски
Вверх