«Місце моєї смерті і мого життя»: у Кременчуці презентували виставку фото з Азовсталі

Наше місто стало першим в Україні, яке презентувало світлини бійця полку «Азов» Дмитра Козацького

На світі можна жить без еталонів,
по-різному дивитися на світ:
широкими очима,
з-під долоні,
крізь пальці,
у кватирку,
з-за воріт.
Від того світ не зміниться нітрохи.
А все залежить від людських зіниць –
в широких відіб’ється вся епоха,
у звужених – збіговисько дрібниць
Ліна Костенко

Музей військової історії Кременчука та ВПУ №7 відкрили фотовиставку «Азовсталь. Нескорені». Фотороботи відомого на весь світ військового «Азову Дмитра Козацького з позивним «Орест» презентували у Кременчуці. Обличчя й очі захисників, які 82 дні тримали оборону Маріуполя на території заводу «Азовсталь», серед яких випускник Кременчуцького військового ліцею Сергій Волинський.

20 лютого, перед тим як вийти з Азовсталі, Дмитро опублікував допис у соцмережах:

– Ну от і все. Дякую з прихисток Азовсталь – місце моєї смерті й мого життя. Якщо щось виграю, після виходу буде дуже приємно. Дякую всім за підтримку. До зустрічі, – йдеться у дописі.

– Час пройде. Біль притушиться, рани загояться, а ці емоції залишаться в їх душах, снах, хвилюваннях і на цих світлинах. Завдяки Дмитру світ побачив світі душі наших захисників, їх пронизливі очі, понівечені, але незламні тіла, – зауважив керівник музею військової історії Кременчука Володимир Поляков.

На виставці також виступив Микола Несен, директор ВПУ №7, яке стало справжнім осередком патріотизму, волонтерства, а також кузнею кадрів для майбутньої відбудови України.

– Наш обов’язок зробити все, щоб пам’ятали про наших хлопців, говорили. Ми віримо, що вони обов’язково будуть на волі. З деякими із них зустрінемося тут, зокрема з Сергієм Волиною, – сказав Микола Несен. – Пригадуємо ті часи, коли боролися за Богдана Головаша й зараз Богдан захищає нас на волі. Впевнений, що коли будемо говорити за них хлопців, розповсюджувати інформацію, то перемога буде за нами.

Незабаром на сайті «Кременчуцького Телеграфу» читайте історію від батька незламного Сергія Волинського та родини Богдана Головаша, які пройшли через «пекло чекання» сина з полону.